Дипломна робота «Комунальна власність і проблеми становлення та особливості правового режиму», 2009 рік

З предмету Право · додано 05.12.2012 16:01 · від 88 · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Речове право як підгалузь цивільного права 8 1.1. Загальна характеристика та види речових прав в Україні 8 1.2. Право власності як основа речового права 16 1.3. Форми права власності в Україні 40 1.4. Захист речових прав в Україні 77 Висновки до розділу 1 85 Розділ 2. Комунальна власність як вид публічної власності 89 2.1. Поняття та загальна характеристика комунальної власності в Україні 89 2.2. Способи набуття та припинення права комунальної власності в Україні 96 2.3. Комунальне підприємство як об’єкт права комунальної власності в Україні 101 Висновки до розділу 2 106 Розділ 3. Проблеми ефективного використання комунальної власності в україні 109 3.1. Особливості управління об’єктами комунальної власності в Україні 109 3.2. Приватизація об’єктів комунальної власності 116 3.3. Оренда комунального майна 141 3.4. Захист комунальної власності 148 Висновки до розділу 3 150 Висновок 154 Список використаних джерел 162

Висновок

1. Власність традиційно розуміється головним регулятором економічних відносин. Цим обумовлюється не тільки її сприймання, з одного боку, як економічної категорії, а, з іншого, — як центрального утворення в праві, а й взаємопов'язаність та навіть ототожненість таких її проявів. Звичайно власність пов'язується з такими категоріями, як «майно» та «право». Багато уваги приділяється стану привласненості, який, за загальним розумінням, є суттєвою характеристикою власності та передумовою розгляду таких парних понять, як «статика» — «динаміка» та «речове» — «зобов'язальне».
Останнім часом поширене уявлення про власність як природне право людини. Взагалі закріплення певних явищ у праві можливе лише з розумінням природи людини у всіх її виявах, з проникненням у потреби людини, її здібності і прагнення. Саме тому основою для вираження закріплення і реалізації прав і свобод людини виступає приватна власність, визначення особи як власника, бо тільки це і є підставою для її визнання приватною особою.
Беззастережною характеристикою власності, без якої не обійдеться жодне її дослідження і більшість наукових дефініцій, є сприймання майна своїм. Це передусім і є тим водорозділом, яким розмежовується «моє» та «чуже» і, як наслідок — засіб з'ясування стану присвоєності власності.
Звичайно, ставлення особи до речі як до своєї можливо лише у тому разі, коли інші особи ставляться до цієї речі як до чужої. Фактичне панування над річчю лише певної особи може бути тільки при усуненні від такого панування інших осіб, які відповідно ставляться до цього і визнають та відчувають себе сторонніми по відношенню до цієї речі.
Отже, ставлення до речі як до своєї має насамперед суб'єктивний характер, якого зовсім не достатньо для ствердження про існування права власності. Об'єктивно воно повинно бути поєднане із можливістю здійснення власником певних можливостей щодо свого майна, які йменують повноваженнями власника.
Привласнення є економічним поняттям: брати участь в обігу без попереднього привласнення майна неможливо, бо інакше не може йтися про його відчуження. Останнє можливе лише за умов наявності права у відчужувача. І це право є правом власності. Таким чином, стан приналежності, привласненості є виразом фактичних відносин, що породжують відносини правові. Для цього необхідні дві умови: ставлення до речі як до своєї і знаходження її у суб'єкта привласнення — володіння нею.
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом Україн) та іншими законодавчими актами України.
Метою регулювання права власності є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу.
