Дипломна робота «Виконання вироків ухвал і постанов суду», 2004 рік

З предмету Право · додано 28.10.2006 13:40 · від alika · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Теоретичні аспекти здійснення процесу виконання вироків, ухвал і постанов суду 6 1.1. Суть і значення стадії виконання вироку, ухвали і постанови суду 6 1.2. Загальні правила звернення до виконання вироків, рішень, ухвал, постанов 8 1.3. Звернення до виконання рішень в цивільних справах. Виконання постанови про адміністративне стягнення 14 1.4. Вимоги до виконавчих документів. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження 20 1.5. Призначення покарання за кількома вироками 25 1.6. Проблеми функціонування державної виконавчої служби та шляхи їх вирішення 30 Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення здійснення виконання вироків, ухвал і постанов суду 34 2.1. Кримінально-процесуальний та кримінальний кодекси – головна нормативно-правова основа здійснення процесу виконання вироків, ухвал і постанов суду 34 2.2. Особливості Закону України „Про визначення та виконання в Україні рішень іноземних судів” 81 2.3. Закон України „Про державну виконавчу службу” 89 2.4. Роль Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" у здійснення виконання вироків, ухвал і постанов суду 91 Висновки 98 Список використаних літератури та нормативних актів 115 Додатки

Висновок

Отже, виконання вироку здійснюється в основному виконавчою владою в особі або спеціально створених для цієї мети органів (виправно-трудові установи, інспекції виправних робіт органів внутрішніх справ, судові виконавці), або міліцією, адміністрацією підприємств, установ і організацій, і регулюється нормами кримінального, кримінально-виконавчого, цивільного процесуального, адміністративного та інших галузей права.

Завданням цієї стадії кримінального процесу є організація процесуальної діяльності, спрямованої на:

1) звернення вироку до виконання;

2) забезпечення у встановлених законом випадках повної або часткової безпосередньої реалізації вироку;

3) вирішення встановлених законом питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку;

4) здійснення контролю за виконанням вироку.

Виконання вироку — це стадія кримінального процесу, в якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за приведенням його відповідними органами до реального виконання та вирішує у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом посадових осіб і органів, клопотанням громадських організацій і громадян та за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним законом важливі правові питання, які виникають у зв'язку і при виконанні вироків.

Дана стадія кримінального процесу характеризується рядом важливих положень, до яких належать:

а) обов'язковість виконання вироків для всіх державних і громадських структур, посадових осіб і громадян;

б) оперативність звернення і приведення вироку до виконання;

в) можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку при наявності встановлених законом для цього підстав;

г) участь громадськості у вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку.

Необхідною умовою виконання вироку є набрання ним законної сили. Це означає, що вирок у відповідності із законом є обов'язковим для всіх державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Вирок, на який може бути подана касаційна скарга або внесено касаційне подання прокурора, набирає законної сили після закінчення строку на подання касаційної скарги чи внесення подання, в разі ж їх внесення — після розгляду їх касаційною інстанцією і оголошення касаційної ухвали, якщо нею вирок не буде скасовано. Вирок Верховного Суду України оскарженню в касаційному порядку не підлягає і на нього не може бути внесено касаційне подання прокурора. Він набирає законної сили з моменту його оголошення.

У випадку оскарження вироку чи внесення на нього касаційного подання прокурора лише в частині або щодо окремих засуджених, якщо їх декілька, він не набирає законної сили до моменту оголошення касаційної ухвали.

Виправдувальний вирок, а так само обвинувальний, але без призначення покарання, із звільненням засудженого від покарання, чи з призначенням покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, частково приводиться до виконання негайно після проголошення вироку. У цих випадках підсудний, який знаходиться під вартою, звільняється з-під неї у залі судового засідання. Суд з урахуванням особистості та обставин справи вправі звільнити з-під варти також умовно засудженого до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

Ухвали суду першої інстанції і постанови судді набирають законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження чи внесення прокурором окремого подання, а в разі подання на них окремої скарги чи внесення окремого подання прокурора — після залишення їх без задоволення касаційною інстанцією. Ті ж ухвали і постанови, які оскарженню не підлягають, набирають законної сили і виконуються негайно після їх винесення. Ухвали і постанови касаційної та наглядної інстанцій оскарженню не підлягають і законної сили набирають після їх оголошення.

