Політика соціально-економічного зростання потребує підвищення якості фінансово-економічного планування на всіх рівнях. Розсіюються ілюзії з приводу того, що «ринок автоматично вирішить усі проблеми», наслідком яких з'явилося руйнування старої системи планування. І сьогодні вже багато підприємців розуміють, що роль фінансово-економічного планування в умовах ринкової економіки повинна зростати. Чим більша самостійність у суб'єктів господарювання, тим актуальнішими і важливішими стають проблеми узгодження цілей у відносинах «суспільство – товаровиробник», вибору такого варіанта розвитку, що забезпечує прискорене досягнення цілей. Звідси і доцільність посилення ролі фінансово-економічного планування, адже тільки на його базі може бути обґрунтована економічна політика, визначені пріоритети, кількісні параметри стосовно товаровиробника зовнішнього середовища, від яких залежить діяльність останнього в напрямку відповідному інтересам суспільства.

Ринок стає все більш вимогливим до якості фінансового планування, тому що при ринкових відносинах за всі несприятливі наслідки своєї діяльності відповідальність несе безпосереднє підприємство.

У ринкових умовах фінансове планування повинне орієнтуватися на кон'юнктуру ринку, враховувати імовірність настання визначених подій і одночасно виробляти моделі поводження підприємства при зміні ситуації з матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами.

В процесі проведеного дослідження зроблено такі висновки.

1. Фінансово-економічне планування – це наука та мистецтво управління бізнесом, яке основане на довгостроковому прогнозуванні, стратегічному плануванні, розробці обумовленої концепції та програми, яка адаптована до невизначеності кон’юнктури та дозволяє не допускати або зменшувати небезпечний вплив на результати помилок в управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємства та, головне отримувати в кінцевому підсумку високий підприємницький прибуток.

2. Становлення ринкової національної економіки на перший план висуває питання адаптації підприємств до ринкового середовища. Зокрема це – встановлення довготермінових зв’язків щодо поставок та збуту товарної продукції із своїми партнерами, завоювання нових ринків збуту, підпорядкування виробництва асортименту продукції попитам ринку. Все це має відображатись у концепції розвитку торгового підприємства і конкретизуватись у його планах діяльності.

3. Структура планування фінансово-господарської діяльності бізнесу зміщується в бік складання короткотермінових планів: поточно-річного, поточно-оперативного (квартального, місячного) з застосуванням методів бюджетування.

4. Планування діяльності повинно поєднуватись у єдину систему проведення економічного та фінансового аналізу. Аналіз виступає засобом оцінки фактичної діяльності підприємства та розрахунків ефективності запланованих операцій. План – це творення уяви про майбутнє, ступінь реальності якого підтверджується аналізом.

5. Аналіз окремих сфер фінансово-комерційної діяльності дозволив виявити такі резерви, які повинні бути враховані при розробці планів:

• Стосовно дебіторської заборгованості. В якості позитивного моменту слід відзначити тенденції зниження суми дебіторської заборгованості, що свідчить про поліпшення платіжної дисципліни на підприємстві, оскільки економічна ситуація в Україні характеризується певним коефіцієнтом інфляції, що знецінює суму коштів дебіторської заборгованості. Отже, доцільним є розробка та запровадження політики знижок, але з урахуванням того, що сума виплаченої дебіторської заборгованості має перевищувати суму знижок.

• Стосовно кредиторської заборгованості. Підвищення суми кредиторської в цілому є негативним явищем оскільки сприяє погіршенню фінансової автономії підприємства. В той же час наявність позичених коштів робить можливим застосування ефекту фінансового лівериджу. Сплата відсотку за кредит знижує суму оподатковуваного прибутку, отже подальше банківське кредитування в розумних розмірах є позитивним в діяльності підприємства.

Проведене дослідження стану фінансово-економічного планування на підприємстві дозволило сформувати такі пропозиції.

1. Посилити діяльність економічних підрозділів адміністрації корпорації та структурних підрозділів (бухгалтерського обліку, економічного та фінансового) у розробці єдиної системи розробки планів на основі аналізу фактичного стану, вдосконалення інформаційного забезпечення, розробки оперативних завдань, контролю виконання.

2. Основним критерієм оцінки фінансово-економічного планування є підвищення ефективності ресурсного потенціалу фірми. З цією метою пропонується щоквартально відслідковувати динаміку конкурентоспроможності, платоспроможності і фінансової стійкості бізнесу. Це дозволить посилити прямий і зворотний зв’язки в системі планування.

3. Посилити активність маркетингових досліджень для забезпечення розширення ринків збуту. Одночасно поліпшити умови продаж продукції – застосувати товарний кредит до основних споживачів продукції з вексельним оформленням операцій та систему знижок цін при закупці великих партій товарів.

4. Покращити обґрунтування планових розрахунків шляхом підвищення рівня кваліфікації працівників планової служби.

5. Спеціалістам підприємства освоїти міжнародні і вітчизняні методики з фінансового аналізу, фінансової санації та банкрутства.

6. Керівному складу та спеціалістам підприємства освоїти методику прогнозування стратегії і тактики підприємства, прогнозу фінансового стану.

Реалізація цих та інших заходів буде сприяти вдосконаленню планування на підприємстві і підвищенні ефективності його фінансово-економічної діяльності.