Дипломна робота «Аграрна політика Української центральної ради», 2008 рік

З предмету Історія · додано 15.12.2014 01:43 · від Ирина · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 5 Розділ і. Історіорафія, джерельна базата методи дослідження аграрної політики центральної ради 8 1.1. Історіографія аграрної політики Центральної Ради 8 1.2. Джерельна база 15 1.3. Методи дослідження 18 Розділ іі. Аграрна політика центральної ради 21 2.1. Передумови формування аграрної політики Центральної Ради 21 2.2. Трансформація аграрної політики Центральної Ради за ІІІ Універсалом 31 2.3. Аграрна політика Центральної Ради після проголошення ІІІ Універсалу 44 Розділ ііі. Реалізація аграрного питання 51 3.1. Прийняття Земельного закону Центральної Ради 51 3.2. Події і спроби провадження в життя аграрної політики 58 Висновки 67 Список використаних джерел та літератури 70

Висновок

В зв'язку з тим, що земельне питання займало чільне місце в Україні, Генеральний секретаріат УЦР своїм першочерговим завданням вважав розробку плану земельної реформи для її «внесення на Українські Установчі збори, які мали остаточно вирішити земельну справу». Першим генеральним секретарем земельних справ УЦР був обраний громадський і політичний діяч, вчений-економіст, (до 1917 р. — організатор кооперативних товариств) Б.М.Мартос, який був одним із авторів проекту земельного закону УЦР від 18 січня 1918 р.
Чергову резолюцію про соціалізацію землі було прийнято на VIII сесії УЦР, те саме закріплювалось у III Універсалі, де проголошувалось скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств.
Після жовтневої революції 1917 р. продовольчі справи погіршувались з кожним днем. Генеральний секретаріат УЦР оцінив становище як смертельно небезпечне і хліб проголосив власністю УНР з забороною торгувати ним приватним особам. Погіршувало ситуацію зволікання з проведенням земельної реформи. 16 січня 1918 р. в періодиці з'явилося звернення секретарства земельних справ до українського селянства, селянських спілок, земельних комітетів, кооперативних і просвітніх товариств за підписом головного секретаря народних земельних справ Б.Зарудного, в якому напередодні прийняття Тимчасового земельного закону акцентувалась увага на його необхідності для вирішення кагальних проблем УНР.
Тимчасовий земельний закон УЦР затвердила. 18 січня 1918 р. Основні його положення відповідали вимогам Всеукраїнського селянського з'їзду і Третього універсалу щодо власності на землю, води, ліси і надра, які до скликання Українських Установчих зборів взяла під свою опіку Центральна Рада. Міськими землями розпоряджались органи місцевого самоврядування, іншими — сільські громади, волосні, повітові і губернські земельні комітети. Головним їхнім завданням було забезпечення прав громадянам на користування землею, охорона природних багатств від виснаження, вживання заходів щодо збільшення цих багатств.
Земля надавалась для загальногромадського користування, під оселі і будівлі окремим особам, товариствам, громадським установам, розміщення торговельних і промислових підприємств та для т.зв. приватнотрудового господарювання, яке мало вестись власною працею окремими особами, сім'ями або товариствами. Користування землею проголошувалось безкоштовним, оподаткуванню підлягали лише землі, надані понад встановлену норму, а також надприбутки, які залежали від родючості земельної ділянки, її розташування стосовно торговельних центрів та шляхів, інших соціально-економічних умов, що не залежали від праці землекористувачів.
Право користування землею могло переходити у спадщину, а строки встановлювалися сільськими громадами і товариствами на підставі правил, затверджених земельними комітетами згідно з законами.
Проголошення Четвертим універсалом повної незалежності України М.Грушевський розглядав як тверду підставу «забезпечення нашої державності й нашого соціального будівництва, котрого йде від нас робочий народ». Пояснюючи історичну необхідність української самостійності, він одним з мотивів такого кроку Центральної Ради називав «необхідність повної свободи в упорядкуванні соціальних, економічних і фінансових справ України».
9 лютого 1918 р. представники Центральної ради підписали мирний договір із центральними державами. За ним Німеччині та Австро-Угорщині надавалася можливість використовувати сировинні та продовольчі ресурси України. У Бресті була досягнута усна домовленість про оплачування збройної допомоги Центральній раді з боку Четверного союзу українським хлібом. Окупанти розробили і здійснювали в Україні загарбницьку воєнно-економічну політику, яка повинна була не лише забезпечити термінові потреби Німеччини та Австро-Угорщини в українському хлібі та промисловій сировині, а й переслідувала далекосяжнішу мету — назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток і навічно закріпити її за собою.
Після повернення разом з німецькими військами в Україну Центральна Рада не відмовилася від попереднього свого курсу на проведення соціалістичних перетворень, хоч цей напрям був уже дуже дискредитований більшовиками за короткий час свого правління. Проголошуючи незмінність старого курсу, Центральна Рада, за словами М.Грушевського, не врахувала, «яке велике витверезіння воно принесло і як багато людей позбулося соціалістичних ідей».
Позиція М. Грушевського була дуже жорсткою і непоступливою особливо в питаннях аграрної реформи. Після приходу німецького війська почався рух серед заможного селянства в оборону власності на землю. 25 березня 1918 року в Лубнах відбувся з'їзд, організований партією хліборобів-демократів. На цьому з'їзді зібралося біля 2000 селян, які ухвалили резолюцію такого змісту:
1) засудити політику Центральної Ради в аграрному питанні;
2) вимагати повернення їм права на землю та збирати інвентар;
3) передати землю (понад певною нормою) в оренду селянам;
4) забезпечити рівні права соціалістам і несоціалістам і
5) вимагати ввести до Центральної Ради представників всіх хліборобів.
Вислані з'їздом до Центральної Ради делегати нічого не добилися. Голова УЦР навіть не прийняв їх і не збирався приймати, як і змінювати курс Уряду. «В кожній справі, в кожній реформі чиїсь інтереси терплять», — писав пізніше М. Грушевський.
Під час підготовленого з допомогою німецької окупаційної адміністрації перевороту генерала П.Скоропадського було ліквідовано Українську Народну Республіку, розігнано Українську Центральну Раду і скасовано мандати обраних демократичним шляхом на більшій частині території УНР депутатів Українських Установчих зборів.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?