Звернення вироку до виконання здійснює суд, який постановив вирок. Не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції суддя або голова суду направляє розпорядження про виконання обвинувального вироку разом з копією останнього органу, на який законом покладено обов'язок привести його до виконання. У випадку зміни вироку касаційною або наглядною інстанцією до копії вироку додається також копія ухвали чи постанови названих контрольних інстанцій.

Кримінально-процесуальний закон не регламентує змісту розпорядження суду про приведення вироку до виконання. Проте судова практика виробила і дотримується такого змісту: найменування органу, якому адресується розпорядження; основні відомості про засудженого; яким вироком і до якої міри покарання він засуджений. Якщо справа розглядалась касаційною або наглядною інстанцією, то в розпорядженні зазначаються результати цього Розгляду стосовно міри покарання. Завершується розпорядження пропозицією привести вирок до виконання та негайно повідомити про це суд. У випадку, коли засуджений позбавляється волі, в розпорядженні міститься також пропозиція повідомити сім'ю засудженого, в яке місце він направлений для відбування покарання.

Розпорядження про виконання вироку підписує суддя (голова суду чи його заступник), воно скріплюється гербовою печаткою суду і надсилається разом з копіями зазначених раніше судових документів до відповідною органу.

Якщо засудженому обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі, то вирок звертається до виконання шляхом направлення названих документів начальнику місця попереднього ув'язнення, в якому утримується засуджений, що перебуває під вартою. Коли ж останній під вартою не перебуває, то ці документи направляються органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого. На цей же орган покладається обов'язок привести вирок до виконання, коли особа умовно засуджена до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

У випадку засудження винного до виправних робіт без позбавлення волі розпорядження про виконання вироку направляється до інспекції виправних робіт районного (міського) відділу внутрішніх справ.

Якщо мало місце умовне засудження до позбавлення волі чи виправних робіт або засудженому до позбавлення волі надана відстрочка виконання вироку, суд надсилає розпорядження і копію вироку органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього — також і службі у справах неповнолітніх за місцем проживання засудженого для здійснення контролю за його поведінкою. Коли суд своїм вироком поклав обов'язок по нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи на відповідну громадську організацію або трудовий колектив за їх згодою або на їх клопотання, то останнім також обов'язково надсилається копія вироку.

Звернення до виконання вироку, яким засудженому призначено покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадської догани, конфіскації майна, позбавлення військового чи спеціального звання і позбавлення батьківських прав (останні три міри як додаткові покарання), детально регулюється Положенням про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затвердженим Указом Президії Верховної Ради України і полягає у нижчевикладеному.

При призначенні покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання або як додаткового покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, чи при умовному засудженні або при наданні відстрочки виконання вироку, копія вироку надсилається судом адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого для виконання, а також органові внутрішніх справ за місцем проживання засудженого для здійснення контролю за виконанням зазначеної міри покарання.

Звернення до виконання вироку про призначення штрафу полягає в тому, що суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно внести до ощадного банку суму штрафу протягом місяця і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку судовим виконавцем.

Як уже зазначалося, покарання у вигляді громадської догани виконується безпосередньо судом, який постановив вирок, і полягає у публічному висловлюванні осуду засудженому від імені держави. Але якщо вироком передбачено довести громадську догану до відома громадськості через пресу чи іншим способом, суд надсилає копію вироку органові преси для опублікування повідомлення або адміністрації підприємства, установи, організації, громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання засудженого для обговорення на зборах колективу.

Звернення до виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна полягає в тому, що суд надсилає виконавчий лист, копію опису майна (якщо опис було здійснено) і копію вироку для виконання до державної виконавчої служби і сповіщає про це відповідний фінансовий відділ державної адміністрації або виконком міської і районної у місті Ради народних депутатів.

У випадку, коли засудженого вироком позбавлено військового або спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу (категорії), незалежно від того, ким вони були присвоєні, суд надсилає в п'ятиденний строк копію вироку органові, який присвоїв ці звання. Таким чином, вирішується питання і про рішення суду внести подання Президентові України про позбавлення засудженого державної нагороди України або почесного звання.

