Дипломна робота «Теоретико-правові засади правової держави», 2010 рік

З предмету Право · додано 13.09.2012 11:56 · від 88 · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Історико правові засади у світовій політико-правовій думці 8 1.1. Ідеї правової держави у світовій політико-правовій думці 8 1.2. Розвиток ідей та поглядів щодо правової держави 14 1.3. Генеза концепції правової держави у ХХ сторіччі 30 Розділ 2. Теоретико-правові засади правової держави 44 2.1. Поняття та ознаки правової держави 44 2.2. Система поділу влад в правовій державі 51 2.3. Права і свободи людини у системі цінностей. Соціальна і юридична захищеність особистості в правовій державі 60 Розділ 3. Розбудова правової держави в україні 65 3.1. Конституційні основи розбудови правової держави в Україні 65 3.2. Правова реформа на засадах правової держави 93 3.3. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення 101 Висновки 108 Список використаних джерел 113

Висновок

1. Громадянське суспільство не можна представити як щось таке, що існує та функціонує незалежно від держави. Світосприйняття та свідомість громадян у значній мірі залежать від їх відносин з державою, від того, який вплив мають вони на розвиток своєї країни. Події у нашій державі свідчать, як складно формувати демократичне мислення, світобачення, звикати до іншої ідеології, сприймати поняття, які мають відношення до становлення справжньої правової держави, коли протягом десятиріч тоталітарний режим викорінював усі зародки вільної думки.

Тепер, в умовах становлення правової держави, важливо мати вірне уявлення про те, що всеж-таки являє собою демократичний лад. Саме тому, пам’ятаючи, що істина дається лише тому, хто здатен уважно розглянути думки та твердження досвідчених спеціалістів, приступимо до вивчення цієї проблеми.

Формування та розвиток громадянського суспільства та політичних інститутів відбувалися одночасно та у тісному зв’язку, при цьому відокремлювання тих чи інших інститутів супроводжувалося розмежуванням громадянського суспільства та політики як самостійних частин суспільства.

Про нерозривний зв’язок громадянського суспільства та правової держави говорить існування ряду інститутів, які можна віднести як до політичної сфери, так і до громадянського суспільства.

Система цих органів та інститутів, які гарантують й охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства, це і є правова держава. Така держава ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканості її прав, свобод та законних інтересів. Це держава, в якій панує закон, єдиний для влад усіх рівнів, партій та громадських організацій, посадових осіб й окремих громадян. Існування людей у такій державі грунтується не на простій опіці з боку держави, а на захищеності законом, коли не держава нав’язує громадянину права та обов’язки, а громадянин дотримується встановлених державою правил через те, що вони відповідають його особистим інтересам.

2. До недавнього часу вчені намагалися представити правову державу лише як взаємодію права і держави. Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому що не існує держави без права, без правової системи і навіть тією чи іншою мірою без самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуації проголошення основною ознакою правової держави верховенства закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. Певною мірою демократія залежить від кваліфікації та компетентності управлінців. Дійсно наукове розуміння правової держави було представлене марксизмом-ленінізмом, який стверджував, що треба йти не від закону і навіть не від права взагалі, а від матеріальних умов життя суспільства та його класової структури.

Як історичне явище правова держава розвивається та змінюється з розвитком суспільства та зміні соціально-економічної формації. Ще при первинно-общинному устрої, де були відсутніми класи, існувала своєрідна неполітична демократія, тобто правова держава, що втілювалася у формах родового та племінного самоврядування ( зібрання усіх дорослих членів роду або племені, ради найстаріших тощо).

З появою економічної нерівності, приватної власності та експлуатації, тобто з появою держави, виникла політична демократія. Її розвиток у класовому суспільстві пов’язано з державою як із заснуванням політичної влади. Отож, політична теорія правової держави бере початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність можлива там, де панують справедливі закони, «де закон володар над правителями, а вони його раби». Починаючи з нового часу вона була суттєво доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Історична обмеженість правової держави не зменшує її прогресивного характеру для визначених умов. Таким чином, капіталістична правова держава, що виникла як політичне вираження економічної системи капіталізму, була прогресивним явищем порівняно з феодальним політичним устроєм, оскільки вона створила більш широкі можливості для розвитку руху й організації експлуатованих класів.

