Дипломна робота «Механізм державного регулювання оплати праці в Україні», 2015 рік

З предмету Регулювання економіки · додано 23.09.2015 20:21 · від Svet · Додати в закладки
150 грн Вартість завантаження

Зміст

Список умовних позначень. 3 Вступ. 4 Розділ 1. Теоретико-методичні засади державного управління у сфері оплати праці в україні. 8.1.1. Оплата праці як суспільно-економічне явище. 8 1.2. Загальна характеристика механізму державного регулювання заробітної плати в Україні. 12.1.3. Нормативно-правове забезпечення державного регулювання оплати праці в Україні. 30. Розділ 2. Особливості механізмів державного регулювання оплати праці в україні на сучасному етапі. 34.2.1. Мінімальна заробітна плата як інструмент регулювання оплати праці. 34 2.2. Оподаткування як засіб регулювання оплати праці. 44 2.3. Особливості державного регулювання оплати праці в медицині і фармації. 49. Розділ 3. Шляхи та перспективи удосконалення державного регулювання оплати праці в україні. 62.3.1. Застосування зарубіжного досвіду в поліпшенні державного регулювання оплати праці. 62.3.2. Проблеми детінізації заробітної плати в контексті реформування механізму її державного регулювання. 70.3.3. Удосконалення механізму державного регулювання заробітної плати в Україні. 74. Висновки. 87 Список використаної літератури. 94