Якщо суд постановив позбавити засудженого батьківських прав, після набрання вироком законної сили його копія надсилається судом органу опіки і піклування за місцем проживання неповнолітнього (а також органу РАГСу за місцем його народження. Коли ж засудженому, позбавленому батьківських прав, виплачуються призначені дітям пенсії, допомога або інші платежі (у тому числі і стягнені на його користь аліменти), суд надсилає копію вироку ще й органу, який проводить зазначені платежі, або в суд за місцем винесення рішення про виплати для обговорення питання про перерахування їх на користь дитячого закладу або особи, яким передано дитину для виховання.

Якщо засуджений за тяжкий злочин має наукові ступені або вчені звання, суд з огляду на міру дискредитації ним звання вченого може повідомити про засудження Вищу атестаційну комісію України, Міністерство освіти України або (та) Вчену раду установи, що присудила і присвоїла наукові ступені і звання, для вирішення ними питання про їх позбавлення засудженого, додавши до повідомлення копію вироку. Аналогічно має діяти суд і при засудженні особи, що має почесне звання, присвоєне уповноваженим на це відомчим органом (міністерством, іншим відомством).

З виховною метою, суд вправі направити копію вироку на підприємство, в установу та організацію за місцем роботи засудженого. В окремих випадках, коли суд визнає доцільним, він доводить вирок або його суть до відома громадськості через засоби масової інформації: пресу, телебачення, радіо.

Звернення до виконання виправдувального вироку (крім звільнення з-під варти підсудного, що провадиться негайно після його проголошення), а також ухвали (постанови) про закриття кримінальної справи полягає в тому, що після набрання ними законної сили суд направляє копію вироку відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів і зняття арешту з майна, якщо він був накладений.

Після набрання законної сили виправдувальним вироком чи ухвалою (постановою) про закриття справи за реабілітуючими підставами суд зобов'язаний направити виправданому (реабілітованому), а у випадку його смерті — спадкоємцям та утриманцям спеціальне повідомлення про порядок відновлення його порушених законних інтересів.

У стадії виконання вироку виникає ряд процесуальних питань, які вимагають судового вирішення.

А. Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання.

1. До таких питань насамперед належить відстрочка виконання вироку. Вона може бути застосована щодо засуджених до позбавлення волі або до виправних робіт при наявності однієї з встановлених кримінально-процесуальним законом (ст. 405 КПК) підстав, а саме: а) тяжкої хвороби, яка перешкоджає відбуванню покарання, — до його видужання; б) вагітності засудженої на момент виконання вироку — на строк не більше одного року; в) наявності у засудженої малолітніх дітей — до досягнення дитиною трирічного віку; г) коли негайне відбуття покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї) — на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. В процесі звернення вироку до виконання вирішується судом питання про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до смертної кари (ч. 3 ст. 49 КК). Воно вирішується в залежності від ступеня збереження суспільної небезпеки засудженим. Крім того, судом вирішується ще питання про неприведення до виконання вироку, повністю або в частині засудження за діяння, караність якого на момент звернення до виконання була усунена нововиданим кримінальним законом (ч. 6 ст. 404, ст. 4051 КПК).

Б. Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного (реального) виконання вироку.

1. Про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 52, 53 КК, ст. 407 КПК). Це питання розглядається суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх при виконкомі місцевої Ради народних депутатів (державній адміністрації).

2. Про застосування умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до пРаці (ч. 1, 2, 3 ст. 521 КК; ст. 4071 КПК). Це питання вирішується в розглянутому вище порядку при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення.

3. Про звільнення від покарання і пом'якшення покарання, що вже реально виконується, у випадках засудження особи за діяння, караність якого нововиданим законом усунена або пом'якшена (ст. 54 КК; ст. 4051 КПК). Звільнення від покарання або його пом'якшення здійснюється судом негайно після набрання відповідним законом чинності за місцем відбування покарання засудженим за його заявою або поданням прокурора чи органа, який відає відбуванням покарання. Ухвала суду або постанова судці про звільнення від покарання або його пом'якшення повинна грунтуватися тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

4. Про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (ст. 109 ВТК; ст. 408 КПК). У випадку, коли засуджений до позбавлення волі захворів під час відбування покарання на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи і на підставі висновку лікарської комісії, а у випадку виникнення у судді сумнівів щодо його правильності — на підставі висновку судово-медичної (психіатричної) експертизи, яку він призначає, має право вирішити питання про звільнення такої особи від дальшого відбування покарання, про що виносить постанову. При цьому суддя вправі застосувати до засудженого примусові заходи медичного характеру або передати його на лікування органам охорони здоров'я.

