Отже, нагадаємо, що метою даної дипломної роботи було дослідження особливостей досудового та судового порядку вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні. Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити наступні завдання:
1) Дати загальну характеристику індивідуальних трудових спорів, уяснити причини та умови їх виникнення.
2) Вивчити особливості всіх стадій провадження по справах про індивідуальні трудові спори.
3) Ознайомитись з практикою судів України по вирішенню індивідуальних трудових спорів.
4) На підставі проведеної роботи зробити відповідні висновки.
Оскільки основна робота проведена, залишається підвести підсумки. Отже, з одного боку, ми бачимо, що правові норми, які регулюють вирішення індивідуальних трудових спорів, дедалі вдосконалюються, і у своїй основі відповідають вимогам сьогодення. У Конституції України, Кодексі законів про працю та інших законодавчих актах останнім часом закріплено ряд прогресивних норм щодо розгляду індивідуальних трудових спорів, скажімо, таких, як гарантованість звернення з будь-якими трудовими спорами безпосередньо до суду, тоді як раніше передбачався обов'язковий попередній розгляд ряду трудових спорів комісією по трудових спорах. Прогресивною та спрямованою на захист працівника нормою стала новоприйнята стаття 237-1 Кодексу законів про працю, яка. встановила можливість відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові порушенням його законних прав з боку власника або уповноваженого ним органу.
Обов'язок власника або уповноваженого органу здійснити систему дій, направлених на недопущення порушень прав працівника, а особливо, при звільненні, теж перекликається з основним гаслом Конституції України – “держава для особи”.
З огляду на положення прийнятої в 1996 році Конституції України, потребують, на нашу думку, перегляду норми статті 222 Кодексу законів про працю України, які встановлюють особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько - слідчих працівників, а також працівників навчальних та наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини та норми статті 221 цього ж Кодексу стосовно розгляду трудових спорів комісіями по трудових спорах, оскільки Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні, здійснюється виключно судами, юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про права та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі на правовідносини по вирішенню індивідуальних трудових спорів всіх працівників.
Ми бачимо, що трудові права й обов'язки закріплюються законодавством і забезпечуються юридичними гарантіями, де центральне місце займає правосуддя. Дані судової статистики свідчать про те, що переважна більшість індивідуальних трудових спорів, розглянутих судами, вирішується на користь працівників. Це свідчить про ефективність судового захисту трудових прав працівників.
Однак, поряд з цим деякі рішення судів не відповідають вимогам законності й обґрунтованості і не дають досить переконливої відповіді стосовно спору. Іноді в рішеннях неповно відображаються обставини справи, нечітко формулюються вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, що беруть участь у справі, не розкривається характер правовідносин сторін, відсутні аналіз доказів, їхня оцінка і юридична кваліфікація установлених фактів. У ряді випадків не вказується закон, яким керувався суд, висновки суду не завжди відповідають обставинам справи, зазначеним у рішенні, а його резолютивна частина викладається так, що викликає утруднення при виконанні. Таким чином, можна сказати, що органи з вирішення трудових спорів, які покликані якнайшвидше відновлювати порушене право працівника і вживати заходів по усуненню причин, що породжують порушення законодавства про працю, аж ніяк не завжди справляються з поставленим перед ними завданням. Також проблемою є те, що деякі досить типові конфліктні ситуації дотепер залишаються юридично неурегульованими, а іноді спостерігається повна відсутність відповідальності, у тому числі і юридичної. Безвідповідальність - один з найбільш могутніх двигунів розростання конфлікту.
Тема трудових спорів у даній роботі піднята не випадково. Будучи регулятором суспільних відносин, право активно проявляє себе саме тоді, коли виникає той чи інший конфлікт, у тому числі і трудового характеру. Саме під час конфлікту перевіряються й ефективність правових норм, і здатність держави і суспільства на ділі гарантувати людині реалізацію її прав, у тому числі й у сфері застосування здатності до праці.
Сьогодні наше суспільство поступове приходить до розуміння права як засобу досягнення згоди і компромісу. Ми стаємо свідками того, що учасники трудових відносин починають поступово повертатися убік переговорного процесу. Держава за допомогою права створює механізм, націлений на взаємне врахування інтересів сторін - учасників трудових відносин. Проте не можна переоцінювати роль права, що саме по собі не в змозі вирішити політичні й економічні проблеми. Тому украй важлива наявність у правовій системі норм, що гарантують механізм розгляду конфліктів, їх справедливого вирішення і реалізації винесених рішень.