Дипломна робота «Державна приватизація майна», 2007 рік

З предмету Право · додано 30.03.2009 18:25 · від kseniya_www · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ І. Теоретичні основи приватизації держмайна 7 1.1. Поняття приватизації державного майна 7 1.2. Приватизаційні правовідносини як складова правовідносин власності 21 1.3. Нормативно-правові джерела регулювання приватизації 29 Розділ ІІ. Основні способи приватизації державного майна та види 38 приватизаційних правочинів 38 2.1. Поняття приватизаційного правочину та способу приватизації державного майна 38 2.2. Купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом 43 2.3. Акціонування та продаж акцій (часток, паїв) на аукціоні, за 46 конкурсом, на фондових біржах 46 2.4. Викуп майна згідно з альтернативним планом приватизації та 61 приватизація майна, зданого в оренду 61 Розділ ІІІ. Недійсність приватизаційних правочинів 64 3.1. Наслідки недотримання вимог законодавства суб'єктами приватизаційних відносин 64 3.2. Підстави недійсності приватизаційних правочинів 67 3.3. Правові наслідки визнання приватизаційних правочинів недійсними 78 Висновок 85 Список використаної літератури 91 Додатки 94

Висновок

Дана дипломна робота присвячена дослідженню правового регулювання процесу приватизації державного майна.

Актуальність дослідження заклечається в тому, що подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Як показують дослідження, проведені в роботі, темпи зростання приватизації щороку збільшуються, і сьогодні стоїть питання чіткого нормативного регулювання даного процесу та його проблематики. Дана дипломна робота розкриває та досліджує дану проблематику.

Теоретичний розділ дипломної роботи присвячений дослідженню питань визначення змісту поняття та розвитку інституту приватизації, розгляду основних доктринальних поглядів щодо відчуження державного майна суб’єктами приватизаційних відносин тощо.

Проведений аналіз теорії роздержавлення дозволив дійти висновку згідно з яким встановлена спеціальним приватизаційним законодавством конструкція визначення змісту дефініції “приватизація” будується на нормативно закріпленому взаємозв’язку тріади елементів, складовими якої є суб’єкти (продавці й покупці), об’єкт (майно) і, нарешті, процес (відчуження). Здійснено порівняльний аналіз нормативної конструкції національного приватизаційного законодавства щодо визначення правового змісту цієї дефініції з відповідними конструкціями законодавства держав СНД.

Зазначено, що приватизація, що за своїм змістом є економічним процесом, цілком органічно інтегрується у загальний процес правовідносин сучасного суспільства і, природньо становить предмет дослідження юридичної науки. В роботі зазначено приватизаційні правовідносини є невід’ємною складовою правовідносин, регулювання яких відбувається в межах інституту права власності. Норми приватизаційного законодавства, знеособлені за своїм характером, реалізуються в приватизаційних правовідносинах, що мають свій предмет регулювання, а також коло суб’єктів —учасників приватизаційного процесу, де відносини цивільно-правового характеру є одними з провідних. Результати дослідження обсягу повноважень органа, який здійснює державну політику у сфері приватизації, сприяли висновку про необхідність усунення колізії, яка виникла на підставі суттєвої відмінності правосуб’єктності Фонду державного майна України (здійснює “повноваження власника” чи “право розпорядження” майном), що знайшло нормативне закріплення в законодавчому та підзаконному правових актах відповідно.

Проведений аналіз приватизаційного законодавства дозволяє зробити висновок про недостатньо вдалу конструкцію застосованої в абзаці п’ятому частини третьої статті 7 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.) дефініції “колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного” з огляду на невизначеність місця цієї категорії майна в загальній класифікації майна (речей) і порядку набуття зазначеного статусу. Наводиться варіант формулювання цієї дефініції, закріплений у відповідному законі.

На підставі констатації того, що правові норми законодавства про приватизацію становлять окрему складову інституту права власності та спеціальну підставу набуття цього права, здійснено систематизацію нормативних актів України.

Дослідження розвитку приватизаційного законодавства України спонукало поділ останнього на етапи, що в своїй єдності та поступово-якісному розвитку сприяли зміні концепції загальнонародної державної власності, покладеної в основу перших законодавчих актів про трансформацію відносин власності, концепцією приватної власності.

Оскільки приватизаційний правочин становить сукупність різних юридичних фактів, відсутність хоча б одного з них може призвести до правової недійсності цього правочину. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що приватизація відбувається виключно внаслідок правового поєднання певних трансмісійно-пов’язаних стадій (етапів), послідовність дотримання і виконання яких обумовлюється нормами відповідних правових актів. При цьому, акцент зроблено на обов’язковості чіткого формулювання законодавцем відповідних нормативних вимог, що регламентують процес набуття права власності внаслідок приватизації. Саме такий підхід може бути запорукою реалізації гарантованого законодавством набуття прав і встановлення пов’язаних з ними обов’язків. Причому, не тільки щодо права власності.

У другому розділі дипломної роботи досліджуються питання, пов’язані з визначенням спеціальних ознак приватизаційних правочинів, а також особливі правові властивості таких основних способів приватизації державного майна, як купівля-продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах; викуп майна згідно з альтернативним планом приватизації та приватизація майна, зданого в оренду.

