Дипломна робота «Осмислення досвіду другої світової війни в українській літературі початку ххі століття», 2015 рік

З предмету Література · додано 20.11.2015 12:47 · від Ярослав · Додати в закладки
150 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ.3 Розділ І. Художня реалізація мілітарної теми в українській літературі.6 1.1. Війна в інтерпретації вітчизняного письменства ХХ століття.6 1.2. Репрезентація мілітарної тематики в текстах сучасної української літератури.11 1.3. Рецепція мілітарної парадигми в сучасному літературознавстві.16 Розділ ІІ. Інтелектуально-інтуїтивне осмислення досвіду війни в романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів».26 Розділ ІІІ. Війна як приватний досвід: версії сучасного українського письменства.40 3.1. Чоловічий та жіночий варіанти пам’яті про війну у текстах Володимира Лиса. 40 3.2. Приватний мілітарний досвід як «драма життя» у текстах Марії Матіос.54 3.3. Проекція Іншого в українському мілітарному досвіді (роман Лариси Денисенко «Відлуння»).66 Розділ ІV. Літературно-документальна версія минулого у романі Андрія Кокотюхи «Червоний».74 Розділ V. Досвід війни як простір Bloodlands у романі Юрія Винничука «Танго смерті».85 Висновки.104 Список використаної літератури.107

Висновок

Тема війни є наскрізною для українського письменства ХХ століття. Пам’ять про мілітарні протистояння у минулому столітті стала своєрідним мотиватором до переоцінки існуючих цінностей (ранній модернізм) або сотворення нових (розстріляне відродження) в літературі. Однак саме досвід Другої світової війни, котра особливо вражала масштабом нищення та кількістю жертв, став ключовим для української літератури різних естетичних (соцреалізм, діаспорна україністика) та генераційних орієнтацій.
Сучасна вітчизняна література останніх років також намагається активно осмислювати історичні події Другої світової війни, що довгий час опинялися в полі ідеологічного трактування. Особливо це стосується радянського періоду, коли одновекторна версія війни стала основою для соцреалістичних ідеологем.
Ключовою стратегію інтерпретування теми війни в українській літературі початку ХХІ століття постає намагання розглянути складні сторінки минулого не через матрицю колективного досвіду, а саме за допомогою вражень та пам’яті окремих індивідуальностей. Такий підхід дозволяє подивитися на мілітарне минуле через призму загальнолюдських цінностей, а не ідеологічних підходів.
Відтак сучасна українська проза пропонує кілька варіантів інтерпретації трагедій Другої світової війни. Однією і з таким моделей є осмислення досвіду війни у певній героїчній іпостасі, особливо зображення Української повстанської армії. У тексті Андрія Кокотюхи замальовується ідеалізований образ українського повстанця. Автор досягає це за допомогою репрезентації ватажка повстанців через бачення Іншого, опонентів, а не найближчих товаришів. Водночас використання архівних документів витворює ефект достовірності зображуваного. Втім сучасна літературна критика наголошує, що у зображенні українських повстанців подекуди домінує схематизм, в основі котрого лежить не розкриття психології героїв, а вибудовування чітких опозиційних моделей: добрі «свої» - погані «чужі». Однак уже звернення до теми повстанського руху дозволяє заповнити прогалини вітчизняної історії і представити досвід війни у всьому її багатоголоссі.
Проте найзатребуванішою стратегією сучасного письменства є осмислення теми війни крізь призму приватного досвіду протагоністів. Така модель простежується у творах Марії Матіос («Солодка Даруся», «Москалиця»), Володимира Лиса («Століття Якова», «Соло для Соломії») та ін. Такий варіант дозволяє зосереджуватись на проблемах окремих особистостей, котрі потрапляють у безвихідну ситуацію тотального знищення, але водночас це з локальних версій вибудовується загальнонаціональна версія минулого, де присутній голос кожного із учасників. Для таких текстів не є притаманна глорифікація комбатантів, навпаки, простежується навіть дещо відсторонене їх зображення, оскільки основна увага спрямована на зображення пересічних людей, котрі стають жертвами мілітарних конфліктів.
«Танго смерті» Юрія Винничука репрезентує модель містично-історичного осмислення теми війни. Автор конструює розлогу версію подолання трагедій світової війни за допомогою певного магічного ритуалу, що надає особливе значення саме гуманістичним цінностям. Особливо виразно це простежується в епізодах пов’язаних із тотальним знищенням єврейського населення у Львові 1941-43 років, де ключовим постає зображення як національної драми так, і особистої.
Роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» представляє інтелектуально-інтуїтивне осмислення історії. Хоча на композиційному рівні текст письменниці нагадує модель інтерпретування минулого за допомогою особистого досвіду. Але в творі О. Забужко історія постає певним загубленим кодом, розкриття якого дозволяє чітко окреслити власну тожсамість в умовах сучасності.
Отже, у сучасному письменстві інтерпретація мілітарного досвіду набуває особливого поліфонізму. Для прозаїків актуальнішим виглядає розкриття локальних наративів через призму зображення доль окремих героїв, ніж вибудовування великих епічних наративів, у котрих маргіналізується роль людини та трагедія її існування в умовах жахіть світової війни.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 150 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?