Лілія Демидюк

Останні записи

  • Чи сумісні любов і сила? Шлях до себе. в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.03.2011 21:42

    Думка, що суспільство поважає сильних – відома кожному з нас, мабуть, ще з раннього віку. З дитячого садка починаються змагання «хто сильніший» і тривають ці змагання усе життя. Щоправда, у цих змаганнях немає справедливого судді, бо ж у кожного свої уявлення про силу. Одне, що виявляється певним – у цих змаганнях немає любові, тож на узбіччі життя залишається багато поранених і розчавлених людей, зневірених, зі спаленими мріями у серці. Дехто з них волає про допомогу, дехто озлоблюється, а дехто перестає думати – заплющує очі і продовжує йти за голосом натовпу, живе у сірому напівсні…

    Лабіринтами успіху намагається протиснутись головний герой роману полтавської письменниці Тетяни Луньової «Знайти Лева».

  • Чи буває поезія смачною? в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 09.03.2011 00:36

    Поети тепер доступніші, ніж у епоху Відродження. Вони зовсім поряд, особливо, поки молоді. Йоган Гейзінга у книзі про ігрову природу людської діяльності «Homo ludens» писав, що поет – це дитина, яка грається… і, додам від себе, усе хоче спробувати на смак: промені сонця, клапті туману, ягідки спогадів… Це тому, що хоче жити насичено, щодня, неначе вперше, відкриваючи для себе приваби і печалі життя. Поет – той, який уміє дивитись на світ чистими очима і бачити у звичному іскру незвичного.

    От візьмімо до прикладу усім відомий і багатьма улюблений салат вінегрет. Що у ньому нового чи незвичного може бути після кількастолітньої успішної історії побутування на святкових та щоденних застіллях? Майже нічого… хіба родзинок трохи додати, чи пекучий перець порізати шматочками…

    Аж тут виявляється – вінегрет може бути поетичним! І переконує в цьому молоде і свіже, зеленолисте й ніжноцвіте львівське угрупування «Літературний вінегрет».

  • Спроба любові і спокуса зневіри в поезії Оксани Шморгун в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.02.2011 19:37

    Чужинцями, як і поетами, відчувають себе в межових ситуаціях. Якщо ж ти – чужинець і поет одночасно, то приречений нести вдвічі більший тягар самотності і туги. Поет – завжди чужинець. Якщо ж чужинець не поет, хоча б у затаєному куточку свого «я», він забуває про все – про батьківщину, минуле і майбутнє. А теперішнє можна як-небуть переіснувати, де-небуть перебути. Поки пам’ять жива – поету є звідки черпати. Голос минулого вривається у нетривкі хвилини часу теперішнього і нагадує їм про життя, оживлює їх. Якщо минуле – постійно триваюча реальність, - людина поет може відшукати у білому просторі невідання обриси майбутнього, того, що згодом з’єднається з минулим, витворить із ним цілісний краєвид – оазис батьківщини у пустелі чужини. Батьківщина для того, щоб до неї постійно йти. Тут минуле і майбутнє разом. Таке змістово-емоційне наповнення творчості Оксани Шморгун – письменниці-українки, що мешкає в Угорщині

  • Янголи і квіти серед міста: в очікуванні чуда в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 19.02.2011 19:47

    Мою увагу ця книга привернула своїм ошатним оформленням та нестандартним форматом: зараз уже поступово починає входити у моду видавати книги квадратні, або горизонтально видовжені та ще й на глянцевому папері – це закономірна і поки що дієва боротьба за читацькі симпатії.

    Тож спочатку я потрапила на гачок білої квадратної обкладинки, а розгорнувши книгу уже не могла виплутатись із сітей авторських акварелей письменниці. Вразили вони мене своєю безпосередністю та наївністю, теплою, енергетично доброю колористикою та абсолютною чистотою від меркантильних поривань сучасного світу. Авторка створює свій окремий вимір квітокольорів та квітоісторій. Дивлячись на її ілюстації хочеться сказати: ось так живуть квіти – просто і світло.

    Тексти Тетяни Луньової відзначаються тим, що у них немає зайвої метушні та ускладненості. Іноді може здаватися, що стиль її письма аж надто простий, а сюжети, які вона обирає, аж надто прозаїчні. Проте недарма письменниця означила свої твори за жанром як новели – під кінець у кожній оповіді з’являється іскринка чуда.

    1 коментар
Всього 159 на 32 сторінках