В результаті проведених теоретичних досліджень з приводу застосування непрямих податків в системі оподаткування підприємств можна зроби висновок, що дана проблема є надзвичайно актуальною.

Дана робота дала змогу визначити такі ключеві поняття, як податкова система, непрямі податки, їх класифікацію, платників, об’єкти, ставки та ін.

Встановлено, що серед доходних надходжень бюджетів різного рівня визначається велика група обов’язкових платежів. За своїм значенням і обсягом на перше місце серед них виступають податки. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує стійке надходження коштів до доходної частини бюджету.

Будь-який податок включає законодавче закріплення ряду обов’язкових елементів – платника, об’єкта, ставки, та додаткових – пільги, порядок нарахування та сплати податку.

Було досліджено, що фактично сукупність податків, зборів та платежів і утворюють податкову систему держави.

Об’єднання податкових платежів в систему передбачає можливість їх класифікації, яка дозволяє добре уявити суть цієї категорії. В залежності від форми обкладення податки розподіляються на прямі та непрямі. На сучасному етапі функціонування податкової системи України існує досить розвинена група непрямих податків. Найчастіше кількість їх невелика, але саме вони забезпечують більшу частину надходжень до бюджету. Треба враховувати, що доходи від непрямих податків надходять до бюджету швидше ніж від прямих, але з іншого боку – збільшення ставки податку (наприклад, податку на додану вартість) може привести до обмеження споживання і зниження купівельної спроможності.

В ході теоретичного дослідження було встановлено важливі аспекти розмежування прямих та непрямих податків. При сплаті непрямих податків здійснюється розрив між формальним і реальним платником податку. Якщо в прямому оподаткуванні - обов’язок щодо сплати податку закріплено за власником майна або доходів, який і реалізує цей обов’язок за рахунок власних коштів, то при непрямих – платник перераховує до бюджету кошти, які надані йому покупцем або споживачем. Якщо при прямих податках платник реалізує всю сукупність податкових обов’язків, то при непрямих – цілісна система обов’язків фактично розривається і за реальним платником залишається обов’язок щодо сплати податків, тоді як до формального платника переходить обов’язок щодо ведення податкового обліку та звітності. Якщо прямі податки входять до ціни виробництва і відображають фактично затрати виробника, то непрямі є надлишком над такою ціною і входять до ціни реалізації. Саме тому, підставою для розподілення прямих та непрямих податків є і об’єкти оподаткування: при прямих – це майно або прибутки, при непрямих – вартість оборотів, в яких враховується приріст вартості.

Було обґрунтовано, що на сучасному етапі питання співвідношення прямих та непрямих податків відноситься до числа актуальних. Україна переходить до активного використання непрямих податків. Навряд чи можна однозначно стверджувати про позитивні або негативні риси того чи іншого податку в податковій системі. Але необхідно враховувати, що в податковій системі унітарної держави із розвиненою групою функцій, які реалізуються на державному рівні, – повинні бути представлені більш повно саме непрямі податки, бо за їх рахунок здійснюється основна частина надходжень до державного бюджету.

Сукупність непрямих податків, яка входить до податкової системи України, досить обмежена – фактично це податок на додану вартість та акцизний збір.

В даній роботі визначено, що податок на додану вартість являє собою непрямий податок, який виступає частиною новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем цих товарів (робіт, послуг) до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Досліджено, що на сьогодні податок на додану вартість є класичним варіантом податку, який передбачає змішаного платника. Саме тому, серед платників податку на додану вартість стійку групу складають фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність і, в даному випадку, можна говорити про виділення фізичної особи як умовного платника податку.

Встановлено, що одним із найважливіших елементів правового механізму податку виступає об’єкт оподаткування. Взагалі, під цим поняттям розуміють майно, доходи, прибутки, вартість товарів (робіт, послуг) або інші категорії, що мають вартісні, кількісні характеристики, із наявністю яких у платника законодавство пов’язує виникнення податкового обов’язку.

Обґрунтовано, що податок на додану вартість є податком на кінцевого споживача і при його великій ставці відбувається зростання цін, і таким чином, знижується купівельна спроможність населення.

В Україні об’єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20 % за винятком операцій, які взагалі звільнені від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка.

Система пільг щодо податку на додану вартість досить різноманітна і складає статті закону, що закріплюють оподаткування за нульовою ставкою, а також операції, які звільняються від оподаткування, і операції, які не є об’єктами оподаткування.

Встановлено, що основою обчислення податку на додану вартість є вартість обороту, що оподатковується, який включає вартість реалізованих товарів (робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку.

В сучасних умовах поряд із загальним характером діючого податку на додану вартість акцизний збір дещо індивідуалізований і закріплюється по відношенню до окремих видів специфічних груп товарів.

Було обґрунтовано, що особливістю акцизного збору треба визнати більш яскраво виділену, насамперед, регулюючу функцію податку, за допомогою якої здійснюється коректування попиту та пропозиції при підвищенні ціни товару, за рахунок включення до неї акцизного збору під час реалізації товару.

Встановлено, що платників акцизного збору розподіляють на декілька категорій:

І. Перша категорія пов’язана із визначенням платників акцизного збору, які виробляють на території України товари, що відносяться законодавцем до підакцизних. При цьому платників, які відносяться до цієї категорії, необхідно розподілити ще на дві підгрупи:

1) Першу підгрупу будуть складати суб’єкти підприємницької діяльності, їх філії, відділення та інші відокремлювані підрозділи - виробники підакцизних товарів та послуг на митній території України.

2) Друга підгрупа платників, яка входить до першої категорії, включає до себе нерезидентів України, що здійснюють виготовлення підакцизних товарів на митній території України.

ІІ. Друга категорія платників акцизного збору охоплює осіб, що імпортують на митну територію України підакцизні товари.

Виділяють 3 різновиди об’єкта оподаткування акцизним збором:

1. Обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою;

2. Обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки(крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;

3. Митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

Виділяються два типи ставок акцизного збору: у відсотках до обороту з продажу та в твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Встановлено, що обов’язковим елементом системи нормативних актів, що регулюють справляння акцизного збору, є декілька додатків. В сучасних умовах такими додатками є перелік підакцизних товарів та ставок, що їм відповідають.

Було визначено, що на відміну від ПДВ перелік пільг по акцизному збору є досить невеликим.

В ході даної курсової роботи встановлено, що мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави в цю сферу.

Стягнення мита проводиться за ставками, передбаченими митним тарифом кожної країни, який містить найменування товарів, що ввозяться, одиницю оподаткування та ставки мита.

Було досліджено, що мито, як і акцизний збір, - один із видів непрямого оподаткування, тобто цей податок включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця. Мито, як і акцизний збір, збільшує ціну реалізації товарів, а його ставки також диференційовані за групами товарів.

Встановлено, що платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Об'єкт оподаткування — митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон.

Існують два види мита в Україні: ввізне та вивізне. Ввізне мито сплачується по товарах, які імпортуються, вивізне — по товарах, що експортуються. Запроваджено також два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

а) в процентах до митної вартості товарів, які переміщаються через митний кордон;

б) у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару.

Як показують проведені теоретичні дослідження проблема непрямого оподаткування є надзвичайно важливою в сучасних умовах і тому потребує більш глибокого дослідження та вдосконалення.