Нормальне функціонування виробництва передбачає постійне відтворення основного капіталу. Механізм його відтворення включає три взаємопов’язані процеси: знос, амортизація і заміщення.
У процесі застосування основного капіталу відбувається його фізичний знос. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. Моральне зношування — це втрата основними фондами своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного продукту. Загалом таке зношування відбувається внаслідок появи дешевших або досконаліших засобів праці.
Амортизація — процес поступового перенесення вартості основних фондів (зарахування її до витрат виробництва чи обігу) в міру їх зношування на виготовлену продукцію і використання цієї вартості для простого або розширеного відтворення зношених засобів праці. Необхідність амортизації випливає з того, що засоби праці в процесі виробництва функціонують протягом багатьох років, але зберігають при цьому свою натуральну форму.
За рахунок амортизаційних відрахувань утворюється амортизаційний фонд, який використовується для заміщення зношених засобів праці. Амортизаційні відрахування здійснюються за встановленими у країні нормами амортизації. Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів.
Раніше відображення в звітності амортизації паралельно призводило до штучного виникнення віртуального амортизаційного фонду. Він збільшувався пропорційно зношуваності обладнання, та одночасно на ту ж суму зменшувався розмір статутного фонду (так називалася сума коштів, вкладених державою в створення підприємства). Коли зношені основні засоби списувались на їхнє місце мали надходити нові, на вартість яких знов збільшувався статутний фонд. Таким чином, відбувалася так би мовити реінкарнація соціалістичного капіталу. Старі засоби ніби перевтілювались в нові за рахунок амортизаційного фонду. Отже, вважалося, що кошти амортизаційного фонду є джерелом для відновлення основних засобів. Амортизація - це не фонд-джерело, а звичайнісінькі витрати.
Таким чином статистика свідчить, що для нарахування економічної амортизації підприємства застосовують норми амортизації податкового обліку, які не забезпечують просте відновлення основного капіталу. Звичайно, серед капітальних інвестицій є частка витрат, які спрямовуються у сферу так званих пасивних основних фондів. Але зношеність основних фондів, яка у базових галузях матеріального виробництва є значною, вимагає збільшення інвестиційних ресурсів, включаючи власні амортизаційні відрахування. Тому додаткові фінансові ресурси, які необхідні підприємствам — платникам податків, крім нарахованої у податковому обліку амортизації (якщо немає можливості здійснити загальне підвищення норм такої амортизації, яка вивільняється від оподаткування i стає ресурсним джерелом), на здійснені у звітному періоді капітальні інвестиції, доцільно визнавати (включати до податкової декларації) як витрати з метою зменшення об’єкта оподаткування. Таким чином, тільки здійснені витрати на такі напрями розвитку, як впровадження новітніх технологій, оновлення парку активної частини основних виробничих фондів, отримають необхідне фінансове забезпечення. Водночас такі дії не створять однакових умов для відновлення та поліпшення активної й пасивної частин основних фондів, що сприятиме підвищенню рівня фондовіддачі на виробництві.