Лілія Демидюк

Останні записи

  • Дівчинка з гітари в блозі Дещо почитати від Лілії Демидюк · від Лілія Демидюк · додано 05.12.2012 01:01

    Вона жила у гітарі. Дюймовочка, що виросла з горіхової шкарлупки. Вночі, коли ніхто не бачив, доглядала струни. Розмовляла з ними і купалася в місячному світлі. У неї не було мрій про інші краї, але була домівка з багатьма голосами в якій вона жила і вміла розрізняти кожен з голосів, навіть у мовчанні. Вона любила свій дім. Струни були її небом. Іноді, вдень або вночі, чиясь рука добувала звуки зі струн гітари. Вона вважала, що це рука Бога, яка примушує струни її дому говорити так зворушливо. Дюймовочка обхоплювала руками коліна й, сидячи на дні гітари, слухала як співає всесвіт. Гітара, дім і всесвіт були єдиним цілим. Над ними сходило і заходило сонце, таємниче світився на небі місяць, з цікавістю зазирали всередину міські ліхтарі. Дюймовочка не боялася нікого з них, бо знала їхню мову – таку ж як мова струн.

  • Надія Гербіш: «З кожним днем стаю щасливішою» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 01.12.2012 19:57

    Не кожна людина може щиро сказати такі слова. Більшості з нас часом здається, що для щастя чогось та й не вистачає. Зрештою, майже уся художня література прямо чи опосередковано розвиває саме цю тему – відчуття гострої потреби у щасливому затишку та не завжди успішні його пошуки. Навіть якщо твір завершується щасливо, часто він сповнений болісних випробувань, драматичних перипетій та виснажливої буденності. Надія Гербіш у своїй книзі «Теплі історії до кави» показала, що може бути інакше. І справа не в тому, що вона створює затишні, милі, оптимістичні оповідання. А в тому, що вона пропонує інше розуміння літератури за настроєм, одна з її героїнь каже: «не могла заснути, виходила в коридор і перечитувала Кафку. І знаєш, що я подумала? Може, він і передбачив наше теперішнє, а ось кінцівку вигадав – бо наша була надто гепі-ендова, і він подумав, що то применшить літературну цінність його твору. Ось і приписав щось страхітливе. А в нас усе буде добре, розумієш?». Я вирішила розпитати авторку про джерела її життєствердного світогляду та про інші приємності, які є у її книзі.

  • "Ліхтарі ходять на побачення" – барвиста поезія Катерини Єгорушкіної в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 28.11.2012 00:25

    Часто розуміти вірші перешкоджають стереотипи на кшталт "потрібно зрозуміти у тексті те, що заклав у нього автор". Насправді те, що заклав автор, ми розуміємо без слів, тобто відчуваємо, бо поет, насамперед, насичує тексти емоціями, враженнями. Аби їх відчути, потрібно відкинути всі питання: "а що це означає?", "що автор хотів сказати?", "про що тут йдеться?", а залишити собі тільки одне – "а що я відчуваю, читаючи цей вірш?". І ось тоді, коли вже є відповідь на це питання, можна далі йти у глибину чарівного саду і просто насолоджуватись. Нічого дивуватись, що там багато незвичного – для того й існує поезія, аби показати нам світ незвичним, аби принести у нашу буденність незвичні барви. Коли ми навчились насолоджуватись незвичністю, ми починаємо її творити – помічати у різних дрібницях, прочитувати у словах вірша. І коли ми уже не тримаємось за поруччя "а що хотів сказати автор", то підіймаємось не просто нудними і довгими східцями, а біжимо гірською стежкою, спускаємось то вгору, то вниз, даруючи собі чудові краєвиди.

    Не бійтесь фантазувати, читаючи вірші, бо ж зустрінете ви у них не кого іншого, а самого себе :).

    Добираючи до віршів Катерини Єгорушкіної художнє оформлення, я натрапила на роботи сучасного білоруського художника Леоніда Афремова. Цей митець замість пензлика використовує спеціальний ніж-лопатку – мастихін і результат зачаровує! Його картини випромінюють радісне очікування пригод, мандрівок, що й не дивно, бо сам художник часто подорожує. Але у своїх картинах він зображує не просто місцини, де він побував, він малює те, що там відчув і те, що дофантазував :).

    Сподіваюсь, роботи цього художника сприятимуть приємній та захопливій подорожі віршовими рядками Катерини Єгорушкіної.

  • Закохана баба Яга: епізод 12 в блозі Казки для дорослих · від Лілія Демидюк · додано 22.11.2012 01:28


    Кіт Модест довго не міг вийти з дива, побачивши свою господиню. Не те, щоб він її не впізнав – він відчував її по запаху і ні з ким іншим не сплутав би, але довго ламав голову над тим, які то чудодійні зілля десь у лісі відкопала Яга й приготувала з них напій, щоби перетворитись на таку леді. Так-так, це слово він колись чув із телевізора в той час як на екрані показували граційних панянок, і тепер… кращого слова, яким би можна було описати перетворення Яги він не знаходив. Він зосереджено підгорнув під себе лапи, обгорнувся хвостом, настовбурчив вуха і нахмурив брови: він колись чув, що баби яги з роду в рід володіють умінням робити чари, може це його господиня так себе зачарувала?

  • Закохана баба Яга: епізод 11 в блозі Казки для дорослих · від Лілія Демидюк · додано 11.11.2012 16:12

    Усі наступні дні Яга таки справді майже літала – ходила ледь торкаючись землі. Щовечора сідала перед кольоровим екраном і замріяно до нього усміхалась, а кота Модеста називала не інакше як «друже мій пухнастий». Модест з посиленою увагою спостерігав за поведінкою господині – він уже звик до усякого, але такого ще не бачив. Оскільки майже увесь час кіт був поряд, то мишка самотності боялась підходити до баби і потай викрадала у кота шматочки сала. Але зайнятий спостереженням за господинею кіт цього не помічав.

    «Моя люба красуне! Сьогодні я написав вірш і хочу його тобі присвятити» – писав Омелян і серце Яги розтоплювалось, наче морозиво. «Я хочу для тебе писати щодня по віршу, щоб ти не позбавила мене своєї прихильності» – солодке морозиво ніжності стікало пальцями Яги, вона лагідно торкалась пухнастої шерсті Модеста і йому здавалось, що він увесь политий ванільним морозивом. Від задоволення він починав муркати і вдячно гріти коліна господині.
    Яга усміхалась до екрану та врешті нервово напружилась і зігнала кота з колін. Вона спантеличено і зосереджено дивилась у кольоровий прямокутник, а Модест ніяк не міг втямити, чому господиня повелася з ним так нечемно.

Всього 159 на 32 сторінках