Україна ввійшла в стадію економічної стабілізації, економічні, соціальні, політичні процеси виходять на якісно новий рівень, активно розвивається фінансовий сектор, щороку зростає та зміцнюється реальний сектор економіки. Проте деякі негативні процеси продовжуються і надалі: значна енерго- та ресурсозатратність виробництва, недостатність передових технологій на виробництві та інші фактори зумовлюють поступову втрату конкурентоспроможності національного товаровиробника або взагалі її відсутність. Підприємствам необхідні дешеві ресурси для модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій, розвитку наукоємних виробництв. Найбільш повно залучення ресурсів на нашу думку можуть здійснити акціонерні товариства, корпорації, які за допомогою розміщення акцій на вітчизняному та міжнародному фондових ринках здатні профінансувати програми розвитку. Іншими шляхами залучення коштів є випуск боргових зобов’язань, які як на внутрішньому фінансовому ринку так і на зовнішньому дадуть змогу залучити значний обсяг ресурсів.

Фондовий ринок України щороку зростає значними темпами, зростає капіталізація ринку, обсяги торгів, підвищується ліквідність ринку, покращується інфраструктура, з’являється все більша кількість учасників. Створюється можливість для реалізації капіталу через механізми фондового ринку. При цьому український фондовий ринок має ряд проблем, які потребують вирішення найблищим часом. Проте українські компанії мають нагальні потреби у відносно недорогих та довгострокових фінансових ресурсах, що може забезпечити вихід на міжнародні ринки капіталу. Найпопулярнішим методом залучення фінансових ресурсів на українському фондовому ринку є випуск і розміщення облігацій підприємств, а розміщення акцій посідає лише третє місце за обсягами торгів, при цьому регулярно торгують акціями невеликої кількості підприємств. Саме тому для створення сприятливих умов щодо використання фондових методів фінансування необхідно вдосконалити податкове законодавство у частині оподаткування емісійного доходу, вдосконалити інфраструктуру фондового ринку з метою наближення послуг до підприємств, підвищувати кваліфікаційний рівень керівництва та акціонерів, на підприємствах необхідно вдосконалювати корпоративне управління, розмежовувати капітал-функцію та капітал-власність.

Одним із перспективних та популярних методів фінансування є первинне публічне розміщення акцій на міжнародних фондових ринках, яке є ефективним засобом фінансування розвитку корпорацій, що дозволяє стрибкоподібно збільшувати капітал за відносно невеликий проміжок часу. Українські акціонерні компанії, що не можуть задовільнити апетити і вимоги сучасності на українському фондовому ринку почали виходити на міжнародні ринки, успішно залучаючи там ресурси. Проте IPO є нелегким способом залучення фінансових ресурсів, що потребує власне кажучи перебудови концепції, світогляду компанії і пристосування їх до міжнародних стандартів корпоративної етики та найкращого досвіду. Даний метод із виходом на міжнародний ринок капіталів може бути застосований лише великими акціонерними компаніями, які очікують значного залучення ресурсів, так як процес має високу вартість, а ефективне залучення передбачає розпорошення акцій серед багатьох інвесторів. Слід зауважити, що первинне публічне розміщення можливе також на вітчизняних фондових біржах, проте обсяги залучень будуть значно відрізнятись від тих, що можливі на міжнародних майданчиках, відповідно малі і середні акціонерні товариства можуть використовувати IPO на ПФТС та УФБ.

Іншим популярним і дієвим методом є розміщення американських депозитарних розписок, який українські компанії почали використовувати ще з кінця 90-их років. Зокрема першою компанією, що вийшла на американський фінансовий ринок стала Укрнафта. Більшість програм АDR, що здійснені українськими компаніями є першого та другого рівнів, так як це прямо пов’язано з вимогами до компаній, а отже з витратами на розміщення. При цьому депозитарні розписки третього рівня фактично є публічним розміщенням, але вимоги до компанії є набагато вищими ніж у Європі. Тобто, АDR першого та другого рівнів є доступним і відносно недорогим способом залучення фінансових ресурсів на міжнародному ринку капіталів.

Ринок євробондів сьогодні досяжний лише великим компаніям, що пов’язано з значною затратністю, великими обсягами запозичень, та великою кількістю процедур, які необхідно пройти перед розміщенням. Окремою проблемою тут постає недосконалість вітчизняного законодавства, у частині визначення кола емітентів, частки запозичень по відношеню до статутного фонду, оподаткування та встановлення держмита на запозичені ресурси. Для малих та середніх компаній даний інструмент є недосяжним, у даному випадку фінансувати розвиток можливо використовуючи ресурси вітчизняного ринку капіталів.