У дипломній роботі на тему «Розподіл і використання фінансових ресурсів держави» наведено теоретичне узагальнення і обґрунтовано особливості роподілу і використання фінансових ресурсів Державного бюджету України, що дозволило зробити такі висновки.
В результаті виконання першого розділу дипломної роботи з’ясовано, що фінансові ресурси виступають складовою частиною валового внутрішнього продукту (ВВП). їх формування, мобілізація, розподіл і використання відбуваються в процесі організації суспільного відтворення та здійснення фінансово-господарської діяльності держави.
Фінансові ресурси держави формуються відповідно до правових норм діючого законодавства прямо і безпосередньо в процесі виробництва, розподілу, перерозподілу, обміну та споживання ВВП і забезпечення суспільного відтворення. В дипломній роботі фінансові ресурси будуть розлядатись з точки зору необхідністі мобілізації державних доходів та безпосередньо доходів бюджету визнане потребою суспільства у фінансових ресурсах з метою здійснення видатків для забезпечення виконання загальнодержавних функцій. Це насамперед забезпечення суверенітету і обороноздатності країни, виконання соціальних зобов'язань з метою дотримання прав людини, утримання закладів освіти, охорони здоров'я, науки та інших бюджетних установ, а також здійснення необхідних видатків, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю, підтримкою вітчизняного виробництва, структурною перебудовою національної економіки та здійснення інших суспільних видатків.
В результаті виконання другого розділу дипломної роботи з’ясовано, що касові видатки Державного бюджету України за січень-липень 2011 року зросли порівняно з відповідним періодом 2010 року на 6,3 відсотка та становили 175346,5 млн. гривень, в т.ч. видатки загального фонду державного бюджету зросли на 12,8 відсотка до 152166,3 млн. гривень. Завдяки достатньому наповненню дохідної частини державного бюджету фінансування видатків Державного бюджету України у січні-липні 2011 року здійснювалося на високому рівні. При цьому у поточному році проводиться виважена політика видатків, зокрема поряд із належним фінансуванням соціальних видатків та видатків інвестиційного характеру проводиться адміністративна реформа, здійснено обмеження видатків на утримання органів державної влади.
У 2011 році значна увага приділялась розвитку регіонів в2011 році на іх розвіток перераховано 23,4 відсотка від видаткової частини або на 9818,5 млн. грн. більше ніж за січень-липень 2010 року.
Триває тенденція зменшення частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті держави. Її штучно підтримує лише зростання обсягу субвенцій на державні програми соціального захисту, до яких органи місцевого самоврядування мають суто технічне відношення, але які номінально фігурують у структурі місцевих бюджетів.
Результати аналізу фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні дають підстави констатувати:
– видатки місцевих бюджетів в абсолютних сумах мають тенденцію до зростання, причиною чого насамперед є зростання рівня оплати праці та інфляція;
– зростання обсягів видатків місцевих бюджетів на соціальну сферу, соціальний захист та соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство свідчить про виражену соціальну спрямованість місцевих бюджетів. Однак реальна бюджетна забезпеченість соціальної функції держави та органів місцевого самоврядування значно не покращилась; – послаблюється інвестиційна складова місцевих бюджетів;
– обсяг видатків місцевих бюджетів на економічну діяльність хоча й зростає, однак частка таких видатків у структурі видатків місцевих бюджетів зменшується або не змінюється, що може негативно відобразитись на соціально-економічному розвитку адміністративних територій.
Вирішення перелічених проблем, на наш погляд, можливе за умови реформування бюджетних відносин на місцевому рівні шляхом зміни пріоритетів бюджетної політики, що, в свою чергу, вплине на структуру видатків місцевих бюджетів.
В результаті дослідження проблем ефективності використання фінансових ресурсів в контексті бюджетної реформи вважаемо, що основними вадами Державного бюджету України на 2012 рік є:
1. Збільшення доходної та видаткової частини бюджету. Це неприпустимо робити в умовах світової та української фінансово-економічної кризи. Навпаки, потрібно скорочувати статті доходів та видатків державного бюджету.