Суд обов'язково звільняє названих засуджених від дальшого відбування покарання у вигляді виправних робіт або штрафу.

5. Про звільнення від відбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі або умовно звільнених з місць позбавлення волі, у зв'язку з визнанням їх інвалідами першої або другої групи (ст. 4081 КПК). Це питання вирішується суддею районного (міського) суду за місцем роботи особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або умовно звільненої з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, яка під час такої праці дістала інвалідність першої або другої групи, на підставі подання органу, що відає виконанням покарання, та висновку лікарсько-трудової експертної комісії.

6. Про скасування умовного засудження і відстрочки виконання вироку (ч. 5, 6 ст. 45; ч. 5 ст. 461 КК; ст. 4082 КПК). Дане питання вирішує суддя районного (міського) суду за місцем проживання засудженого при наявності підстав, указаних у зазначених нормах кримінального закону, за поданням органів внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього — за спільним поданням органу внутрішніх справ і служби у справах неповнолітніх, або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу, яким засудженого було передано на перевиховання і виправлення чи покладено обов'язок здійснювати нагляд за засудженим і проводити з ним виховну роботу.

7. Про звільнення від покарання засудженого, щодо якого виконання вироку відстрочено (ч. 6 ст. 461 КК; ч. З ст. 4082 КПК). Це питання вирішується суддею у порядку, охарактеризованому в п. 6. При цьому необхідно зазначити, що при розгляді цих питань (п. 6, 7) у судовому засіданні беруть участь представники всіх названих органів, громадських організацій і трудових колективів.

8. Про застосування і скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають Дітей віком до трьох років (ст. 462 КК; ст. 4083 КПК). Питання про застосування відстрочки відбування покарання виникає і вирішується судом в процесі реального виконання вироку, яким жінка засуджена до позбавлення волі за нетяжкий злочин або за тяжкий, але на строк не більше п'яти років, і вона під час відбування покарання завагітніла або народила дітей (дитину). За таких обставин відстрочка відбування покарання застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за поданням органу, що відає виконанням покарання, письмово погодженим з прокурором.

9. Про направлення осіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в місця позбавлення волі відповідно до вироку (ст. 4091 КПК).

10. Про зміну призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом (ст. 410 КПК). В разі наявності підстав, передбачених ст. 26, 46, 47 Виправно-трудового кодексу, зміна призначеного вироком засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом шляхом переведення його з однієї виправно-трудової чи виховно-трудової колонії в колонію іншого виду режиму, з виховно-трудової колонії у виправно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії в тюрму, з тюрми у виправно-трудову колонію здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем виконання вироку за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх.

11. Про заміну виправних робіт та штрафу (ч. 2 ст. 410 КПК). Відповідно до умов, передбачених ч. 3 ст. 29 КК, призначені засудженому виправні роботи без позбавлення волі можуть бути судом замінені штрафом або громадською доганою. При наявності підстав, зазначених у ст. 30 КК, виправні роботи без позбавлення волі з відбуттям за місцем праці можуть бути замінені судом виправними роботами з відбуванням їх в інших місцях, визначених органами, що відають застосуванням виправних робіт (але в районі проживання засудженого), та навіть позбавлення волі на невідбутий строк виправній робіт.

12. Про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи тюрму (ст. 4101 КПК). Це питання вирішується судом у тому випадку, коли таке залишення чи перевід засудженого необхідні в зв'язку з розглядом іншої справи в цьому ж суді.

13. Про застосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (ст. 4111 КПК). Застосування судом примусового лікування засуджених до позбавлення волі від алкоголізму чи наркоманії може мати місце в процесі виконання вироку, коли таке лікування не було призначене під час розгляду і вирішення справи. Це питання вирішується суддею у місці відбування засудженим покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії. Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного судом, вирішується суддею за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

14. Питання про застосування до засудженого покарання при наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК) виникає і вирішується судом у випадку, коли виявиться, що стосовно засудженого ще є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок. У такому разі це питання вирішує суддя районного (міського) суду своєю постановою, якщо всі вироки постановлені суддями одноособово. Якщо хоча б один вирок постановлено районним (міським), окружним (міжрайонним) чи військовим судом гарнізону, обласним і відповідним йому судом у колегіальному складі, порядок застосування покарання визначається ухвалою відповідного колегіального суду за всіма невиконаними вироками відповідно до вимог ст. 43 КК.

