Курсова робота «Соціальний захист дітей вулиці України», 2005 рік

З предмету Соціальна робота · додано 29.10.2006 20:47 · від kseniya_www · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретичні основи проблеми дитячої безпритульності в Україні. 1.1. Аналіз основних дефініцій дитячої безпритульності та бездоглядності. 1.2. Правові аспекти боротьби з дитячою безпритульністю. 1.3. Притулок як заклад соціального утриманства дітей, що залишилисьбез піклування. Розділ 2. Аналіз заходів по подоланню дитячої безпритульності в контексті державної політики та діяльності громадських благодійних організацій. 2.1. Специфіка діяльності громадських організацій у сфері соціального захисту дітей вулиці (Катарис, Інтернаціональний Союз, Ліга соціальних працівників України). 2.2. Шляхи оптимізації діяльності установ, що займаються соціальним захистом, підтримкою та супроводом „дітей вулиці”.

Висновок

Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям „діти вулиці”, існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездоглядності і безпритульності як складне й неоднозначне.

Біля 130.000 дітей живуть на вулиці в Україні. Безпритульні, самотні та бездоглядні... Більшість з них є жертвами своїх власних родин та байдужості сусідів, влади і суспільства.

Вони знаходять притулок у підвалах, на горищах та у шахтах теплотрас... Більшість свого часу вони проводять біля базарів, вокзалів та станцій метро, де вони можуть здобути гроші та їжу. Вони не ходять до школи і мають поганий стан здоров'я. Багато з них потребують негайної медичної допомоги.

Здебільшого, їх так і не вдається повернути в сім'ю або в притулки. В Україні просто відсутня загальнонаціональна інформаційна база загублених дітей. Верховна Рада зробила спробу владнати цю проблему на законодавчому рівні. Але суперечки так ні до чого і не призвели. Насправді потрібно не так багато - менше сотні комп'ютерів.

Нині українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу, що брутально вривається в її життя, калічить душу й тіло. Сучасні діти - прагматичні, змушені дбати про хліб насущний. З-поміж працюючих дітей з асоціальних сімей багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками. Поширені також жебракування й крадіжки.

Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу, торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків. Саме тому вони поповнюють чисельні ряди армії „дітей вулиць”.

Діти - майбутнє кожної держави. На планеті живе близько 2 млрд. дітей. Як найвразливіша частина суспільства вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені.

Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни.

Отже, причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є: перехід до ринкових відносин, безробіття, зростання цін на товари першої необхідності, зокрема дитячі, отже, й погіршення матеріального благополуччя значної частини населення; втрата поняття про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей; загострення конфліктів між батьками і дітьми.

За оцінками експертів Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 10 відсотків батьків реально докладають зусиль для розшуку дітей, що бродяжничають. Брак відповідальності дорослих за дітей, неповага до влади; невпевненість у завтрашньому дні, і, як наслідок, пияцтво, збільшення наркоманії, токсикоманії.

Тривалий час через занепад економіки країни страждали насамперед діти. Однак деякі підлітки адаптувалися в умовах безпритульності, і на сьогодні маємо армію «професійних волоцюжок», що подовгу або взагалі не вчились у школі, вживають алкогольні, токсичні, наркотичні речовини і за власним бажанням ніколи не погодяться на влаштування їх до дитячого державного закладу, лікування.

Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава відповідно до Конституції зобов’язалася виконувати. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: наша держава підписала Конвенцію ООН про права дитини. Цей документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту й забезпечення належних умов виховання дітей. Усі держави, які приєдналися до Конвенції, зобов’язані підготувати національний звіт про становище дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об’єктивно оцінити виконання прав дитини в конкретній країні.

Пора вже переходити від розмов до конкретних справ. Пригадаймо попередній досвід, коли після громадянської й Другої світової воєн владі вдалося за короткий термін виявити й розмістити в сиротинці й інтернати практично усіх бездомних дітей. В Україні, на жаль, чомусь не квапляться розв’язати цю проблему. Сотні тисяч малолітніх волоцюжок, здається, нікому не потрібні. А тому часто-густо вони стають на слизьку стезю наркоманії, токсикоманії, крадіжок, а то й більш важких злочинів. Прикро, що все більше і більше таких дітей потерпають від сексуальних розпусників, котрі замість держави перебрали опіку над маленькими бродяжками.

Кожна дитина — це маленька особистість, захист і турбота про яку — найперший обов'язок держави.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали