Лілія Демидюк

Останні записи

  • Альбіна Позднякова: "Я намагалась зробити цю книжку мистецьким об’єктом" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 17.07.2012 23:49

    Альбіну Позднякову у літературних колах знають як організаторку літературно-мистецького фестивалю «наЛІТ»-2006 та -2007, літературної складової «Пожежна драбина» в рамках фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (обидві події відбувались у Львові). Також вона стала співупорядником квір-антології «120 сторінок Содому», окрім того Альбіна самобутня поетка, прозаїк, перекладач. Лауреат фестивалю «Екоарт» (Донецьк, 2007). Переможець конкурсу «Гранослов» (2007). Посіла 3 місце у конкурсі «Смолоскип» (2008) за роман «По той бік ковдри». Цього року вийшла друком її перша збірка поезій "Тяжіння", що стало приводом до інтерв'ю з авторкою.

  • Пошук свободи. Поезія Володимира Шилана в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 12.07.2012 17:56

    Поезія живе довше, ніж поети. Коли читаєш вірші поетів минулих століть, то відчуваєш у них життя. Вірші не помирають, а тільки засинають, якщо втрачаєш здібність слухати і бачити поезію не тільки у віршових рядках, а загалом у всьому, що оточує.

    Вірші прокидаються, коли починаєш по-особливому чути такі звичні голоси шелесту листя, шурхоту коліс авто, кроків перехожих, коли починаєш по-особливому бачити все, що бачив безліч разів до того. Коли вірші стукають у двері серця – розумієш, що нічого не повторюється, а живе вічно, дозволивши тільки раз відчути його присутність.

    В.Шилан. Совість. 1987 р.
    В.Шилан. Совість. 1987 р.


    Вірші бувають невправні. Такі, наче пташенята, які щойно з’явилися на світ і не вміють літати. Але вони справжні. Читаючи такі вірші доводиться звертати увагу не на вишукані образи, досконалі ритми та багаті рими, а на емоції, які автор заклав у текст. Ці емоції справжні і виявляють вміння автора відчувати поезію світу.

  • Світлана Шевчук: "Щоб стати хорошим фотографом, потрібно бути частково психологом" в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 11.07.2012 23:42

    Фото Світлани Шевчук мають особливу атмосферу тепла і світла, а найважливіше - природність, це важливо у наш час штучності. Я вирішила порозмовляти зі Світланою на тему її найбільшого захоплення - художнього фото. Мені сподобались її щирі, сповнені любові до життя відповіді. Сподіваюся, сподобаються й вам :)

  • Василь Карп'юк: "можна писати «вірші трави» і читати їх траві" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 10.07.2012 23:21

    На літературному вечорі "Вірші трави", що відбувся 20 чевня у львівській книгарні "Є" карпатський поет Василь Карп'юк не лише читав вірші, а й грав на дримбі, а ще зачаровував своїм шармом слухачок. Я розпитувала його те саме, що й співучасницю заходу Катерину Оніщук (інтерв'ю з нею можна прочитати тут), але відповіді отримала зовсім інші і це дуже цікаво. Хоча, є у відповідях Катерини та Василя й дещо спільне - органічно-поетичне відчуття світу, яке й наснажує їхні віршові рядки та звичайні розмови.


    Нагадаю, що Василь Карп'юк народився 1988 року у селі Брустури Косівського району. Автор збірки вибраних творів «Мотлох», поетичної книги «BRUSTURY» та низки публікацій у періодиці. Лауреат премій ім. Олеся Гончара, видавництв «Гранослов» та «Смолоскип», конкурсу читаної поезії «Молоде вино» та ін. Ініціатор створення мистецького угруповання «Люди з вагітними головами», учасник музично-літературного проекту «Оркестр Бобовата» (лауреат ІІІ премії музичного фестивалю «Червона рута»), організатор мистецького фестивалю ім. Т. Мельничука.

    1 коментар
  • Сергій Осока: "Нормальні вірші пишуться на попелищі кохання" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.06.2012 00:24

    Уже стала звичною думка, що поезія існує лише для вибраних. Хтось уміє її бачити, а хтось уміє її ословлювати. Тих, хто уміє її читати не набагато більше від попередніх. Тому більшості людей здається, що між ними і поетами надзвичайно велика світовідчуттєва відстань. Іноді це й справді так, але коли спілкуюсь з поетами відчуваю, що вони якраз ті, ким є кожна людина десь глибоко всередині, настільки глибоко, що може й сама не знати, що там у неї на глибині. Але як писав Іван Франко, поети це ті, хто вміє видобувати свої глибинні враження на поверхню. Тому навіть звичайне спілкування з поетом стає незвичайним - воно примушує зазирнути у себе. У цьому я ще раз переконалася коли розмовляла з Сергієм Осокою - молодим поетом з Полтавщини. У 2000 році він став переможцем Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов", 2002 року вийшла друком збірка поезій "Сьома сніжинка січня", поезію та прозу публікував у різних виданнях (детально з творчістю Сергія Осоки можна ознайомитися тут: http://osoka80.blogspot.com/). Також перекладає з іспанської поезію Федеріко Гарсії Лорки.

Всього 159 на 32 сторінках