15. Питання про всякого роду сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками, можуть вирішуватися судом при умові, що їх вирішення не торкається суті вироку і не погіршує становища засудженого. Суди вправі вирішувати при цьому питання про: застосування акту амністії, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановленій вироку не обговорював цього питання; звільнення з-під варти засудженого до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо він знаходився під вартою, але суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; скасування запобіжного заходу при виправданні підсудного чи звільненні його від покарання, якщо суд не вказав у вироку про його скасування; зарахування попереднього Ув'язнення в строк відбуття покарання, якщо суд цього не зробив у вироку або допустив неточність при його обчисленні; скасування заходів для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо відпала потреба в цих заходах, але суд вироком їх не скасував; застосування відстрочки виконання вироку щодо додаткової міри покарання, якщо суд застосував ст. 461 КК, але її не конкретизував; виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це Майно; долю речових доказів, якщо у вироку вона не вирішена; визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань; оплату праці захисника; долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, якщо суд не вирішив цього питання у вироку; уточнення посади чи виду діяльності, якщо суд, застосувавши покарання у вигляді позбавлення права посідати певні посади або займатися конкретною діяльністю, допустив у вироку неточні і неконкретні формулювання; призначення громадського (судового) вихователя неповнолітньому, коли його засуджено умовно, надана відстрочка виконання вироку або застосовано покарання, не пов'язане з позбавленням волі; усунення неточностей, допущених у вироку при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого; усунення описок та арифметичних помилок, які були допущені при постановленні вироку, за умови, що вони є очевидними, а їх виправлення не торкається суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого.

В. Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання.

1. Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 55 КК, ст. 414 КПК). Питання про погашення судимості розглядається за клопотанням осіб, які відбули покарання, а про дострокове зняття судимості — за клопотанням громадських організацій чи трудового колективу суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, що відбула покарання в порядку, передбаченому ст. 414 КПК.

2. Про зарахування часу роботи в колонії-поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ч. 2 ст. 33, ч. 2 ст. 103 ВТК; ст. 4141 КПК). Це питання вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання, за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії. Коли йдеться про зарахування часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу, то воно вирішується за клопотанням особи, яка відбула покарання. До клопотання додаються такі документи: копія вироку, довідка про відбуття покарання, характеристика про роботу і поведінку особи в період відбування нею покарання. Клопотання розглядається судом у порядку, передбаченому ст. 4141 КПК.

Також у процесі розгляду даної теми дипломної роботи, було виявлено певні недоліки, зокрема, неналежне та несвоєчасне виконання державною службою рішень судів та інших державних органів; відсутність оперативності щодо звернення і приведення вироку до виконання. Робота в державній виконавчій службі пов'язана і з певним ризиком, адже спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків вчинення перешкод державним виконавцям при виконанні на них службових обов’язків.

Необхідно відзначити як недолік той факт, що далеко не всі особи, які знаходяться в місцях позбавлення волі, мають можливість залучатися до праці.

Отже, можна зазначити, що для удосконалення процесу виконання вироків, ухвал та постанов суду, необхідна міцна нормативно-правова база, на основі якої функціонуватимуть всі складові елементи даного процесу.

Поряд з цим, потрібне реформування та створення сильного, процесуально незалежного органу державної влади, з висококваліфікованими фахівцями, здатними бездоганно виконувати свої обов’язки.

Вивчення судової практики свідчить, що при постановленні вироків внаслідок виявленої неуважності та поспішності, суди нерідко допускають порушення вимог статей КПК України і постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року N 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку".

Наявність помилок та неточностей, допущених при формулюванні висновків у вироку, наведенні даних про особу підсудних, викладенні резолютивної частини вироку, викликає необхідність усувати сумніви, що виникають у процесі виконання вироку.

Проте не всі суди правильно визначають коло питань, які можуть бути вирішені у такому порядку, і в зв'язку з цим допускають порушення закону.

В окремих випадках при усуненні неясностей у вироках і сумнівів, що виникли при їх виконанні, суди, по суті, змінюють вирок в частині основного та додаткового покарання, виду виправно-трудової колонії, цивільного позову та інших питань.

