Курсова робота «Англо-американська сім'я правових систем», 2008 рік.

04.11.2009 19:29

Зміст

Вступ 3
1. Історичні етапи становлення англо-американської сім’ї правових систем 4
2. Структура англосаксонського права 7
3. Джерела англосаксонської  правової сім’ї 10
3.1. Судовий прецедент, його співвідношення іншими нормами права 10
3.2. Звичай в англосаксонському праві 14
3.3. Закон в англосаксонському праві 14
3.4. Доктрина в англосаксонському праві 15
4. Співвідношення поняття правова сім’я і правова система 18
Висновки 23
Список використаної літератури 25

Висновок

Англо-американський тип (сім'я) правових систем — сукупність національних правових систем, що мають загальні закономірності розвитку і схожі ознаки, що склалися на основі судового прецеденту (римського і канонічного права, що випробувало незначний вплив, більшою мірою — місцевих звичаїв), який домінуючого серед інших юридичних джерел права. Правові системи цього типа ще називають системами загального права, або «суддівського права». З вище зазначеного можна зробити висновок, що англо-американський тип правових систем має наступні ознаки: 1) наявність правотворчої функції у судів, що веде роль судових рішень у формуванні і розвитку права. Право твориться в ході рішення судових справ, а не шляхом формування норм законодавцем; 2) перевага судового прецеденту перед іншими формами (джерелами) права: (статут /закон/, конституційний звичай /конституційна згода/, доктрина, міжнародний договір); 3) створення обов'язкових судових прецедентів так званими вищими судовими інстанціями: у Англії — Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав-членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом. Нижчестоячі суди прецеденти не створюють; 4) характер, казуїста судового прецеденту: він застосовується тільки при дозволі аналогічних казусів (випадків) і до конкретної особи. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер наступного змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше ; 5) використання закону, а також правового звичаю і правової доктрини як джерела права. У формально-юридичному сенсі вища юридична сила відведена законам — актам парламенту, які володіють повним і необмеженим суверенітетом усередині країни. Згідно діючому принципу закон може відмінити прецедент; 6) ділення права на загальне право і право справедливості. На відміну від континентального права, що з'явилося творінням двох юридичних еліт — римської і європейської, загальне право середньовічної Англії виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 р., затвердилося на початку XIV століття, створювалося рішеннями королівських (вестмінстерських) суддів. Вироблена ними система норм права замінила форми правосуддя, що раніше використалися, — місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу, як для королівських суддів, так і для нижчестоячих суден. За своєю природою загальне право є казуїстом, складається з прецедентів, що типізуються; 7) відсутність строгої диференціації права по галузях. Існує розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, збиток (шкода), придбання, процедури цивільні, процедури кримінальні, процедури магістратських суден і ін.; 8) домінування процесуального права над матеріальним, що виражається в незалежності судових органів, строгому дотриманні процедури, престижі адвокатської професії і ін.; 9) консолідація судових прецедентів і законів. Однією із специфічних рис загального права є майже повна відсутність кодифікуючих галузей права. Внаслідок того, що кодифікувати прецеденти украй складно, в Англії вдаються до створення консолідованих актів (з деякими елементами кодифікування); 10) досконалість процесуальної техніки (системи доказів) і самобутність юридичної термінології. Юридична термінологія часто не співпадає з нормативними поняттями і термінами континентального права. Отже, географія розповсюдження загального права, окрім Англії і країн Північної Америки, — ряд держав різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах не однаковий: вона залежить від особливостей їх розвитку, територіального положення, дії регіональних міжнародних структур і ряду інших чинників.