Висновок

ВИСНОВКИ

Результати проведеної роботи дають змогу зробити наступні висновки.
Трудова та соціальна еволюція України привела до необхідності виокремлення понять, пов’язаних із заробітною платою. Найзагальнішим поняттям в цьому контексті є оплата праці, під якою ми розуміємо усю сукупність трудових, нетрудових і додаткових доходів працівника. Найголовнішим трудовим доходом є заробітна плата, яка, як економічна категорія, відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником щодо участі у розподілу новоствореної вартості. Її значення в житті, розвитку особистості робітника, стимулюванні реалізації всього його потенціалу тощо надзвичайно велике. Разом з тим, значення її в житті суспільства досить неоднозначно оцінюється керівництвом нашої держави, що проявляється в існуванні таких соціальних явищ як бідність серед працюючих, низька купівельна спроможність, недостатня продуктивність праці, нерівноцінна участь у розподілі прибутку, низька питома вага заробітної плати в собівартості одиниці продукції тощо. На етапі становлення ринкових відносин, на якому зараз і знаходиться Україна, вкрай необхідно ліквідувати, або хоча б, мінімізувати ці явища і створити робітника із високою продуктивністю та високою купівельною спроможністю.
На підставі проведеного аналізу визначено, що державне регулювання оплати праці – це сукупність нормативних, економічних, податкових та соціальних заходів, спрямованих на надання робітнику мінімального набору соціальних благ гарантій, встановлення системи оплати праці та функція контролю за діяльністю суб’єктів господарських відносин. Важливою складовою державного регулювання економіки є участь держави у формуванні, регулюванні та розвитку соціально-трудових відносин, провідною складовою яких є розподільні відносини. Практично не існує жодної країни, де держава не втручалася б у трудові відносини між роботодавцями та найманими працівниками. Бо без такого втручання обов’язково з’явилися б ті, хто, працюючи, не заробляли собі достатньо на проживання, навіть виконуючи суспільно корисну роботу. Тому в тій чи іншій мірі держава приймає участь у регулюванні ринкових відносин. Так через КЗпП держава забезпечує продуктивну працю робітників сьогодні, завтра і завжди, нормуючи робочий час та дні відпочинку. Разом із профспілками виступає одним із соціальних партнерів, покликаних вирішувати ті чи інші питання, що виникають в ході трудової активності; сприяє задоволенню часто протилежних потреб роботодавців і найманих працівників у процесі створення товарів та послуг. Держава встановлює форми оплати праці, пропонує роботодавцям ЄТС – простий у використанні та обліку зразок нарахування заробітної плати. Через систему податків держава може пригальмувати розвиток одних галузей і простимулювати розвиток інших, що є важливим інструментом недопущення різких коливань в оплаті праці між галузями.
До нормативно-правової бази слід віднести Кодекс законів про працю України, Закон «Про оплату праці», Закон «Про підприємства в Україні», Податковий кодекс України (в першу чергу, розділ IV), Закон «Про податок з доходів фізичних осіб», ПКМУ №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів з оплати працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», Стандарти (положення) з бухгалтерського обліку та звітності, міжвідомчий наказ №308/519 та різноманітні листи, інструкції.
Мінімальна заробітна плата відіграє дуже важливу роль у розподілі грошових ресурсів, отриманих від провадження господарської діяльності. З одного боку, це – мінімальна державна гарантія, направлена на забезпечення фізичного виживання робітника, а з іншого – основа для розрахунку заробітних плат робітників всіх розрядів. З 2009 року її розмір зрівнявся зі значенням іще одної важливої величини – прожитковим мінімумом – вартісним вираженням набору мінімальних кількостей товарів та послуг, необхідних для задоволення найнеобхідніших життєвих потреб. Однак мінімальна заробітна плата не є найважливішим показником добробуту працюючих. Більш інформативним є індекс Кейтця – співвідношення мінімальної зарплати до середньої. За рекомендаціями МОП його значення має перебувати в межах 50-60%, чого ніколи не було досягнуто. Варто відзначити, що у теперішньому вигляді мінімальна зарплата не виконує жодну із своїх функцій. Це має місце через те, що з моменту її затвердження в 2000 році жодного разу не переглядалася її вартість відносно найнеобхідніших товарів та послуг. Вкрай низький її розмір пояснюється також тим, що вона розрахована на виживання лише однієї особи і зовсім не враховує обсяг потрібної кількості товарів та послуг, необхідних для повного відтворення робочої сили, задоволення потреб особистості, а також не враховує, що робітнику із мінімальною зарплатою треба ще утримувати родину. Такий підхід можна вважати антисоціальним і направленим на підрив економічної безпеки в середньо- та довгостроковій перспективі. Інститут мінімальної зарплати потребує ретельного переосмислення.
Слід відзначити, що у держави є широкі можливості регулювання трудових доходів населення за посередництвом мінімальної зарплати. Так відповідно до законодавства, мінімальна зарплата повинна переглядатися не менше одного разу на рік. Інше питання, скільки товарів та послуг може дозволити собі робітник на ці гроші.
Система оплати праці, в основі якої лежить мінімальна зарплата, не єдина у світі. В ряді європейських країнах її немає як поняття. Це дає нам приклад того, що можна, за активним посередництвом держави, побудувати так систему оплати праці, яка не включала б у себе таке поняття, якщо мінімальна зарплата так і не почне виконувати притаманні їй соціальні функції хоча б в більшій мірі.
Система оподаткування в нашій державі потребує ще більшого реформування, аніж державне регулювання оплати праці. Серед всіх функцій оподаткування, в тому числі і, по суті, доволі корисних, сучасна система оподаткування виконує лише одну функцію – фіскальну. В структурі витрат підприємств податки в своїй загальній вазі можуть займати понад 50%. І витрати на оподаткування заробітної плати теж дуже високі; так оподатковується фонд заробітної плати, а з того, що залишилося, роботодавець сплачує суму ЄСВ, нараховану на заробітну плату кожного із своїх працівників. В фармації сума цього податку складає 37%. Чимало податків стягується також із заробітних плат робітників. Це ЄСВ, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. Для доходів, які, станом на 01.01.2015 р. менші, ніж 1710 грн, застосовується податкова пільга, яка зменшує базу оподаткування ПДФО на суму, рівну половині мінімальної заробітної плати. Хоча із заробітної плати стягується порівняно небагато (в порівнянні із тим, скільки має сплатити роботодавець за нараховану ним бодай середню заробітну плату), все ж сума до сплати помітно буде відрізнятися від того, що було робітнику нараховано, до сплати всіх податків.
