Курсова робота «Юридична природа примусу в міжнародному праві», 2010 рік

З предмету Право · додано 27.10.2011 13:47 · від Янчик · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Втуп 3 Розділ 1 Визначення та проблемні питання примусу в міжнародному праві 4 Розділ 2 Характеристика основних видів примусу:санкції, контрзаходи, реторсі, репресалії 16 Висновки 25 Список використаних джерел та літератури 28

Висновок

Примус – необхідний елемент децентралізованого механізму функціонування міжнародного права.

Проблема примусу завжди була однією з головних у міжнародному праві. Посилаючись на відсутність централізованого апарату примусу, багато мислителів заперечували юридичний характер цього права, називали його позитивною мораллю. Проте насправді примус відіграє свою роль у функціонуванні міжнародного права і є однією з характерних рис механізму його дії.

Разом з тим примус не відіграє у цьому механізмі тієї домінуючої ролі, яку вважають необхідною деякі юристи. Слід зауважити, що й у механізмі дії внутрішнього права примусу не належить головна роль. Визначальне значення мають загально-соціальні фактори. В основному право дотримується добровільно в силу переконаності в його необхідність і доцільність.

Існувала й чисто юридична підстава особливої уваги юристів до проблеми примусу. Питання стояло так: будь-яке право забезпечується примусом, якщо в міжнародному праві примус відсутній, то чи можна вважати його правом? Багато хто з юристів підтримували точку зору, що примус – це необхідний атрибут міжнародного права, а деякі – заперечували його. Доктрині відома і думка, прихильники якої заперечували необхідність примусу в міжнародному праві.

Проблема застосування примусових заходів до дотримання норм міжнародного права є однією з найбільш важливих і складних проблем цього права. Цей момент не раз відзначався фахівцями. У дослідженні, присвяченому контрзаходам, О. Елагаб прийшов до висновку: «Питання про контрзаходи є одним з найбільш важких і суперечливих у сфері відповідальності держав».

Санкції – це примусові засоби як збройного, так і неозброєного характеру, що застосовуються суб’єктами міжнародного права у встановленій процесуальній формі у відповідь на правопорушення.

Контрзаходи – засоби, які, потерпіла держава, вправі застосувати до держави, що відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, з метою спонукання її виконати покладені на неї зобов'язання, і які в іншому випадку були б протиправними.

Реторсії – це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають наметі спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжнародного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічливості. Але нерідко такі заходи застосовують і у відповідь на порушення норм міжнародного права. Вони спрямовані на обмеження прав, не охоронюваних міжнародним правом: обмеження імпорту, підвищення мита, вилучення внесків з банків держави, відкликання свого посла, відповідне обмеження прав громадян держав, на території яких громадяни держави, що застосовує заходи, обмежені у правах.

Найчастіше реторсії застосовуються державою в разі дискримінації її громадян на території іншої держави, у разі недружніх обмежень економічних і культурних зв'язків тощо. Іноді можливість застосування реторсій передбачається національним законодавством, наприклад відповідне обмеження правоздатності.

Репресалії – односторонні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзахід у разі правопорушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародного права, але оскільки є контрзаходами щодо правопорушника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопорушення. З цього видно, що репресалії мають бути пропорційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вища за ту, що необхідна для досягнення безпосередньої мети. Перевищення меж необхідного саме по собі є правопорушенням, зловживанням правом.

Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопорушення та до виконання зобов'язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне право забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервенцію, мирну блокаду.

У історичній ретроспективі, санкції спочатку застосовувалися в порядку самодопомоги. Але в міру становлення і розвитку системи міжнародних міждержавних відносин вони набувають колективного характеру. Така модифікація санкцій, у першу чергу була викликана створенням системи міжнародних організацій, у рамках яких починається становлення права на примус щодо держав-членів цих організацій, які не виконують узятих на себе зобов’язань щодо організації або виконуючих їх неналежним чином. Таким чином, виступаючи в якості елемента правосуб’єктності міжнародної організації, право на примус означає можливість застосовувати примусові засоби тільки в сферах міждержавних відносин, що належать до компетенції міжнародної організації, і лише в межах, визначених її статутом.

У доктрині міжнародного права немає єдиної думки про самостійну природу санкцій. Багато вчених вважають їх видом політичної відповідальності. Вважається, що слід прислухатися і до противників такої позиції, що висувають свої вагомі аргументи. Вони думають, що санкції є індивідуальними і колективними примусовими заходами, застосовуваними у відповідь на міжнародне правопорушення.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?