Дипломна робота «Україна і світове інноваційне суспільство», 2011 рік

З предмету Іноваційний менеджмент · додано 20.08.2011 19:07 · від yulianaok · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 1. Теоретичні аспекти організації світової інноваційної діяльності 1.1. Сутність та класифікація інновацій 1.2. Модель та етапи інноваційного процесу 1.3. Особливості національних інноваційних систем 1.4. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні 1.5. Зарубіжний досвід державної підтримки і стимулювання світової інноваційної діяльності Висновки до розділу 1 2. Аналіз тенденцій розвитку інноваційної діяльності в україні 2.1. Дослідження сучасного стану інноваційної діяльності в Україні 2.2. Аналіз впливу інноваційних процесів на економіку України 2.3. Оцінка місця України на міжнародній арені за інноваційно-технологічними факторами 2.4. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні Висновки до розділу 2 3. Рекомендації щодо розвитку інноваційної діяльності в україні в контексті світових економічних процесів 3.1. Міжнародний досвід формування та реалізації державної політики забезпечення інноваційного розвитку 3.2. Шляхи подолання перешкод становлення інноваційної моделі розвитку 3.3. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України 3.4. Основні напрями поліпшення інноваційної діяльності в Україні Висновки до розділу 3 Висновки Рекомендації Список використаних джерел Додатки

Висновок

Метою магістерської роботи була розробка рекомендацій щодо розвитку інноваційної діяльності в Україні в контексті світових економічних процесів.

В першому розділі дипломної роботи було проведено огляд літературних джерел, що розкривають економічну сутність організації світової інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Об’єктом інноваційної діяльності є інновація.

Світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни „нововведення” та „інновація” можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату – впровадженої новації.

Суб’єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Аналіз існуючих у світі національних інноваційних систем дозволяє виділити три базові моделі інноваційного розвитку. Першу з них умовно можна назвати «євроатлантичною», другу - «східно-азіатською», третю - «альтернативною».

Отже, у цей час у світі в багатьох країнах, в основному, закінчується формування національних інноваційних систем, орієнтованих на побудову постіндустріального суспільства. Вирішальна роль у керуванні цим процесом належить державі, яка, з одного боку, установлює правила функціонування НІС, з іншого боку – забезпечує необхідну ресурсну підтримку, включаючи фінансування. Подальший розвиток НІС буде спрямовано на їхнє об'єднання в глобальні системи, а в перспективі – на створення всесвітньої інноваційної системи, основу якої складуть США, країни ЄС і АТР.

Підводячи підсумки, зазначимо що в зарубіжних країнах держава є могутнім спонсором інноваційної діяльності, що постійно удосконалює систему стимулювання винахідництва, засновану на використанні патентної форми правової охорони винаходів. При цьому важливо помітити, що програми державної підтримки винахідництва ґрунтуються на використанні механізму економічної зацікавленості в науково-технічному розвитку і прискоренні впровадження його досягнень у виробництво. Створення такого механізму в нашій країні послужило б базою для подолання економічної кризи і подальшого підйому економіки.

В другому розділі роботи здійснено аналіз тенденцій розвитку інноваційної діяльності в Україні.

В ході проведення дослідження було виявлено:

За підсумками 2010р., наукові дослідження і розробки в Україні виконували 1303 наукових організацій. Число штатних працівників в них становило 136,7 тис. осіб.

Майже дві третини наукових організацій розташовані в економічно розвинутих регіонах: Києві, Харківській, Дніпропетровській, Львівській і Донецькій областях. Більшість (57%) наукових організацій належать до галузевого сектору; до заводського — лише 6%. Така тенденція не відповідає практиці розвинутих країн, де більшість наукових організацій належать до заводського сектору (сектору компаній), а відтак — є максимально наближеними до прикінцевих стадій процесу розробки та виробництва продукції, у т.ч. інноваційної.

Половина (50,1% у 2010 р. та 48,4% у 2011 відповідно) організацій виконують дослідження в галузі технічних наук, майже 30% — природничих, близько 8% — суспільних і гуманітарних.

Зберігається тенденція щодо зростання питомої ваги фахівців з науковими ступенями як у загальній чисельності працівників наукових організацій (з 15,0% у І кварталі 2010р. до 15,6% у І кварталі 2011р.), так і дослідників (відповідно 28,8% та 29,8%).

За секторами економіки чисельність штатних працівників розподілялась наступним чином: 46,2% – у державному секторі, 46,9% – у підприємницькому, 6,9% – у секторі вищої освіти; в приватному неприбутковому секторі працювало лише 4 особи.

За період 2005-2010 рр. ситуація в інноваційній сфері продовжує погіршуватися. Так, якщо в 2007 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, або 14,2%, у 2008 р. – 1397 підприємств, або 13%, у 2009 р. – лише 1411, або 12,8%, а у 2010 р. – 13,8% від кількості інноваційно-активних підприємств.

Найнижчі показники інноваційної активності серед країн Євросоюзу мають Латвія (14,6%), Угорщина (21,1%), Румунія (21,9%), найвищі – Ірландія (56,7%), Бельгія (59,6%) та Німеччина (69,7%).