3. Охарактеризувати правову можна як таку державу, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільноти, прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом громадського регулювання є інтереси особистості, ці інтереси та гідність людей поважаються як беззаперечні цінності, коли авторитет сили чи майна витісняються авторитетом людяності, освіченості, компетентності (що не можна сказати про неправову державу, де такими цінностями вважаються ідеологічні настанови, політична доцільність або економічна вигода).

Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебуває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає, по-перше, визнання громадянами авторитету права, закону, законослухняність, згоду й готовність людей жити і чинити так, щоб не уражати інтереси інших.

По-друге, демократизм суспільного управління у правовій державі значною мірою залежить від компетентності й кваліфікації державних управлінців. "Демократична правова держава — це ще й освічена, кваліфікована керівна верства населення, корпус управлінців, які дотримуються субординації з чітким розподілом повноважень, які виконуються не тільки завдяки постановам, а й через силові структури верховних органів". Правова держава повинна у рівній мірі відображати інтереси й потреби всіх шарів населення, вона має бути нейтральною у протистоянні й змаганні суспільно-політичних позицій, повинна забезпечувати дотримання закону тими, хто перебуває при владі.

4. Правова держава – форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на (законодавчу, виконавчу, судову).

Правова держава є альтернативою авторитаризму і тоталітаризму. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, без дотримання правопорядку і принципу законності. Є вищою соціальною цінністю, яка покликана затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність людини.

Правова держава передовсім є державою як соціальним інститутом, тобто їй притаманні в першу чергу риси держави взагалі.

Специфічні ознаки правової держави:

1. верховенство і панування права в широкому розумінні і закону у вузькому розумінні (держава має керуватися законом);

2. принцип розподілу влад (реалізується принцип верховенства закону, носить інструментальний характер);

3. пріоритет прав і свобод особистості. Права існують не лише у особистості, але і у колективу, у суспільства, держави (на першому місці в не правовій державі);

4. соціальна захищеність;

5. соціальна справедливість;

6. чітке розмежування функцій держави і суспільства;

7. верховенство і пряма дія закону;

8. створення антимонополістичного механізму, який унеможливлює зосередження владних повноважень в певній ланці або інституті;

9. встановлення в законі і здійснення в житті суверенності державної влади;

10. формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих органів і контроль за формуванням і втіленням законодавчої волі в законах;

11. відповідність внутрішнього законодавства загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права;

12. взаємна відповідальність держави і особи;

13. наявність громадянського суспільства.

5. Визнання держави правовою означає підкорення будь-яких форм державної діяльності праву, передовсім Конституції, головне призначення якої в демократичному суспільстві – бути основним обмежувачем державної влади заради збереження основних прав і свобод громадян, слугувати гарантом саморозвитку і самоорганізації основних інститутів демократичного суспільства. Обмежуючи державну владу правом, Конституція зберігає тим самим проголошену нею свободу, яка є основним призначенням права.

Правова держава це держава, конституція якої являє собою правове встановлення, яке відповідає соціальній реальності даного суспільства і держави, що обмежує державну владу правом, яке виражає і закріплює природжені, невідчужувані права і свободи людини.

У правовій державі панує право і тільки право. Для такої держави є характерним принцип взаємного контролю, що було сформульовано ще філософом Кантом.

Особа має приватну власність — основні передумови її свободи.

В процесі свого формування та утвердження правова держава розробляла та закріплювала не тільки законодавчі гарантії індивідуальних свобод та прав, але й свою владу в якості охоронця таких свобод та прав, головного гаранту нормального існування та функціонування громадянського суспільства, його основних інститутів та принципів.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?