Податок на додану вартість є одним із наймолодших за віком податків. Проте на сьогодні він є основною складовою податкових систем багатьох країн і справляється більше ніж у 100 державах світу. Його широке розповсюдження спричинене такими позитивними рисами: широкою базою оподаткування, нейтральністю щодо платників та об’єктів оподаткування, надійністю та стабільністю надходжень тощо. Проте податок має і багато вад. Зокрема, якщо сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань, то сума такого перевищення підлягає відшкодуванню зі Скарбниці. Саме відшкодування і є однією з „головних болей” багатьох країн, де функціонує податок на додану вартість. Вирішення проблеми відшкодування ПДВ є запорукою успішного функціонування податку на додану вартість. З цієї точки зору можна зробити висновок, що модель ПДВ односторонньої дії запропонована в Проекті Податкового Кодексу Катеринчука є найбільш прийнятної для нашої країни. Стан підприємств–зареєстрованих платників істотно спроститься. Під час операцій між ними ПДВ нараховуватися не буде взагалі, що дозволить зупинити вимивання обігових коштів. Експортер не буде платити вихідний ПДВ під час закупівлі сировини й матеріалів, і не буде, відповідно, потребувати відшкодування. Основним завданням зареєстрованого платника стане стягнення ПДВ при поставках незареєстрованим платникам і негайна передача цього ПДВ в бюджет. Отже, у вище згаданому проекті прослідковується поступове зближення можливостей підприємця і вимог держави. Результатом створення прозорих та єдиних правил ведення господарської діяльності та оподаткування має стати укріплення партнерських відносин між громадянами, суб’єктами господарювання та державою, що призведе до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, а також збільшення доходів суб’єктів господарювання та громадян України. Водночас дискусійними, і такими, що потребують подальшого обговорення є такі питання:

1) Запровадження в нашій державі ПДВ односторонньої дії, поширеного в країнах Європи, може бути дещо передчасне.

2) Викликає сумнів доцільність застосування в певних випадках так званої «звичайної ціни» при визначенні бази оподаткування ПДВ. Пряме застосування цієї норми без урахування додаткових умов (витрат підприємства, рентабельності тощо) рівнозначно встановленню мінімальних державних цін на товари і послуги широкого кола, які за певних умов можуть виявитися вищими від ринкових рівноважних цін і перетворитись на інструмент фіскального тиску через штучне розширення бази оподаткування. Доцільно відмовитись від застосування «звичайних цін» і визначати ПДВ виключно залежно від договірної (контрактної) вартості у випадку грошових розрахунків за продукцію.

3) Мають бути окремо прописані законодавчі норми щодо регулювання умов запровадження економічних експериментів у певних галузях промисловості по звільненню підприємств від сплати загальнодержавного податку поряд із запровадженням штрафних санкцій за нецільове використання вивільнених таким чином коштів, що мали витрачатись на попередньо обумовлені цілі.

4) Фактично не відмінено податкові накладні (їх лише замінено на інший обов'язковий документ – рахунок, який є "звітним податковим документом і водночас розрахунковим документом").

5) Проект Податкового кодексу не передбачає відмову від авансових платежів, що за бажанням податківця дає йому змогу агресивно поповнювати бюджет, вимагаючи сплати податків наперед.

6) Проект містить норму про так зване мінусове значення доходів. Це може призвести до того, що у разі збиткової діяльності підприємство змушене буде показувати зменшені затрати аби сплатити податок. Інакше податкова матиме підстави не приймати звіти та внести підприємство до групи ризику. А це, в свою чергу, призведе до позапланових і зустрічних перевірок.

7) Не можна вважати повністю розв'язаною проблему щодо системи спрощеного оподаткування. З одного боку, це благо для дрібних підприємців, а з іншого — лазівка для власників гігантів індустрії, аби втекти від податків. Адже не таємниця, що багато великих фірм існують лише де-факто, натомість де-юре — це велика кількість малих фірм, що мають права на пільги, а серед топ–менеджменту — самі приватні підприємці.

8) Необґрунтовано довгим є термін визнання такими, що підлягають поверненню, надміру утриманих (сплачених) сум податку давністю 1095 днів від дня виникнення помилково сплаченої суми. Доцільно скоротити цей термін до двох років.