Лілія Демидюк

Останні записи

  • Оксана Кришталева: "Стосунки двох людей – це, фактично, проекція життя усієї держави. " в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.05.2014 23:29

    Розмовляти з Оксаною Кришталевою – одне задоволення. Не тому, що ми знаємось давно, а тому, що одразу відчутно – людина має свій стиль. Цікавий, захоплюючий, динамічний, живий. Навіть якщо говорити про буденні речі, то вони перестають бути буденними – перетворюються у художні деталі роману ім’я якого – життя. Оксана завжди дотепна, завжди має свій оригінальний погляд на важливі і дрібні речі, завжди чимось цікавиться і до чогось прагне. Для творчої людини це не дивно, це швидше норма, але ж творчі люди не живуть на окремому острові, вони – серед нас. І щоразу, коли зустрічаєш таку людину у своєму життєвому просторі, – відчуваєш – життя стало смачнішим.

    Якщо говорити мовою фактів, Оксана Кришталева (справжнє ім’я – Оксана Копак) авторка збірок новел «Саргасове море» (2005) та «Гліцеринова пані» (2009), співавторка книги новел «Три грації» (2012), переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», неодноразовий лауреат літконкурсу від видавництва «Смолоскип», керівник літературно-журналістської студії «На горищі», що функціонує у Львівському Центрі Дитячої та Юнацької творчості МЖК-1. Минулого року у видавництві «Апріорі» вийшов друком роман «Смак грибної юшки», за який нещодавно Оксана Кришталева отримала премію імені Ірини Вільде. Це стало приводом для нашої розмови.

  • Надія Репета: "Я хочу, аби у дітей виникали нові мрії" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 23.05.2014 00:47

    Подорожі до екзотичних країн – тема, яка завжди була цікавою для дітей, невгамовних у своїй допитливості. Вичерпати цю тему – неможливо, у ній щоразу відкривається щось нове. Книга Надії Репети «Подорож Левчика до Таїланду» розповідає про подорож до сонячної країни та екскурсію у підводний світ. Ця віршована поема написана для дітей молодшого шкільного віку і вийшла друком у видавництві «Аверс» 2013 року. Я вирішила розпитати авторку про сюжет книги та історію її написання.

    Що стало поштовхом до появи такого екзотичного сюжету: львівський Левчик вирушає до Таїланду?

    Реальна життєва подія: ми з сином поїхали відпочивати до Таїланду і були вражені усім побаченим. Там надзвичайно гарна природа, усміхнені люди, безліч цікавинок. Мій син Андрій пройшов навчання у дайвінг-центрі, тренувальні заняття були у басейні, а потім вони пірнули на морське дно. Я дуже переживала за свою дитину, бо я на таке не могла наважитися, але діти дуже люблять пригоди і в них менше страху, більше відкритості до нового, зрештою, і небезпеку вони ще мало усвідомлюють. Всі ті емоції, які я пережила, хвилюючись і радіючи за свого сина, спонукали мене написати цю поему для дітей.

  • Одна мить з життя ріки: презентація збірки поезій «Гронінгенський рукопис» Ірини Старовойт в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 30.04.2014 00:47

    «Це – рукопис. Він – гронінгенський. Але в ньому немає нічого про Гронінген...» – цій дивній фразі можна не дивуватися, бо ж сказала її поетка. Поети завжди говорять дивно, у тому їхня чарівність. Цими словами Ірина Старовойт приголомшила тих, хто спокійно жив і не здогадувався, що вона пише вірші. Досліджує літературу – так, викладає у львівському університеті – так, виховує доньку – так, чудова людина – так, але пише вірші? Та невже усміхнена і щаслива людина може писати вірші?! Хтось колись казав, що щасливі віршів не пишуть… Напевно, помилявся. Тож прийшовши до тями від здивування, творчий дует «Аґрафка» (Романна Романишин і Андрій Лесів) взялися за художнє оформлення рукопису: у блакитно-синіх тонах, у стилі голландських кахлів. І вийшло чудове нашарування українських та голландських контекстів – у невеликій квадратній «синій книжечці», яку після класика Василя Стефаника тепер має ще-не-класик Ірина Старовойт. «Видавництво Старого Лева» вельми втішилося тому, що до своєї колекції може докласти ще один кахель цінної поезії.

  • «Я – воскресіння і життя» в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 19.04.2014 17:14

    Одне з найбільших весняних свят – свято Воскресіння Христового, яке називають ще Пасхою, Великоднем. Чому це свято має три назви? Відповідь можна знайти, якщо дізнатися про його походження.

    Хоча зараз Великдень пов’язується насамперед із християнством, це свято має дуже давню історію. У дохристиянські часи воно було присвячене сонцю, яке «оживає», воскрешаючи сили природи. Наші предки-слов’яни відзначали Великдень відповідно до астрономічного положення Сонця – під час весняного рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю. Саме тому у західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а македонці називають це свято Велигден.

    3 коментарі
  • Настав час серця в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 19.03.2014 18:00

    Цього року актуальність поезії Тараса Шевченка відчувається особливо яскраво. За роки незалежності України цей поет уже декому навіть набрид, дехто вважав його анахроністом і виявляв мовчазну повагу лише на людях – бо так годиться, бо це символ нації. Висловлюватись про Шевченка без поваги вважалось майже гріхом, тому критикувати його та писати непривабливі факти його біографії наважувались одиниці. Для більшості була відведена роль примусово-добровільних учасників та спостерігачів пафосних заходів, на яких щороку говорилось одне й теж – Шевченко наш пророк, геній, месія. Ці слова повторювались настільки часто, що уже втратили своє значення, а шевченківські читання перетворились на формальність, на обов’язок, суть якого зрозуміла, але не торкає серця.

    Святкування 200-літнього ювілею Шевченка могло стати ще одним пафосно-формальним заходом, ритуальним вшануванням портретного поета, якби не Майдан. Після подій кінця 2013 – початку 2014 років усі затерті слова раптом ожили, наповнились кров’ю та набули конкретних людських рис.

Всього 159 на 32 сторінках