Дипломна робота «Державно-правовий розвиток Німеччини у ХХ ст.», 2012 рік

З предмету Право · додано 04.04.2012 23:29 · від Alinka · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ3 Розділ 1. Листопадова революція в Німеччині та повалення монархії 1.1. Поразка Німеччини у Першій світовій війні. 7 1.2. Версальський мирний договір 14 1.3. Веймарська конституція 24 1.4. Основи суспільно-політичного устрою 30 Розділ 2. Фашистська диктатура в Німеччині 2.1. Прихід фашистів до влади 57 2.2. Механізм фашистської диктатури 63 2.3. Державне регулювання економіки 70 Розділ 3. Розвиток Німеччини після другої світової війни 3.1. Утворення ФРН та НДР 76 3.2. Об’єднання Німеччини 93 Висновки 101 Список використаних джерел 105

Висновок

На основі вище викладеного ми можемо зробити такі висновки та узагальнення. Весна і літо 1919 р. були у Німеччині, як ми змогли переконатися, часом запеклого протиборства сил революції і контрреволюції. В ході подій, що нерідко приймали драматичний характер, вирішувалися важливі для майбутнього країни питання, висунуті революційною боротьбою пролетаріату, яка почалася в листопадові дні 1918 р. і продовжувалася до літа 1919р. В той же час правлячі кола за допомогою більш менш спритних маневрів конституювали зовні оновлену, але як і раніше буржуазну в своїй основі державу, прагнули виторгувати у переможців «прийнятний» мир.

Революційний авангард, що прагнув до радикальних змін, потерпів в цій боротьбі поразку, не зумівши добитися зміни несприятливого співвідношення сил, що раніше склалося. Але і творці Веймарської республіки, перш за все праві лідери соціал-демократії, отримали лише тимчасову перемогу. Відмовившись від боротьби за соціалізм під приводом необхідності спочатку встановити демократію, вони ліквідували найактивніших її захисників. Це примусило соціал-демократів крок за кроком здавати свої позиції, капітулювати перед буржуазними партнерами по коаліції, перед успадкованою державною бюрократією, реакційною воєнщиною. У результаті – була встановлена республіка, в самому фундаменті якої були глибокі протиріччя та суперечності.

Основні положення Веймарської конституції можна звести до наступного:

по-перше, конституція перетворила Німеччину на буржуазну парламентську республіку на чолі з президентом;

по-друге, проголошена рівність громадян перед законом та запроваджено пропорційну виборчу систему;

по-третє, найвища влада в державі належала двопалатному парламенту, що складався з рейхстагу і рейхсрату;

по-четверте, главою держави ставав президент, який обирався на сім років загальним виборчим корпусом;

по-п’яте, президент призначав канцлера і за його поданням затверджував міністрів.

В березні 1920 р. військово-монархічні змовники Каппа – Лютвіца зробили спробу повалити республіку та робітничий клас врятував її, виступивши, як ніколи, одностайно і рішуче на її захист. Але правителі республіки на чолі з правими соціал-демократами, ледве отямившись від переляку, відплатили пролетарському авангарду новим розгромом його бійців. І в подальші роки перш за все проти лівих сил використовувалися «диктаторські» параграфи конституції і навіть «Закон про захист республіки», спеціально направлений проти реакційних терористів, що убили одного з творців Веймарської республіки М. Ерцбергера, а потім її міністра закордонних справ В. Ратенау. Цим правителі самі розхитували свою опору.

Особливо згубним було те, що така недалекоглядна політика продовжувалася і тоді, коли над республікою нависла загроза її існуванню, а озброєні банди гітлерівців обрушилися не тільки на «листопадових злочинців» (як вони називали і комуністів і соціал-демократів), але і на всіх прихильників демократії, культури і прогресу. У трагічні місяці і дні, що передували приходу до влади Гітлера, не дивлячись на багаточисельні заклики до антифашистської дії, розкол робочого класу не був подоланий, єдиний пролетарський фронт, який один тільки міг ще врятувати республіку, створити не вдалося.

Веймарська республіка виявилася недовговічною. Останньою краплею у зростанні внутрішньої напруги в суспільстві стала світова економічна криза кінця 20-х- початку 30-х років, яка виявила нездатність державних структур здійснити радикальні соціальні і політичні зміни в країні. У січні 1933 року до влади приходять фашисти які встановлюють диктатуру, що базувалася на засадах фашистської політичної доктрини. Фашистська політична ідеологія заперечувала парламентаризм, обстоювала надкласову диктатуру і крайній шовінізм. В основі політичної доктрини фашизму знаходилася досить примітивна, але приваблива і зрозуміла масам схема.

Вона зводилася до того, що у світі йде боротьба за виживання націй і держів. Нація, котра бажає стати переможницею, повинна домогтися внутрішньої єдності, відмовитися від непродуктивної трати ресурсів. Задля цього на жертви повинні піти всі соціальні верстви країни. Але для втілення в життя планів нації потрібна сильна державна машина. Демократія тут буде неспроможною і повинна поступитися місцем диктатурі.

Специфікою фашистського режиму в Німеччині була особлива форма державного управління, в основі якої знаходився такий механізм:

а) заборона діяльності всіх політичних партій, крім НСДАП, котра проголошувалася носієм національної ідеї;

б) створення апарату терору, до складу якого входили штурмові загони СА, охоронні загони СС, органи державної безпеки СД, таємна поліція гестапо та ін.;

в) організаційний і пропагандистський вплив на населення;

г) внесення змін до структури державного апарату.

Поразка Німеччини у Другій світовій війні призвела до ліквідації фашистського режиму. На Потсдамській конференції чотирьох держав (СРСР, Англії, Франції, США) були прийняті угоди про післявоєнний розвиток Німеччини. Відповідно до них, тут був запроваджений тимчасовий окупаційний режим на чотиристоронній основі. Верховну владу на всій території Німеччини здійснювала Союзна контрольна рада, куди увійшли командуючі збройними силами чотирьох названих держав.

Подальша доля Німеччини стала каменем спотикання між СРСР та західними державами. Протистояння між ними привело до того, що протягом 1946-1949 рр. були утворені дві німецькі держави: ФРН та НДР.

У травні 1949 коку було прийнято Конституцію ФРН 9 так звану Боннську конституцію). За Конституцією ФРН Німеччина проголошувалася демократичною правовою і соціальною державою. Основний закон держави базувався на двох основних принципах: розподілу влади і федералізму земель. Характерною особливістю Конституції ФРН є закріплення в ній спеціального механізму, призначеного гарантувати її охорону. Іншими словами, в ній передбачені норми, котрі здатні позбавляти окремих осіб конституційних прав, забороняти політичні партії, а також норми, які не допускали зміни деяких її положень. Цим самим автори Конституції намагалися максимально врахувати уроки Веймару, а саме – використання націонал-соціалістами конституційних норм для узурпації влади в державі.

Роки перебудови в СРСР співпали з глибокою соціально-економічною та політичною кризою в НДР. Націй хвилі все наполегливіше ставилося питання про об’єднання двох держав однієї нації. Існувало два шляхи об’єднання Німеччини. Перший, схвалений урядом НДР, передбачав поступове, на рівноправній основі зближення ФРН з НДР. Другий шлях передбачав входження НДР до ФРН який і було реалізовано. Об’єднання німецької нації в єдину державу за потужної дипломатичної підтримки Заходу радикально змінило геополітичну ситуацію в Європі. У підсумку, ФРН утвердила свої позиції найпотужнішої держави Європи.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?