Курсова робота «Епітети Як Стилістичні Засоби В Журналістському Тексті», 2015 рік

З предмету Інше · додано 23.11.2015 23:04 · від bahliverpool · Додати в закладки
70 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Сутнісні характеристики епітету 5 1.1. Зміст явища епітету 5 1.2. Класифікація епітетів 8 Висновки до 1 розділу 21 Розділ 2. Стилеві характеристики публіцистичного тексту 22 2.1. Літературні засоби публіцистичного стилю 22 2.2. Стилістичні засоби в журналістському тексті 26 Висновки до 2 розділу 31 Загальні висновки 32 Список літератури 36

Висновок

Публіцистика розглядає актуальні політичні, економічні, правові та інші проблеми життя суспільства. Газетно-публіцистичний стиль характеризується єдністю своїх функцій – повідомлення (інформативної) і впливу. За справедливим зауваженням В.Г. Костомарова, газетно-публіцистичний текст «зобов'язаний бути на кожному своєму відрізку і впливовим, і інформативним, постійно поєднувати (...) обидві якості» [10, c.92].
Впливовий і пропагандистський характер публіцистики вимагає максимального використання експресивних засобів, у тому числі і епітетів, що виражені аксіологічними прикметниками [ 9, c.128-129].
На відміну від художньої літератури, де експресивність носить індивідуально-образний характер і має на меті емоційний та естетичний вплив на читача, експресивність публіцистики підпорядковується основній задачі цього стилю – впливу на маси з метою спонукання їх до активних дій, а також формуванню громадської думки. Відмінності в експресії цих двох стилів пов'язані і з різною позамовною сферою – в художній літературі вона продукт ідейно-емоційного осмислення автором, а в публіцистиці вона документальна [11, c.45].
Перед публіцистом стоїть важке завдання – досягти емоційного контакту з читачем, залучити його до участі в даній справі, русі і т.п., переконати його в справедливості своїх аргументів, схилити його на свій бік.
Емотивність таких епітетів активізує емоційне сприйняття і співпереживання читача і забезпечує більш глибоке розуміння змістовно-фактурної інформації.
Із метою максимального впливу на свідомість адресата автори газетних текстів звертаються до стилістичних засобів експресивізації мови – тропів та стилістичних фігур. Одним з найбільш уживаних таких засобів є епітет (прийом, який представляє собою таке визначення, яке передає інформацію про будь-яку характеристиці визначається предмета чи явища, додаткову до його предметно-логічної характеристиці, тобто стилістичну інформацію).
Незважаючи на багатовікову історію вивчення епітета досі немає єдності у поглядах на його сутнісні характеристики. Більшість дослідників головною характеристикою епітета вважають його семантичні особливості і саме їх ставлять в центр визначення епітета, при цьому семантика епітета найчастіше визначається дуже нечітко як виділення якої-небудь ознаки визначеного предмета або, ще більш розпливчасто, як «таке другорядне слово фрази, що приєднується до іншого слова для посилення і збагачення його образотворчого та виразного значення»[11].
Аналіз вивчених у роботі принципів у підході до визначення епітета показує, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє дати вичерпну і несуперечливу характеристику даного стилістичного прийому. Цілком очевидно, що всі ці три сторони - особливості семантики, синтаксична функція і способи морфолого-синтаксичного вираження - є сутнісними характеристиками епітета і тільки з урахуванням всіх цих трьох сторін можна дати повне і несуперечливе його опис.
На мовні та мовленнєві І.Р. Гальперін поділяє епітети в залежності від певним чином сформованих відносин між епітетом і словом, до якого він відноситься. До мовних (стертих) він відносить епітети в словосполученнях, що стали стабільними літературними кліше, в готовому вигляді відтворюваними у мовленні, які інакше називаються постійними, традиційними, фіксованими епітетами, наприклад, - «нестерпний біль», «тісна дружба», «неземна краса», «глибоке почуття». Відзначимо, що подібні епітети властиві народному епосу, наприклад, «веселий зелений ліс». Постійні епітети також можуть бути властиві певному автору або певному твору.
Цікаво відзначити, що з точки зору морфолого-синтаксичного вираження серед персоніфікуючих епітетів переважають епітети, виражені дієприкметником теперішнього часу, наприклад: «сплячий, позіхаючий світ», «Вальсуючі дерева».
З різних прийомів звукової організації тексту в епітеті особливо часто використовуються звуконаслідування, алітерація та звуковий символізм.
Відповідно, виділяються три різновиди звукообразних епітетів:звуконаслідувальні, алітеруючі, звукосимволічні.
Аналіз смислового змісту неасоційованих епітетів дозволяє розділити їх на дві великі групи - образні, тобто такі, в основі яких лежить який-небудь зоровий, звуковий, тактильний і т.д. образ, і безобразні.
Серед безобразних епітетів також можна виділити кілька груп залежно від характеру взаємодії значень визначення і визначається. Виділяються чотири групи безобразних епітетів: перенесені епітети, епітети-оксюморони, гіперболічні епітети, антономасійні епітети[17].
Проводячи межу між епітетом і логічним визначенням, окремі лінгвісти надзвичайно звужують рамки епітета, обмежуючи його лише визначеннями «переносного (тропічного) характеру» або метафоричними визначеннями. Ще один підхід до визначення сутнісних характеристик епітета включає в ці характеристики спосіб морфолого-синтаксичного вираження епітета. У вирішенні цього питання спостерігається тенденція до найбільшої суперечливості думок, від украй звуженої точки зору, згідно якої епітет може бути виражений тільки прикметником до вкрай розширеної, за якою «поет може визначити явище будь-якою морфологічною категорією, аби цим досягалося основна вимога поетичної думки - аналізувати дане явище, а потім узагальнювати, вводити його в коло інших образів».
Газети, журнали та інші видання, зокрема молодіжні, використовують усі можливості та засоби мови для впливу на розум і почуття читачів. Щоб формувати громадську думку, публіцистичний виступ, з одного боку, повинен бути логічно послідовний, а з іншого — в міру емоційно-образним, бо надмірна образність може поставити на другий план логіку викладу.
Мова газети, яка часто викликає досить суперечливі оцінки, орієнтується водночас на експресію і стандарт. Стандарт характеризується відтворюваністю, сталістю семантики та нейтральністю забарвлення. Експресія — це посилення виразності вислову. Уміле поєднання стандарту й експресії є одним із найяскравіших показників газетно-публіцистичної вправності.
Епітети посилення впливу на свідомість у ЗМІ, як правило, яскраві, серед них чимало новотворів.
Наприклад: Льодовиковий період у вишах (Дзеркало тижня, №13, 15.04); засупоївський арсенал (там само), другий олігархічний фронт (там само), пересічний тарифоспоживач і комуналоплатник (там само).

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 70 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?