2. Саме поняття «право власності» — це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв"язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб"єктам рівні права та обов"язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Здійснення суб'єктивного права власності пов'язане не лише з реалізацією уповноважуючої норми права, згідно з якою власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном, а також з іншими нормами, наприклад, нормами, які визначають обсяг дієздатності громадян, нормами, що встановлюють межі здійснення права приватної власності, а також деталізують порядок та умови здійснення даного суб'єктивного права. У такому випадку здійснення права власності виступає мірою конкретної поведінки власника. Проте здійснення права власності слід розглядати у єдності з суб'єктивним правом власності. Між тим, поняття право власності й його здійснення не тотожні. На підставі викладеного можна дійти висновку, що відмінність між даними поняттями полягає у наступному:
1) здійснення права власності є похідним від суб'єктивного матеріального права (тобто права власності, яке належить конкретному громадянину);
2) правомочності володіння, користування і розпорядження визначають статику суб'єктивного права власності, а конкретне здійснення власником цих правомочностей — його динаміку;
3) дані правомочності в якості суб'єктивного права в повному обсязі можуть належати, як правило, власнику, а у випадках, передбачених договором довірчого управління майном, довірчому управителю, здійснення правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню майном може відбуватися і без участі власника.
3. У вітчизняній теорії місцевого самоврядування питання про правове походження та природу комунальної власності має складну історію. Так, в Україні існує три рівноправні форми власності: індивідуальної (приватної), колективної та державної. Державна власність існує як загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність), суб'єктами якої є адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних рад народних депутатів.
Ця концепція в подальшому знайшла своє відображення у Законі України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 26 березня 1992 року і була змінена лише укладеним між Верховною Радою України та Президентом України 8 червня 1995 року Конституційним договором. Законодавством було проголошено, що власність в Україні є загальнодержавною, комунальною, колективною та приватною.
Таким чином, комунальна власність уперше була законодавче відокремлена від загальнодержавної, що створило певні передумови для визнання її особливим видом недержавної, суспільної власності.
Статті 13, 41 Конституції України визначають, що власність українського народу здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що власність українського народу виступає у двох самостійних формах — державній та комунальній.
В юридичній науці протягом 1991-1995 років неодноразово висловлювалась теза про те, що муніципальна (комунальна) власність не є державною за своїм походженням, а Фондом сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування України ще в 1993 році була розроблена наукова концепція муніципальної власності в Україні, в основу якої було покладено тезу про її суспільну (недержавну) природу.
Не буде зайвим дослідити й позитивний досвід у цьому напрямку країн колишнього СРСР. Так, законом Російської Федерації про власність у Російській Федерації прямо визначено, що майно може перебувати у приватній, державній, муніципальній власності, а також у власності громадських об'єднань.
На жаль, в українському законодавстві питання комунальної власності відбиті вкрай непослідовно і суперечливо. Залишається сподіватися лише на те, що це явище має тимчасовий характер і викликане об'єктивною неможливістю у порівняно короткий термін, який минув з моменту прийняття Конституції України, привести у відповідність до її положень весь масив законодавчих актів про власність.
Передусім конкретизації потребує питання щодо кола суб'єктів права комунальної власності. За Конституцією України (ст. 142) та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (п. 1 ст. 60) первинними суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, від імені і в інтересах яких право комунальної власності здійснюють відповідні ради. До того ж Закон дає визначення права комунальної власності як права територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Варто звернути увагу також на те, що згаданий Закон уперше в законодавчій практиці України встановлює порядок безпосереднього здійснення територіальною громадою повноважень власника комунального майна, Так, відповідно до пункту 4 статті 16 Закону рішення про наділення міської ради правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у місті, приймається на місцевих референдумах районних у містах громад.
Ці та попередні положення послідовно доводять тезу про те, що комунальна власність є особливим видом публічної власності, яка не належить державі.