Здійснено аналіз та надано характеристику основних специфічних ознак приватизаційних правочинів, які запропоновано визначати як дії продавців і покупців державного майна, спрямовані на передачу (набуття) права власності на майно, що приватизується, а також набуття, зміну й припинення додаткових прав і обов’язків відповідно до законодавства про приватизацію та змісту зобов’язань сторін за цими правочинами.

Особливу групу цивільно-правових угод, внаслідок яких відбувається відчуження державного майна у власність юридичних і фізичних осіб, автором пропонується вважати правочинами приватизаційними, які законодавство наділяє всіма тими властивостями, що притаманні галузі цивільного права.

На основі дослідження низки специфічних ознак (особливо визначене спеціальне законодавство; своєрідний суб’єктний склад; специфічні форма та порядок вчинення; особливі правові наслідки), що виокремлюють приватизаційні правочини в самостійний юридичний інститут, робиться висновок, що приватизаційні правочини, по-перше, являють собою дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення у них цивільних прав та обов’язків, а по-друге, підкоряються загальним правилам про легітимність таких дій і правосуб’єктності осіб, що їх здійснюють. На них поширюються загальні правила про форму вчинення правочинів.

За результатами дослідження нормативно-закріплених особливостей проведення конкурсів та аукціонів із продажу об’єктів приватизації, визнаних чинним законодавством способами приватизації державного майна, можна зробити висновок про те, що вже підписання протоколу аукціону обома сторонами слід вважати своєрідним правочином, який передує укладенню договору купівлі-продажу, в той час як відносини, що поєднуються процесом приватизації, є, за своє сутністю, зобов’язальними відносинами, в основу яких покладено договір купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу державного майна, що укладається за підсумками комерційного конкурсу, запропоновано визнавати своєрідним правочином, укладеним під скасувальною обставиною (стаття 212 ЦК України — правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певних обставин).

В роботі проведено дослідження особливостей зміни організаційно-правової форми юридичної особи, внаслідок якої відбувається перетворення державного підприємства в акціонерне товариство. Одним зі способів використання підприємства з метою ведення підприємницької діяльності, крім випадку придбання підприємства як цілісного майнового комплексу, є купівля акцій акціонерного товариства або часток (паїв) у статутному фонді юридичної особи. Придбання ж контрольного пакета акцій акціонерного товариства розглядається як реалізація права покупця на контроль за діяльністю даної юридичної особи. Разом із тим відзначається, що право власності на майно не переходить до набувача акцій, хоча покупку акцій у правовій науці вважають достатньо ефективним способом ведення підприємницької діяльності, оскільки цей правочин дозволяє контролювати підприємство, акції якого придбані.

Дослідження нормативного регулювання такого способу приватизації майна, як викуп (приватизація) об’єкта оренди, призвело до висновку про певну часову рухливість законодавчого визначення терміну виникнення у суб’єкта-орендатора права на приватизацію у цей спосіб. Адже законодавець пов’язує зазначене право з обов’язковим закріпленням останнього як у відповідному договорі оренди, так і неодмінно з вказівкою на подію, що має неминуче настати (дату набрання чинності основним законодавчим актом, що визначає юридичне підґрунтя орендних правовідносин) та застосовує посилання на неї.

За результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що нормативно-закріплений перелік способів приватизації державних (комунальних) підприємств, наведений у статті 146 ГК України, вступає в певне протиріччя з переліком способів приватизації, наведеному в статті 15 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.), що, в свою чергу, вимагає відповідного редагування статті 146 ГК України на користь спеціального Закону.

Третій розділ присвячений розгляду наслідків недотримання вимог законодавства про приватизацію, класифікації порушень, а також підстав для визнання приватизаційних правочинів недійсними.

На основі класифікації та розгляду порушень законодавства про приватизацію, досліджуються особливості цивільно-правової відповідальності суб’єктів приватизаційних відносин, що беруть участь у приватизації державного майна.

В результаті проведеного аналізу робиться висновок про те, що законодавчо-закріпленими підставами для визнання приватизаційних правочинів недійсними є факти невиконання однією зі сторін зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або порушення встановленого законодавством порядку приватизації чи прав покупців.

Разом із тим, на основі дослідження чинного цивільного законодавства та судової практики, показано існування широкого та фактично необмеженого кола підстав, внаслідок яких приватизаційні правочини можуть бути визнані недійсними.

Відтак, сформульовано, наведено та обґрунтовано пропозицію щодо закріплення в приватизаційному законодавстві України вичерпного переліку підстав визнання приватизаційних правочинів недійсними у судовому порядку, яка за обставин, наведених вище, здається більш прийнятною.

Відповідно до проведеного вивчення наслідків недійсності приватизаційних правочинів, обґрунтовується висновок про те, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів, наведені в ЦК України, мають застосовуватись в усіх випадках, коли правочин вчинено з порушенням закону та якщо він не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави або наслідки недійсності правочинів.

За результатами проведеного дослідження, можна зробити висновок, що на сьогодні приватизаційні правочини фактично можуть визнаватися недійсними як за загальними, передбаченими ЦК України, так і за специфічними підставами, притаманними приватизаційним відносинам.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали