Дипломна робота «Економіка закладів охорони здоров'я», 2012 рік

З предмету Економіка · додано 23.04.2013 10:47 · від GANNA · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 4 Розділ 1. Теоретичні засади формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я 8 1.1. Джерела фінансування системи охорони здоров’я в Україні 8 1.2. Розподіл фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я 21 Розділ 2. Аналіз практики формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я в україні 38 2.1. Планування та управління видатками на охорону здоров’я за програмно-цільовим методом 38 2.2. Оцінка стану формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я в Україні 55 Розділ 3. Напрями модернізації управління фінансовими ресурсами закладів охорони здоров’я 71 3.1. Проблеми формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я та методи їх ров’язання 71 3.2. Зарубіжний досвід формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я 89 Висновки 100 Список використаних джерел 105 Додатки 117

Висновок

Проведені в дипломній роботі дослідження фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я дозволив нам зробити наступні висновки.
Аналіз використання фінансових ресурсів закладами охорони здоров’я показує, що з роками змінюються обсяги фінансування, розподіл видатків розписується за окремими статтями. Загальні витрати на охорону здоров'я в Україні в 2006 р. становили 18,62 млрд грн. і щорічно до 2009 р. зростали в середньому на 23% та на 32% у 2010 р. У 2011 р. загальні витрати на охорону здоров‘я з усіх джерел фінансування досягли рівня 63,01 млрд грн., що на 37% більше, ніж у 2010 році.У 2011 р. лікарнями споживалися кошти, які надходили з суспільних (92%) та приватних джерел фінансування (8% – кошти домогосподарств). Заклади, що надавали амбулаторні послуги, переважно споживали кошти суспільних (66%) та приватних джерел фінансування (34% – кошти домогосподарств та приватних фірм і корпорацій (28% та 6% відповідно)). Заклади з роздрібного продажу медичних товарів та інші організації, що надавали медичні товари, фінансувалися за рахунок коштів домогосподарств (98,1%), та лише на 1,6% за рахунок коштів Державного бюджету та на 0,2% за рахунок коштів з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в частині придбання медичних товарів для людей з обмеженими можливостями внаслідок каліцтва. Велика частина витрат поглинається заробітною платою медичних працівників та оплатою комунальних послуг. Бюджетні видатки на охорону здоров’я розподіляються відповідно до елементів витрат, головними з яких є лікарняні ліжка, рівень заміщення яких в більшості лікарень низький. Тут зауважимо, що оскільки фінансування розподіляється за окремими статтями бюджету, то керівництво лікарень не може змінювати розподіл коштів, тому внаслідок цього бюджетне фінансування установ охорони здоров’я спрямоване на підтримку наявної інфраструктури, на збереження зайнятості медичних працівників і не залежить від обсягу наданих послуг. При цьому в медичних закладах обсяги заміни морально застарілої медичної техніки та обладнання не перевищують 1,5 % на рік, рівень зношеності основних фондів охорони здоров’я перевищив 60 % бар’єр.
Необхідне чітке визначення джерел фінансування охорони здоров’я, адже, очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення. Значне скорочення темпів зростання валового внутрішнього продукту призвело до різкого зменшення бюджетних асигнувань на соціальні потреби. У державній системі охорони здоров’я за останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування закладів охорони здоров’я здійснюється в обмежених розмірах, що значно ускладнює їх функціонування.
Основними недоліками існуючої системи формування і використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я в Україні залишаються: недостатньо ефективне використання фінансування з державних (суспільних) джерел, незважаючи на позитивну динаміку щорічного зростання фінансових ресурсів з Державного та місцевих бюджетів на покриття потреб у наданні медичної допомоги (за останні 10 років обсяг фінансування охорони здоров'я в Україні збільшився майже у 8 разів у фактичному вимірі, або у 2 рази в реальному вимірі з поправкою на інфляцію); несправедливий розподіл витрат населення на потреби охорони здоров'я, залучення власних (позабюджетних) коштів медичними закладами, добровільне медичне страхування, лікарняних кас істотно не впливають на обсяги фінансування галузі; збільшення платності медичних послуг для населення відбувається в хаотичній і неконтрольованій формі, що безпосередньо впливає на доступність у наданні медичної допомоги.
У цілому, за оцінками Світового банку, платежі населення за медичні послуги в Україні більш регресивні, ніж в інших країнах Європейського регіону і країнах ОЕСР та потенційно можуть відкинути велику частину людей за межу бідності; надмірна децентралізація і фрагментація фінансових потоків, що регламентовано бюджетним законодавством.
Фінансування з бюджетів різних рівнів одних і тих же видів медичної допомоги для одних і тих же категорій населення, що надаються різними по підлеглості медичними закладами, створює умови для неефективного використання наявних ресурсів і дублювання у наданні медичної допомоги, посилює фрагментацію фінансових потоків існування відомчих систем охорони здоров‘я; неадекватні методи фінансування медичних закладів (кошторисне фінансування закладів охорони здоров‘я). Слід зазначити, що останніми роками намітилися певні зрушення щодо зміни господарського статусу медичних закладів на некомерційні неприбуткові державні/комунальні заклади (окремі медичні заклади в Харківській, Житомирській, Вінницькій областях, м. Черкасах). Однак у зв‘язку з недосконалою нормативно-правовою базою, різними трактуваннями чинного законодавства, передусім фіскальними органами, виникає достатньо проблем з питань оподаткування і відносно самого статусу "неприбутковості". Крім того, важливим фактором, який має передувати автономізації медичних закладів, повинно стати проведення широкомасштабних структурних реформ, і насамперед стаціонарної медичної допомоги, що дало змогу мінімізувати можливі ризики при зміні господарського статусу медичних закладів; неадекватна система оплати праці медичного персоналу. Порівняно з сусідніми країнами Центральної та Східної Європи і навіть СНД рівень зарплати вищий в 5–10 разів. Оплата праці медичного та іншого персоналу здійснюється на основі ставок (посадових окладів), які практично не диференціюються залежно від спеціальності, обсягів і характеру виконуваної роботи, а також якості наданих послуг.
Подальші кроки в реформуванні системи фінансування охорони здоров’я в Україні мають бути спрямовані на: розмежування фінансованих потоків для первинного, вторинного і третинного рівнів надання медичної допомоги; пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги, що доведено найкращим досвідом європейських країн, які обрали саме цю стратегію реформи; створення потужних фінансових пулів – об‘єднання фінансових ресурсів для надання первинної медико-санітарної допомоги на районному/міському рівнях (зафіксовано у бюджетному законодавстві України), для надання вторинної допомоги на рівні республіканського АР Крим (обласних) бюджетів, що дозволить раціоналізувати планування мережі закладів, усунути невиправдану фрагментацію системи охорони здоров‘я та створити реальні управлінські механізми для вирішення проблем реструктуризації мережі закладів регіональної охорони здоров‘я, зокрема, функціональної диференціації стаціонарів залежно від інтенсивності надання госпітальної допомоги; концентрації коштів з Державного бюджету на рівні МОЗ України з метою усунення дублювання фінансування надання медичної допомоги різними відомствами; створення можливостей та стимулів для медичних закладів та їх керівників щодо раціонального господарювання, включаючи: планування та організацію господарської діяльності, у т.ч. можливості перерозподілу коштів за різними напрямками витрат; управління людськими ресурсами (планування кількості, набору персоналу та його оплати); управління матеріально-технічними ресурсами (кількість ліжок та інтенсивність їх використання, використання обладнання приміщень); сприяння розвитку конкуренції між виробниками медичних послуг у системі громадської охорони здоров‘я, що потенційно може сприяти підвищенню ефективності використання ресурсів у системі; запровадження договірних відносин між постачальником та замовником, зміна порядку фінансування медичних закладів; забезпечення прозорості державних закупівель у сфері охорони здоров‘я (медикаментів, медичного обладнання, інфраструктури тощо); використання сучасних методів оплати медичних послуг:
– на первинному рівні – сполучення подушної оплати і стимулюючих надбавок за пріоритетні види діяльності (наприклад, процент охоплення вакцинацією, процент охоплення скринінговими програмами тощо);
– на вторинному рівні: для стаціонарів – "глобальний бюджет" залежно від структури та обсягів наданої допомоги, для поліклінік – за обсяг наданих послуг;
–на третинному рівні – "глобальний бюджет" залежно від структури та обсягів наданої допомоги;
– запровадження механізмів програмно-цільового управління як на центральному, так і на місцевому рівнях.
Оптимізація фінансування закладів охорони здоров’я полягає у досягненні максимальної медичної, соціальної та економічної ефективності при мінімальних витратах.
Запровадження ефективної системи багатоканального фінансування має вирішити довготривалу проблему державної системи охорони здоров’я – незбалансованості гарантованих обсягів медичного обслуговування із фінансовими можливостями держави.
Для підвищення ефективності використання ресурсів у галузі охорони здоров’я та оптимізації її фінансування пропонуються наступні стратегічні шляхи, а саме:
- здійснення фінансування закладів охорони здоров’я та оплату праці лікарів залежно від результатів їхньої діяльності та фактичного навантаження;
- створення економічно припустимих і гарантованих умов господарювання лікувально-профілактичних закладів;
- створення системи забезпечення і контролю якості медичної допомоги на основі розроблених стандартів якості;
- розроблення раціональної системи акредитації медичних закладів і ліцензування лікарів, яка б не стримувала, а сприяла розвитку різних видів медичної допомоги;
- розвиток системи обов’язкового медичного страхування;
- поєднання бюджетного та страхового джерела фінансування системи охорони здоров’я;
- сформувати нові фінансові важелі політики розвитку охорони здоров’я в умовах ринкових відносин;
- впорядкувати мережу медичних закладів за рахунок скорочення непотрібних ланок, удосконалення їх структури і функцій.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали