Курсова робота «Директорія», 2007 рік

З предмету Історія · додано 25.01.2012 19:23 · від Міша · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ.3 Розділ 1. Історіографія та джерела дослідження.5 Розділ 2. Утворення уряду Директорії та його державотворча політика.8 Розділ 3. Соціально-економічні заходи Директорії.24 Розділ 4. Політика Директорії щодо національних меншин.30 Висновки.38 Список використаної літератури.40

Висновок

Політика Директорії проводилась в складній ситуації. Уряд змушений був переїжджати з одного міста в інше, не маючи при цьому точно окресленої території держави. В.Винниченко відмічав:,, Все лихо Директорії було в тому, що вона не мала відповідних органів, які проводили би в життя її програму. Основна політика в тому, що ми зупинили свою революцію на півдорозі; ми принципіально ухвалили трудові ради і одразу ж відкинули їх; ми приглушили й здушили революційну діяльність народних мас; фізична військова сила нашої революції була в руках політичного населення” [2, с.184].

Учасники визвольних змагань доби Директорії висвітлюють помилки з своєї суб’єктивної точки зору. Впадає в вічі обставина, що народ, а особливо його керівники, не були як слід підготовлені до боротьби за свою державу. Не було колишнього розуміння значення своєї державності, готовності до праці та почуття відповідальності перед майбутнім поколінням. До занепаду Директорії спричинилося не тільки складне міжнародне становище, але й також занедбале творення своєї збройної сили. Армія була продовженням сили дипломатів, адже коли дипломатія вичерпує всі засоби й аргументи, тоді говорить зброя. Так. С.Петлюра втручався в стратегічні справи, прийнявши титул Головного отамана. Його план влітку 1919 р. йти на Київ, а не на Одесу, був планом гарячого політика, а не холодного генерала. Через це армія УНР, хоч і виявила максимум завзяття, не змогла виконати свого завдання до кінця.

Що ж до Акту Соборності української демократії 22.01.1919 р., то він був тільки маніфестацією і майже ніякого значення він не мав. До його невагомості спричинилося й те, що Галичина зберегла свою автономію до скликання Установчих зборів. Внаслідок цього в Україні було два уряди, дві політики, дві армії. В такій небезпечній боротьбі нації за самостійність мусить бути один керівник, що координував би всі сили для спільної боротьби.

В листі від 5.05.1926 р. С.Петлюра зазначав: “Цієї скоординовості не було на самому початку боротьби. Обидві частини не доросли до визнання єдиної керуючої волі” [27, с.408].

В той час в Україні не було достатньої кількості національно свідомих і дисциплінованих цивільних і військових людей, що мали і фахову освіту та загальний політичний досвід. З цього приводу зазначалося: “Вожді українського національно-революційного руху в критичний момент замість продовжувати організовану боротьбу, вони один за одним покинули поле бою. В.Винниченко кинув Директорію і виїхав за кордон. В.Чехівський давно мріяв усунутися від урядової праці. М.Шаповал вслід за В.Винниченком і собі рушив за кордон” [27, с.406].

Однак, поряд з усіма цими недоліками, були й позитивні сторони в діяльності Директорії. Вона продовжила національно-визвольні змагання своїх попередників. Незважаючи на складну ситуацію, уряд Директорії намагався проводити свою внутрішню політику на покращення державного життя. Для цього видавалися універсали, закони, направлення на розширення державних кордонів, створення власної армії, захисту національної свідомості.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?