4. В Україні комунальна власність формується шляхом передачі майна із державної власності або викупу органами місцевого самоврядування. Об’єктами передачі державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у спільну власність територіальних громад є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у т.ч. об’єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб’єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об’єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Проблема формування комунальної форми власності має три аспекти: фінансово-економічний, соціальний, управлінський. У фінансово-економічному аспекті внаслідок слабкості матеріальної бази місцевого самоврядування і недостатності повноважень щодо її посилення виникає незацікавленість місцевих органів у розвитку економічного потенціалу підвідомчої території, підвищенні її інвестиційної привабливості, часто до порушень прав і законних інтересів підприємців. Це проявляється у невикористанні найбільш ефективних механізмів розподілу комунального майна, що має залучатися у підприємницьку діяльність (виділення земельних ділянок і здача в оренду нежитлових приміщень поза конкурсної процедури, неприйняття заходів щодо покриття витрат при неякісному виконані робіт підрядниками за договорами і т.п.).
В Україні переважна частина об’єктів комунальної власності належить до соціально-культурної сфери житлово-комунального господарства. За сучасних економічних умов і внаслідок впливу суб’єктивних чинників підприємства житлово-комунального господарства є здебільшого збитковими, що потребує залучення до функціонування цієї сфери приватного сектора. Рівень приватизації комунального майна в Україні такий, що місцеві органи через місцеві бюджети фінансують надання послуг, які по суті є приватними, а не громадськими: будівництво, утримання комунального житла, надання комунальних послуг, оренда соціальних об’єктів. Натомість у сфері нерухомості та надання комунальних послуг не спостерігається суттєвого прогресу ринкових відносин.
Тим не менш, інтенсивні процеси роздержавлення підприємств комунальної форми власності призводять до зменшення кількості об’єктів, що перебувають у розпорядженні місцевих органів. Однак досвід інших країн засвідчив, що кількість підприємств комунальної форми власності у розпорядженні місцевих органів є показником рівня економічної децентралізації. Тому з метою підвищення рівня та якості надання послуг соціального характеру місцеві органи повинні знаходити раціональні пропорції між комунальними підприємствами та суто приватними об’єктами.
Доходи від операцій із комунальною (муніципальною) власністю у розвинених країнах створюють фінансову базу місцевих органів, зокрема, податкову базу місцевих бюджетів. Комунальне майно виступає заставою для отримання кредитів і випуску місцевих позик, є об’єктом продажу. В Україні податок на прибуток підприємств комунальної форми власності зараховується до місцевих бюджетів і не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Однак і досі за законодавством України суб'єктами права комунальної власності визнаються адміністративно-територіальні одиниці в особі рад (включаючи обласні і районні). Такий підхід не відповідає Конституції України і, до речі, вносить певну плутанину у визначення рівнів, де, за Конституцією України (ст. 142), може існувати комунальна власність (село, селище, місто, район у місті).
Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 1, 6 Закону України "Про місцеве самоврядування" первинними суб'єктами визнаються територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. Проаналізуємо поняття територіальної громади, що пропонується у ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування". Під територіальною громадою розуміють жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Відповідно до Цивільного Кодексу України територіальна гроомада визнається юридичною особою публічного права. З точки зору публічного права територіальнп громада є нічим іншим як юридичною особою. При цьому поняття юридичної особи слід тлумаяити достатньо широко, залучаючи до його змісту будь-якого суб'єкта цивільного права, відмінного від фізичної особи.
5. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції.
Комунальні унітарні підприємства (далі — комунальне підприємство) складають окрему групу підприємств, що відрізняються від підприємств, описаних вище. Власниками комунальних підприємств є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Комунальне підприємство у відповідності із статтями 26, 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюється на сесії відповідної ради і оформляється рішенням останньої. У рішенні має бути зазначена назва підприємства, встановлений розмір статутного фонду, орган, уповноважений від імені ради виконувати функції по управлінню підприємством.
Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад - виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям, що не виключає можливості створення в структурі апарату відповідної ради спеціального підрозділу. Перелічені органи діють на професійній, постійній засаді і здійснюють повсякденне управління діяльністю комунальних підприємств, виконуючи функції, передані їм радами. Про виконання наданих радами повноважень органи управління комунальними підприємствами звітують перед радами як представниками власників - територіальних громад.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали

Подібні визначення