Лілія Демидюк

Останні записи

  • Атеїст, який почав молитися Богу в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 30.11.2014 20:36

    «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі» - чи не нагадують вам ці слова "Заповіт" Т.Шевченка? З похибкою на одне століття... Автор цих сповнених відчаю рядків відомий український кінорежисер та письменник Олександр Довженко(1894-1856рр).

    Олександр Довженко з дружиною Юлією Солнцевою
    Олександр Довженко з дружиною Юлією Солнцевою

    Народився у козацькій багатодітній родині на Чернігівщині. Батько й мати були неписьменні. Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14. Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди». Олександр Довженко щиро вірив у комуністичну ідею, у її здатність встановити справедливість у суспільстві. Але те, якою була насправді радянська дійсність глибоко його вражало. Багатьох його сучасників спіткала трагічна доля – заслання та розстріли. Але Довженко був уже відомий у світі кінематографіст, це врятувало йому життя, але все ж не дало бажаної свободи. Драматизм долі режисера полягає також у тому, що він до кінця не розумів хто ж є причиною його страждань і чому його любов до України вважається великим злом. На чужині він продовжував свято вірити у комуністичну ідею, і, водночас, плекав велику любов до України. У кіносценарії «Україна в огні» він описав усі жахіття 2 світової війни, проте Й.Сталіну не сподобався цей твір, а його автора звинуватили у націоналізмі. Усе це Довженко сприймав як велике непорозуміння, як і те, що тодішня влада не відпускала його на Батьківщину. Він був змушений жити та працювати у Москві, але думками завжди був на батьківщині. Режисер весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику зацитовані вище слова.

  • "Ярина Мавка: я люблю поєднувати поезію із танцем" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 09.09.2014 23:06

    Про швидкий темп сучасного життя сказано і написано уже багато. Ще більше про це подумано, і не сказано і не написано, бо ж швидкий темп життя й полягає у тому, що іноді на слова – такі потрібні слова – бракує часу. Серед людей, які поспішають, бувають ті, хто зупиняється, замислюється, а потім шукає потрібні слова, аби сказати їх тим, хто також на мить зупинився. Як правило ці люди – поети, письменники, художники, філософи, мрійники, танцівники. Хоча професії у них можуть бути зовсім не творчі, але творчість у них живе як внутрішній голос, який підказує, коли потрібно зупинитися, аби відчути по-справжньому, що світ створений за допомогою Слова.

    Ірина Кравчук або ж Ярина Мавка – київська письменниця, яка поєднує поезію, прозу та танець у своїй барвистій втечі від ділових буднів. За фахом – юрист, готує до захисту докторську дисертацію, любить мандрувати і схожою то на леді, то на дівчисько. Швидкі темпи життя вивчила дуже добре – устигла зробити хорошу кар’єру та створити сім’ю, стати мамою двох діточок. А у миті вдумливих зупинок пише вірші, прозу і танцює.

    За кілька днів на книжковому Форумі видавців у Львові Ярина Мавка презентуватиме свою книгу «Сни метелика / Дорога в тобі». Мені було цікаво порозмовляти з цією авторкою, сподіваюсь, вам також буде цікавою наша бесіда.

  • Леся Лисак: "Зло ніколи не породжує добра" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 07.08.2014 18:40

    Часто говорять, що творчі люди можуть передчувати майбутнє. Вони поєднують уміння спостерігати, помічати у плині подій закономірності, та складати у цілісну картину начебто розрізнені факти минулого та теперішнього. Передчувати майбутнє - це насправді глибоко приникати у тепершнє, бо корені майбутнього у сьогоднішньому дні. А коли йдеться про важливі,фундаментальні речі, то здається, що час зупиняється, минуле, теперішнє і майбутне об'єднуються в одну лінію. Митець перебуває саме серед цих позачасових ліній і, можливо, це одна з його найважливіших особливостей. І одна з передумов неминаючої цінності творів мистецтва...

    Оповідання Лесі Лисак "Коли говорить зло" написане півстоліття тому. Дуже мало з погляду вічності, але дуже багато з погляду актуальності. Ніби написане щойно про сьогоднішній день, з певною долею узагальнення, саме такою, яка потрібна для протистояння часові і з такими дрібними деталями, які незмінно проходять крізь час. І виникає питання - чому з часом майже нічого не змінюється? Чи не тому, що тих, які пишуть-попереджають-спонукають думати і тих, які читають-думають-дослухаються - завжди меншість?

    Леся Лисак – українська письменниця родом з Галичини. Народилася 1921 р. у с.Вірлів Зборівського повіту у вчительській родині. Середню освіту закінчила у Перемишлі (1939). Учителювала і вчилася заочно в педагогічному інституті. У роки німецької окупації вчилася у театральній школі у Львові. Наприкінці війни емігрувала. У 1950 р. прибула до США, поселилася в м. Баффало. Працювала в торгівельних фірмах. Загинула 1981 р. в автомобільній катастрофі. Похована в Баффало. Авторка збірок нарисів і оповідань «Терпкі пахощі» (1969), «Срібна мадонна» (1973), «Замок на вулиці Мейн» (1976), «Прийде весна» (1983, посм.), «Три букети зілля» (1983, посм.); спогадів «Стежка додому» (1978).Її творчість мало відома широкому загалу читачів, проте вона цікава як з художнього, так із суспільно-історичного поглядів. Читаючи її оповідання можна відчути як мислить, відчуває та любить людина відірвана від своєї Батьківщини. Як щиро і віддано вона насить свою батьківщину з собою у серці. І як точно вона змальовує життя своєї батьківщини - тої що з нею, і тої що залишилася за океаном...

  • Практичні поради ефективного спілкування в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 05.06.2014 18:40

    Спілкування дає людині багато можливостей: обмін інформацією, передача думок, вражень, пізнання себе та інших, вплив на оточення, формування емоційної атмосфери, встановлення дружніх та близьких стосунків. Окрім переваг воно також має і ризики – у спілкуванні ми саморозкриваємось і хтось мусить бути в цьому першим, не знаючи чи має інша людина готовність до саморозкриття, чи відповість на нашу довіру тим самим. Але без цього відважного кроку неможливо встановити емоційний зв’язок з іншою людиною. Психолог Девід В. Джонсон у книзі «Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування» з цього приводу пише: «Розкриватися – означає ділитися з іншою особою тим, що ви почуваєте з приводу сказаного чи зробленого нею або що ви почуваєте стосовно подій, які щойно сталися».

  • Мудрість і дитинство в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 04.06.2014 18:05

    1 червня – Міжнародний день захисту дітей. Від чого ми маємо їх захищати? Напевно, від усього того, що забирає у них дитинство. Ісус Христос сказав до апостолів: «будьте такими як діти». Цими словами він підкреслив значимість дитячого світосприйняття. Звісно, кожна дитина з часом дорослішає. Але деякі дитячі риси доречно взяти з собою у доросле життя: щирість, віру у чудо, неупередженість, здатність нестандартно мислити, дивуватися дрібничкам та радіти за найменшого приводу. Це добре розуміє італійський письменник, священник Піно Пелегріно. Автор близько 50 книг, професор педагогіки та психології, він у своїх коротких оповідках часто показує особливості дитячого світосприйняття та дає лаконічні поради батькам. Пропонуємо вашій увазі добірку цих коротких історій.

Всього 159 на 32 сторінках