Курсова робота «Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів», 2013 рік

З предмету Право · додано 19.03.2014 17:52 · від Юлія · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ.3-5 РОЗДІЛ 1. Призначення покарання у кримінальному праві України, його принципи та загальні засади 1.1. Загальні засади призначення покарання.6-9 1.2. Основні принципи призначення покарання.10-11 РОЗДІЛ 2. Принципи та порядок призначення покарання за сукупністю злочинів 2.1. Характеристика призначення покарання за сукупністю злочинів.12-22 2.2. Особливості призначення додаткових покарань.23-29 2.3. Відмінність призначення покарання за сукупністю злочинів від призначення покарання за сукупністю вироків.30-34 Висновки.35-37 Список використаних джерел.38-39

Висновок

З урахуванням викладеного можна дійти таких висновків:
1.Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише тоді, коли під час судового розгляду повністю доведено, що підсудний є винним в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину дана у вироку правильна кваліфікація, створюються законні підстави для призначення покарання.
2.При сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність. Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності.
3.Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції.
Підводячи підсумки в даній роботі, ми можемо визначити що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання. Призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити злочин, що підпадає під амністію.
За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочиності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю — ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин.
Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.
Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків, притаманних кримінальній політиці:
а) застосування суворих заходів покарання до осіб, що вчинили тяжкі злочини;
б) застосування менш суворих заходів покарання, передусім покарань, не пов’язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.
Поєднання цих двох напрямків є обов’язковим у здійсненні каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?