Інколи порушуються вимоги закону при розгляді заяв і клопотань про надання відстрочки виконання вироку. У судовому засіданні не завжди досліджуються обставини, які мають істотне значення для прийняття правильного рішення. Не по всіх справах ведуться протоколи судових засідань.

Допускаються випадки несвоєчасного звернення вироків до виконання.

Основними етапами виправлення вищевказаних помилок є:

1. Судді повинні більше уваги звертати на необхідність суворого додержання вимог кримінально-процесуального законодавства та постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. N 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" з тим, щоб усі питання були правильно вирішені й чітко сформульовані у вироку і не виникало сумнівів та утруднень при його виконанні.

2. Зобов'язати суди забезпечити неухильне виконання вимог статей КПК України щодо необхідності виконання виправдувального вироку, вироку, що звільняє підсудного від покарання, та вироку, який не підлягає касаційному оскарженню, негайно після його проголошення, а іншого обвинувального - не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Особи, яких засуджено умовно або до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, повинні звільнятись з-під варти негайно після оголошення вироку.

Не може бути звернений до виконання або виконуватися вирок у

частині засудження за діяння, караність якого після винесення вироку була усунута нововиданим кримінальним законом.

3. Судам слід мати на увазі, що суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища

засудженого. У такому порядку вирішуються питання про відстрочку

виконання вироку, про розстрочку або відстрочку штрафу, та інші питання КПК України.

5. Питання про визначення виду виправно-трудової колонії особам, засудженим до позбавлення волі, необхідно розглядати в порядку, передбаченому КПК України, у випадках: а) коли суд не визначив виду колонії (при цьому суд може визначити вид колонії з більш м'яким режимом, але не має права визначити його з більш суворим режимом); б) коли вирок щодо виду виправно-трудової колонії скасований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом і справа в цій частині повернута на новий розгляд.

7. Роз'яснити судам, що питання про зміну порядку і способу виконання вироку в частині цивільного позову у виняткових випадках, коли неможливо виконати вирок в порядку, встановленому раніше (відсутність присудженого майна в натурі тощо).

8. Судді також повинні звернути увагу на те, що виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, а також до виправних робіт та штрафу може бути відстрочено за наявності обставин, вказаних у ст.405 КПК, на строки, передбачені законом.

Питання про відстрочку виконання вироку розглядається за заявою або клопотанням засудженого, його законних представників, близьких родичів, захисника, прокурора, громадських організацій, трудових колективів.

Обставини, які є підставами для надання відстрочки виконання вироку, повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили.

Усі справи, по яких виконання вироку відстрочено, мають бути взяті на контроль і після закінчення строку відстрочки вироки підлягають негайному виконанню.

9. Роз'яснити судам, що перелік виняткових обставин, передбачених п.4 ч.1 ст.405 КПК України, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання вироку, не є вичерпним, і суд може визнати такими підставами й інші обставини, які свідчать про те, що негайне відбуття покарання може спричинити виключно тяжкі наслідки для засудженого та його сім'ї.

11. Суди мають знати, що в судовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку, засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст.263 КПК України.

У разі, коли в судове засідання викликаються свідки чи експерти, їх допит провадиться відповідно до ст.303 та ст.311 КПК України.

12. У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку.

Суд в ухвалі (суддя в постанові) повинні навести мотиви прийнятого рішення й точно сформулювати свої висновки.

У випадку, коли при винесенні ухвали (постанови судді) у порядку ст.411 КПК України була допущена помилка, суд не має права винести іншу ухвалу (постанову) без скасування першої вищестоящим судом.

Ухвали суду (постанови судді) можуть бути оскаржені й опротестовані, за винятком тих випадків, про які спеціально застережено в законі (статті 407, 408-2, 408-3, 409-1, 410, 411-1, 414 КПК України).

Ухвала (постанова судді) та протокол судового засідання повинні знаходитися у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом, який постановив вирок, або в справі, яку суд завів за місцем виконання вироку. В останньому разі копія ухвали (постанови судді) надсилається суду, який постановив вирок.

13. Звернути увагу судів на необхідність оперативного вирішення

питань, які виникають при виконанні вироків.

14. Судам касаційної та наглядної інстанцій реагувати на упущення та недоліки при постановленні вироків, факти несвоєчасного усунення таких упущень і необгрунтованого винесення нижчестоящими судами у порядку, передбаченому ст.411 КПК України ухвал (постанов судді) з питань, які стосуються суті вироків.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали