Реферат «Поняття наука», 2005 рік

З предмету Інше · додано 16.03.2009 20:17 · від lero4k@ · Додати в закладки
8 грн Вартість завантаження

Зміст

1Вступ 2 1.1. Наука. Історичні передумови виникнення 2 1.2. Основні етапи розвитку науки 2 2. Методологія 5 3. Поняття наука 6 4. Класифікація наук 6 5. Функції науки 10 6. Наука як соціальний інститут 12 7. Методологія науки. Наукознавство 13 8. Висновок 18 9. Використана література 21

Висновок

Зростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладненнями її внутрішньої структури, диференціацією на велике число конкретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової праці, зростанням капіталовкладень на її розвиток, збільшенням чисельності науковців, створенням нових наукових підприємств тощо. За такими обставинами виникла необхідність створення нової соціальної дисципліни — науки про саму науку, що одержала назву — наукознавство.

Наукознавство — це одна з галузей досліджень, що вивчає закономірності функціонування та розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя людства. Наукознавство всебічно відбиває ті загальні і суттєві процеси, явища, які характерні для різноманітних сторін науки, їх взаємозв'язку, а також для визначення співвідношення між наукою, з одного боку, і технікою, виробництвом і суспільством, 3 іншого.

Наукознавство, як і будь-яка інша галузь знання, виконує функції, що пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, фактів, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, прогнозуванням і розробкою практичних рекомендацій. Основні задачі наукознавства полягають у:

1. Вивченні законів і тенденцій розвитку науки (еволюція і революція в науці, внутрішня логіка розвитку, випадок і необхідність, можливість і дійсність, рушійні сили наукового прогресу тощо).

2. Проведенні аналізу взаємодії наук (класифікація наук, вивчення процесів диференціації та інтегрування наукових методів і дисциплін, типологія наукових досліджень).

3. Прогнозуванні в науці (предмет, категорії і характеристики прогресу, екстраполяція наукових ідей, кризи в науці, шляхи їх подолання, можливе і неможливе в науці).

4. Структуризації наукового знання (аналіз типів теорій і законів науки, процеси їх формування, методи наукового дослідження).

5. Реалізації наукової творчості (його психологія, інтенсифікація, особистість і колектив, проблеми евристики, культури наукового дослідження).

6. Визначенні проблем організації науки і керування її розвитком (критерії і принципи служби наукової інформації, планування, підготовка і розподіл кадрів, поділ праці в колективі, проблеми ефективності праці, наукової організації досліджень, наукових шкіл, розробка обґрунтованої стратегії наукового пошуку).

7. Визначенні співвідношення між наукою і культурою, наукою і технікою, наукою і виробництвом, наукою та побутом. З'ясування механізмів цієї взаємодії.

8. Критиці помилкових і реакційних поглядів і концепцій у науці.

Вирішення цих задач пов'язане з використанням відповідних методів і понять філософії, історії, соціології, політичної економії, психології, логіки, математики, кібернетики та інших наук.

Таким чином, наукознавство являє собою цілісну методолого-соціологічну систему знань науки. При цьому комплексність даної науки виражається у використанні різноманітних методів і досягнень усього розмаїття наук для розробки специфічних проблем, не розв'язаних жодною з даних наук окремо.

Наукознавство не є простою сукупністю окремих дисциплін, знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні, структурно-організаційні аспекти розвитку науки. Наукознавство — це наука, що вивчає взаємодію різноманітних елементів, що визначають розвиток науки як цілісної системи, що історично змінюється. 1.6. Особливості наукової творчості, деякі закономірності і тенденції розвитку науки.

Творчість — це вища форма діяльності людини, що спрямована на створення якісно нових (духовних та матеріальних) цінностей. Творчість — найважливіша з умов наукової, виробничо-технічної та художньої, політичної, педагогічної та виховної діяльності людини. Але не всі сторони трудової діяльності мають творчий характер, тобто пов'язані зі створенням нового.

Діяльність людини поділяють на творчу і виконавчу. Остання носить стереотипний характер. її сутність закладена в традиціях, навичках, правилах, завданнях, програмах, в яких відбито попередній досвід діяльності людини.

Творчість є об'єктом дослідження з різних позицій: філософської, соціальної, психологічної.

Філософія розглядає питання сутності творчості. Філософський аналіз дозволяє глибше зрозуміти зміст свідомості і мислення, зрозуміти, що саме у творчій діяльності складає основний життєвий сенс та відбиває історичну необхідність виникнення свідомості.

Соціальний аспект творчості полягає у суспільній її значущості і необхідності для діяльності людини. Необхідні для творчості складові розвиваються в процесі навчання та власне творчої діяльності. Рівень творчих досягнень — функція працьовитості та навченості. Невпинний розвиток досліджень в кібернетиці щодо розширення можливостей передачі роботам певних розумових операцій, які піддаються формалізації, сприяють отриманню якісно нових результатів не лише в процесі створення штучного інтелекту, але розширюють можливості впровадження моделювання творчої діяльності особистості.

Синтез усіх вищезазначених підходів до вивчення творчої діяльності людини, з точки зору логіки, соціології, психології є характерною рисою сучасного етапу розвитку наукознавства.

Зупинимося детальніше на особливостях саме наукової творчості.

Наукова творчість відображає загальні риси творчості, але має певні особливості, що обумовлені специфікою даної форми суспільної свідомості.

Черкаський і Сумський педінститути стали державними педагогічними університетами в 1995 р.

Протягом останніх років була переборена державна монополія в галузі вищої освіти. Відкрито вузи з різноманітними формами власності: комерційні, приватні, спільні, міжнародні, що надають можливість одержання вищої освіти великій кількості випускників середніх та средньоспеціальних навчальних закладів.

Розвиток платної та безкоштовної вищої освіти, з одного боку, відкриває можливість підготовки спеціалістів на комерційній основі за угодами. З іншого боку, різко зменшує кількість місць для вступників на держбюджетній основі і обмежує доступ у ВНЗи тих, хто не має можливості оплатити своє навчання.

Корінні перетворення у вищій освіті пов'язані з розробкою та впровадженням у 1988-93 рр. нових навчальних планів, у яких реалізований диференційований підхід до підготовки спеціалістів для педагогічної, виробничої та науково-дослідницької діяльності.

Маючи значний науковий потенціал, університети традиційно є найбільшими центрами підготовки фахівців. Університети покликані забезпечувати суспільство спеціалістами для проведення науково-дослідницьких робіт, адміністративної, політичної, правової, культурологічної та ін. діяльності. Для 90-х років характерною є тенденція, що пов'язана з підготовкою в університетах висококваліфікованої педагогічної інтелігенції. Традицію підготовки спеціалістів у формі екстернату було відроджено в 1995 р.

Університети, поряд з педагогічними інститутами, займають головне місце в розвитку та удосконаленні середньої, середньо-спеціальної та вищої освіти, підготовки викладачів для середніх шкіл, училищ, технікумів і ВНЗів.

Сьогодні університети України відіграють головну роль в системі безупинної освіти, підвищення кваліфікації спеціалістів, що вже мають вищу освіту, вчителів та керівників шкіл, робітників різних галузей державного господарства.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 8 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?