2. Наявність дефіциту Держбюджету України обсягом 25,129 млрд. грн. В умовах зовнішньої та внутрішньої кризи бюджет має бути бездефіцитним.
3. Збільшення обсягу державного боргу до 415,33 млрд. грн. Україна немає фінансових ресурсів для його обслуговування. Всі зусилля Уряду мають бути спрямовані на зменшення державного боргу.
4. Наявність у видатковій частині Держбюджету прихованих державних запозичень обсягом 98,4 млрд. грн. Такі державні запозичення потрібно кваліфікувати, як прихований дефіцит державного бюджету.
5. Уряд планує залучити від приватизації державного майна 10 млрд. грн. В умовах зовнішньої та внутрішньої кризи, коли вартість майна падає на порядки, приватизацію робити не тільки не доцільно, а й шкідливо. Замість приватизації необхідно навести лад в управлінні державними компаніями і зробити їх прибутковими. Перш за все, це стосується таких державних компаній, як НАК „Нафтогаз України”, Автодор, Укрзалізниця. У державних компаніях необхідно викоренити корупцію, хабарництво та неефективність.
6. Збільшення видатків на карально-поліцейський та бюрократичний апарат. Слід в кілька разів скоротити ці фінансові видатки, а також чисельність цього апарату.
Таким чином, проведене дослідження дозволило визначити коло досі ще не вирішених проблем в організації і реалізації бюджетного процесу в Україні. Проблеми присутні на кожній стадії бюджетного процесу і вимагають негайного вирішення, що дозволить удосконалити та оптимізувати використання фінансових ресурсів держави.
У процесі дослідження теоретичних і практичних проблем виконання бюджетів ми прийшли до таких висновків:
1 . Виконання бюджету - це організований процес мобілізації доходів бюджетів і здійснення видатків відповідно до закону про державний бюджет і рішень органів місцевого самоврядування про місцеві бюджети.
2 . На нашу думку, виконання бюджетів знаходиться під впливом різноманітних чинників об'єктивного та суб'єктивного походження. До об'єктивних чинників ми відно симо форс-мажорні обставини, пов'язані з погіршенням міжнародної обстановки, стихійні лиха, епідемії тощо, які не залежно від позитивних рішень держави негативно впливають на процес наповнення доходної частини бюджетів та фінансування видатків. Всі інші чинники, які обумовлені некваліфікованим прийняттям управлінських рішень, пропонуємо відносити до суб'єктивних.
3. У процесі виконання бюджетів рекомендуємо використовувати інтенсивні методи регулювання потоків фінансових ресурсів, зокрема у частині: стимулювання виконання планових обсягів і приросту дохідної частини бюджету в розрізі кожного виду податків і зборів усіх бюджетів шляхом застосування дієвих важелів впливу на регулювання інтересів регіонів, територіальних громад і платників податків; розробки й використання дієвого стабільного законодавства, спрямованого на стимулювання раціонального, ефективного й економного використання бюджетних коштів, досягнення максимально можливих результатів із мінімальними витратами; пошуку та використання новітніх сучасних технологій організації й управління бюджетними коштами; заохочення розпорядників бюджетних коштів у скороченні малоефективних видатків; обмеження бюджетних коштів на здійснення видатків, пов'язаних із обслуговуванням державного боргу; формування засад фінансової культури й відповідальності на всіх стадіях бюджетного процесу кожного його учасника.
4. Пропонуємо переглянути практичні підходи до організації виконання бюджетів, логічний взаємозв'язок його найважливіших стадій, які б відповідали ринковим засадам господарювання в умовах демократичного суспільства. На нашу думку, на рівні держави доцільно розробити дієвий механізм поєднання ринкових і державних важелів управління бюджетними коштами, які б забезпечували оптимальне поєднання економічних інтересів усіх учасників бюджетних відносин у процесі наповнення дохідної частини бюджетів використання бюджетних коштів.