З огляду на таку ситуацію із оподаткуванням в Україні слід ще раз підкреслити антисоціальність такої системи. Надмірно високий рівень оподаткування доходів підприємства і його витрат на нарахування заробітних плат зокрема призводить до стимулювання тіньового сектору економіки, стримує зростання реальних доходів працівників, поглиблює соціальну несправедливість.
І тим не менше, оподаткування залишається суттєвим інструментом в руках держави, який вона може використати для стимулювання тих чи інших галузей народного господарства в даному регіоні, стимулювати пожвавлення ділової активності (що дуже актуально зараз, під час кризи), сприяти перерозподілу трудових ресурсів. За допомогою системи оподаткування здійснюється накопичення коштів на залишках державних фондів (Пенсійного, фонду державного страхування та ін.), з цих податків ведуться видатки на оплату праці робітників державних підприємств і організацій. Тому, не зважаючи на гальмівний вплив системи оподаткування в її теперішньому вигляді, вона містить в собі значний потенціал для стимулювання економічного розвитку нашої держави, звільнення значної кількості коштів підприємств, які можуть бути направлені як на розвиток цих підприємств, так і на поліпшення матеріальних статків їх робітників.
Головною особливістю оплати праці працівників медицини і фармації є наявність державного та приватного їх секторів. В лікарнях, аптеках державної форми власності головним є використання ЄТС для нарахування заробітної плати. В аптеках завідуючий та його заступник мають право на доплату. В приватних же аптеках ЄТС як правило не використовується, заробітна плата нараховується, здебільшого, по схемі МЗП + відсоток від реалізації. Поняття «доплата за вислугу років» практично не існує в приватних аптеках. Приватні аптеки також характеризуються більш формальним ставленням до КЗпП, але слід зазначити більшу мотиваційну складову у структурі їх заробітної плати.
Досвід провідних країн з ринковою економікою дає нам чимало прикладів того, як можна модернізувати нашу систему оплати праці в контексті її державного регулювання. Найголовнішим є зміна концептуального підходу до визначення поняття «мінімальна заробітна плата» та «прожитковий мінімум». Ці поняття повинні передбачати дещо більше, ніж набір продовольчих товарів та послуг, необхідних для фактичного виживання індивідууму. Так в США мінімальна заробітна плата передбачає утримання не лише працюючого, а й членів його родини (за їх даними, мова йде про утримання 4-х чоловік). Споживчий кошик французів включає відвідування перукарні, оренду автомобіля, послуги таксі, придбання косметики тощо. очевидно, що зміна трактування даного поняття на соціальну норму, необхідну для забезпечення повноцінного, якісного життя. Цінність прожиткового мінімуму аналогічна і в інших розвинених країнах. Слід зазначити, що основну роль в регулюванні оплати праці відіграє галузеве регулювання профспілками. Держава ж регулює (може регулювати) рівні мінімальних соціальних гарантій, граничний рівень зростання у період інфляції, розміри тарифних ставок і окладів, доплат та надбавок середню заробітну плату, досить сувора відповідальність за порушення законодавства у сфері оплати праці. На законодавчому рівні нею також окреслені правові рамки функціонування системи договірного регулювання оплати праці (через колективні договори та профспілки).
Боротьба держави із тіньовим обігом коштів вже сьогодні повинна стати пріоритетним напрямком здійснення державної політики у сфері державного регулювання оплати праці. Тут держава є головним гравцем, визначаючи правила гри для всіх, а це значить, що саме з державного рівня повинні початися зміни. Найперше треба ліквідувати (або зменшити значення) ті фактори, які надто стимулюють до ведення нелегальної діяльності. По-перше, це оптимізація податкової політики. Тільки після цього можна почати вимагати від бізнесу легальної діяльності. Окрім зміни методів ведення податкової політики слід впровадити наступні заходи:
 модернізувати систему електронного податкового адміністрування. Підприємців сфери торгівлі слід зобов’язати передавати дані контрольної стрічки касового апарату на сервер податкової служби про продажі; заборонити (протягом певного часу, наприклад, за 7-9 міс.) використання тих РРО, технічні можливості яких не передбачають таких можливостей;
 посилити адміністративну та кримінальну відповідальність за недотримання трудового та податкового законодавства, за діяльність у сприянні відмивання грошей;
 фізичних осіб-підприємців зобов’язати використовувати РРО, але зі збереженням системи оподаткування для цієї категорії осіб. Мета – поставити на облік реальні оборотні кошти фізосіб-підприємців, а не тільки ті, що вони подають у декларації, припинення явища маскування середнього бізнесу під малий;
 розробка методів зацікавлення найманих робітників у легальній праці, наприклад шляхом пропаганді сплачувати внески у Пенсійний фонд (для початку варто дозволити це навіть нелегально працюючим українцям), стимулюванням знижками по кредитам (легальна зарплатня має передбачати споживчий кредит на вигідніших умовах, наприклад за рахунок зниження відсоткової ставки, підвищення кредитного ліміту відповідно до зростання легальної заробітної плати), наприклад шляхом стимулювання розплачуватися банківськими картами тощо.
Нові шляхи удосконалення механізму державного регулювання оплати праці мають брати свій початок із політичної волі і усвідомлення нагальної необхідності цього процесу менеджментом нашої держави. Потрібно переосмислити значення пристойної мінімальної та середньої заробітної плати у паритеті з купівельною спроможністю для населення України у віддаленій перспективі. Необхідно відрегулювати процес розподілу матеріальних благ, які отримують учасники трудових відносин в ході виробництва, щоб зменшити розшарування суспільства, прірву між багатими і бідними. Необхідно провести реформу податкового регулювання процесу організації оплати праці з метою зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці; слід також вести активну боротьбу з тіньовим обігом коштів, але в першу чергу боротися з першопричинами цього явища. Змінюючи податкове навантаження по галузям, держава може посприяти відродженню тим чи іншим напрямкам народного господарства, або ж появі нових видів діяльності. І нарешті, кожен найманий робітник повинен усвідомити необхідність своєї участі у виробництві, бути зацікавленим у його ефективності та продуктивності. По-справжньому реформувати систему державного регулювання оплати праці можна тільки почавши одночасно на всіх рівнях – на рівні держави, регіональному, галузевому рівнях, на рівні підприємств та на рівні свідомості кожного економічно активного громадянина України.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 150 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали

Подібні визначення