Фінансово-економічна криза продемонструвала, що будувати європейську систему соціального захисту в Україні ще зарано. Концентрація ресурсів в 2008-2011 роках виключно на підвищенні соціальних стандартів без якісного реформування економіки була хибним шляхом, підтвердженням чого стало глибоке падіння ВВП, інвестицій та добробуту населення. Враховуючи, що в майбутньому Україну знову чекає череда виборів, динаміка соціальних видатків має бути обмежена законодавчою формулою.
Впровадження системи запобігання надмірній борговій активності уряду з метою фінансування поточних видатків. Україна через надмірно експансивну бюджетну політику за три роки збільшила державний борг втричі, він сягнув 40 % від ВВП. В 2011 році борги уряду зросли на 97 млрд. грн. (10 % від ВВП), що в 5,5 разу більше, ніж 2008 року. При цьому зовнішні запозичення зросли в 6 разів за рахунок частки кредиту від МВФ, спрямованої до основного фонду держбюджету, а внутрішні – в 5 разів. Особливо небезпечною тенденцією є те, що боргова політика в більшій мірі орієнтується на фінансування поточних видатків, що є неприпустимим.
Інституціалізація та підвищення ефективності капітальних видатків бюджету. Низька ефективність бюджетних інвестицій є однією із головних проблем бюджетної системи України. В умовах економічного спаду та заморожування приватних інвестицій саме державні інвестиції є локомотивом економічного зростання, тому, якщо бюджетні кошти не доходять до економіки, це нівелює дієвість одного із найбільш вагомих інструментів економічної політики. За останні п’ять років держава не може похвалитися жодним завершеним і успішним інфраструктурним чи іншим проектом. Попри значні кошти, що виділяються з бюджету на розвиток автомобільних доріг, мостів, залізничних маршрутів, метрополітенів, програм розвитку вітчизняного літакобудування, енергозбереження тощо, відчутного прогресу за цими напрямами досягти не вдалося.
Перерозподіл дохідних джерел та зобов’язань між центральним та місцевими бюджетами. Проблема перерозподілу повноважень та фінансових ресурсів між центром та регіонами сьогодні є однією з найбільш актуальних в контексті підвищення ефективності бюджетної системи України. Наразі місцева влада по суті перетворена в регіональні відділи центральних органів влади (це стосується і виконавчих, і представницьких органів влади), відповідно, займається реалізацією державної політики, а не розвитком власного регіону.
Упорядкування функціонування спеціального фонду. Сьогодні окремі експерти висловлюють думку про недоцільність існування спеціального фонду, обґрунтовуючи доцільність фінансування видатків, виходячи з потреб, а не наявності ресурсів. На наш погляд, інститут спеціального фонду є досить зручним механізмом вирішення окремих економічних завдань, тому його роль, навпаки, має бути підвищена. Принцип прив’язки видатків до отриманих доходів дозволяє провадити нейтральну і зрозумілу податкову політику.
Деталізація та конкретизація функцій стабілізаційного фонду, пошук та закріплення за ним відповідних фінансових ресурсів. Ідея створення фондів на кшталт Стабілізаційного фонду полягає в консолідації фінансових ресурсів для фінансування національних інфраструктурних проектів з метою надання імпульсу економічній активності, особливо в умовах охолодження економіки. В умовах скорочення внутрішнього попиту з боку приватного сектору, держава, використовуючи кошти фонду, намагається компенсувати звуження ринків, формуючи попит на працю, товари інвестиційного призначення тощо. В Україні даний інститут був значно деформований.
Урегулювання горизонтальних потоків фінансових ресурсів між бюджетом та іншими квазіпублічними інститутами та позабюджетними фондами (НАК «Нафтогаз України», Пенсійний фонд та ін.). Відсутність обмежень в бюджетному законодавстві сьогодні дозволяє урядові фінансувати опулістські заходи. Дефіцити квазіпублічних фінансових інститутів та позабюджетних фондів свідчать про те, що держава штучно намагається надавати такі публічні послуги, які за нинішнього рівня розвитку економіки забезпечити неможливо.