В Україні інноваційна активність промислових підприємств знаходиться на рівні, який не досягає навіть мінімального значення серед європейських країн, а якщо порівнювати з країнами-лідерами інноваційного розвитку, то розрив становить близько 5 разів.

Низька інноваційна активність промислових підприємств обумовлює невелику частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції. В 2010 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції становив 31432,3 млн. грн., або 4,8% від загального обсягу промислової продукції (в 2009 р. – 45830,2 млн. грн., або 5,9%, в 2008 р. – 40188,0 млн. грн., або 6,7%), тобто простежується читка тенденція до зменшення обсягів реалізованої промислової продукції через зниження її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Технологічний розвиток галузей промисловості характеризується насамперед упровадженням прогресивних технологічних процесів. Про низьку інноваційну активність українських підприємств свідчить те, що в 2006 р. лише 1145 промислових підприємств впроваджували нові технологічні процеси (6,7% від загальної кількості промислових підприємств), в 2007 р. – 1419 (5,0%), в 2008 р. – 1647 (5,4%), в 2009 р. – 1893, в 2010 р. – 2043 підприємства впровадили нові технологічні процеси з метою підвищення конкурентоздатності власного виробництва.

В Україні домінують низькотехнологічні галузі виробництва: добувна, паливна, харчова, легка промисловість, агропромисловість.

Близько 90% підприємств здійснювали інновації за рахунок власних коштів (у 2005-2006 рр.), обсяг яких становив майже три чверті загального обсягу витрат. У 2010 р. цей показник знизився до 59,3% (4775,2 млн. грн.).

За кошти іноземних інвесторів у 2010 р. було впроваджено інновацій на суму 2411,4 млн. грн. (30%), отримали підтримку держбюджету у сумі 87 млн. грн., з інших джерел надійшло – 771,9 млн. грн.

Виходячи із структури фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств слід зазначити, що держава не приділяє цьому питанню уваги. Основним джерелом, яке забезпечує збільшення обсягу фінансових ресурсів інноваційної діяльності, є власні кошти підприємств чого явно недостатньо. У провідних країнах світу бюджетні кошти є основним джерелом фінансування інноваційної діяльності і вони лімітуються у законодавчому порядку.

На основі розрахованих показників ефективності можна зробити висновок, що зазначені фактори неоднозначно вплинули на зміну частки інноваційної продукції у ВВП. Так, у 2005-2009 рр. її зниження відбулося в основному за рахунок зменшення частки витрат на інновації в загальній вартості інвестицій та ефективності їхнього використання. Позитивно вплинув фактор капіталомісткості ВВП, тобто збільшення інвестицій в основний капітал, що забезпечило 1,1 % приросту частки інноваційної продукції у ВВП. Зниження ефективності інноваційних витрат вплинуло переважно негативно на зміну частки інноваційної продукції.

Таким чином, для здійснення стратегії інноваційного розвитку необхідні, насамперед, перерозподіл капітальних інвестицій на користь інноваційної сфери, підвищення ефективності використання цих ресурсів, консолідація всіх ресурсів українського суспільства для побудови ефективного й високотехнологічного промислового комплексу, а також для поновлення процесу інтеграції знань.

Як свідчать результати підрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України (ІГК) за 2009-2010 рр., країна відкотилась назад за всіма трьома групами складових рейтингу: базовими вимогами (з 86-го на 94 місце); підсилювачами ефективності (з 58-го на 68-е) та факторами інноваційного розвитку (з 66-го на 80-е місце).

В Україні склалося відносно сприятливе середовище для інновацій. За даною складовою країна посідає 62 місце за ІГК у 2009-2010 рр.

Конкурентні переваги України по даній компоненті визначаються рядом факторів. Це, перш за все, висока здатність компаній до виробництва інновацій (32 місце, бал 3,7) та наявність наукових і інженерних кадрів.

Аналіз світового досвіду показує, що забезпечення економічного зростання в сучасних умовах вимагає створення відповідних умов і механізмів, стимулюючих інноваційну діяльність і впровадження її результатів в господарську практику.

Україна належить до восьми країн світу, що мають необхідний науково-технічний потенціал для створення найсучаснішої авіакосмічної техніки, входить до десятки найбільших суднобудівних держав світу. Має велику частку зайнятих у високо- і середньо технологічних галузях промисловості, співстану з країнами ЄС. Разом з тим продуктивність праці в Україні у декілька разів нижча, ніж у цих країнах.

Виходячи із ситуації, що склалася, визначаються основні пріоритети сучасної української економічної політики. Це реанімація та стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, приведення якості продукції до рівня, при якому реальним стане вихід на основні світові ринки.

В третьому розділі роботи запропоновані рекомендації щодо розвитку інноваційної діяльності в Україні в контексті світових економічних процесів. Підсумовуючи наведене в третьому розділі можемо зробити висновки:

Становище, яке спостерігається в інноваційній сфері України, засвідчує існування суттєвих системних перешкод формуванню інноваційної моделі розвитку України:

1. Недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок.

2. Недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності.

3. Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку.

4. Відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери.

5. Повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції.

6. Неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки.

На нашу думку, саме через наведений перелік системних перешкод швидке формування основ законодавчого забезпечення не прискорило науково-технічний розвиток України, і не стало перепоною для входження інноваційної сфери у стан перманентної кризи, в якій вона перебуває й досі, незважаючи на понад 5 років невпинного економічного зростання. Між тим, у вітчизняній економіці вже формуються, поки що здебільшого потенційні, передумови, які дозволяють говорити про зростання попиту на інноваційну продукцію.

В умовах глобалізації великого значення для позиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має використання можливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливим є залучення зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної інноваційної сфери. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів має здійснюватись наступними заходами:

- поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України;

- створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;

- розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.

Як показує досвід розвинутих країн (Ірландія, Фінляндія, Ізраїль, США, Корея), для здійснення структурних перетворень і технологічної модернізації економіки країнам життєво необхідний перехід від принципів ринкового догматизму до використання моделі регульованої ринкової економіки з високою часткою прямого і непрямого державного впливу, що припускає розробку відповідної інвестиційно-інноваційної політики, суть якої складається у виробленні і реалізації системи пріоритетів, створенні механізмів і конкретних заходів, що забезпечують формування національ­ної інноваційної системи.

Провідні держави світу обрали стратегію підтримки високотехнологічного експорту. Беручи до уваги кращий зарубіжний досвід (Фінляндії, Південної Кореї, Китаю, а також окремих країн СНД — Росії, Казахстану та інших) для забезпечення високої ефективності державних гарантій необхідно спрямовувати їх на оптимізацію діяльності експортерів, передусім, високотехнологічної продукції, а не створювати для них «парникових» і демпінгових умов роботи на світовому ринку, що заважає ефективній конкуренції.

Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду формування та реалізації державної політики забезпечення інноваційного розвитку необхідні заходи щодо її розвитку з позицій наступних основних пріоритетів:

- адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;

- переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача;

- створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва;

- системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства.

В ході роботи проведене дослідження інноваційної діяльності в Україні, на основі якого можна надати практичні рекомендації щодо поліпшення розвитку інноваційної діяльності в Україні в контексті світових економічних процесів:

- необхідно адаптувати національну інноваційну систему до умов глобалізації та підвищити її конкурентоспроможність шляхом забезпечення в подальшому інтенсивним нарощуванням частки експорту продукції з високим рівнем доданої вартості в загальному обсязі експорту;

- необхідно переорієнтувати систему продукування інновацій на ринковий попит споживача;

- створити систему інвестування інноваційної діяльності, в тому числі наукової, яка відповідатиме сучасним вимогам ринкової економіки і забезпечить фінансову підтримку наукової та інноваційної діяльності, достатньої для досягнення результатів світового рівня, і яка має базуватись на наступних принципах: чітка диверсифікація джерел і механізмів фінансування в залежності від етапів інноваційного процесу; використання переважно конкурсних (конкурентних) механізмів інвестування в наукову та інноваційну діяльність; раціональне використання прямих і опосередкованих способів інвестування в наукову та інноваційну діяльність; орієнтація державних інвестицій в науку та інновації на стимулювання притоку в ці сфери недержавних коштів, особливо заощаджень громадян;

- доцільно вдосконалити кадрове забезпечення інноваційної сфери та створити привабливі умови для творців інновацій;

- необхідно встановити ключові орієнтири для розвитку освітнього потенціалу на стратегічну перспективу

- оптимізувати структуру підготовки спеціалістів шляхом приведення її у відповідність з потребами нарощування кількості фахівців з природничих і технічних спеціальностей;

- доцільно провести оцінку відповідності науково-кадрового потенціалу встановленим пріоритетам наукового та інноваційного розвитку країни і атестацію робочих місць дослідників з метою визначення реальної наявності підготовлених у відповідних проблемних галузях спеціалістів, якості наукових лідерів, рівня наукового доробку, технологічної забезпеченості, доступу до світових науково-інформаційних ресурсів, розвиненості партнерських зв’язків між учасниками циклу «наука – інновації», а також зв’язків з вітчизняними замовниками на виконання НДДКР;

- необхідно провести у всіх наукових установах атестацію наукових працівників з метою оцінки рівня відповідності їх професійної кваліфікації та результативності критеріям і стандартам, які існують в європейській науковій спільноті;

- доцільно запровадити в практику відносин у науковій сфері спеціальну контрактну форму, що дозволятиме встановлювати для окремих найбільш продуктивних вчених позатарифний розмір оплати праці, рівень якої відповідатиме європейським стандартам;

- необхідно вдосконалити систему наукової підготовки фахівців з вищою освітою, відновити у вищих навчальних закладах вимогу обов’язкового поєднання навчального і наукового процесів, широкої участі студентів у виконанні НДДКР, створювати різноманітні студентські форми організації навчально-дослідної та проектно-конструкторської роботи, розробити і запровадити програму державної підтримки найбільш талановитих студентів для навчання у провідних вітчизняних і зарубіжних університетах;

- доцільно розробити і запровадити програму державної підтримки стажування молодих вчених у зарубіжних наукових центрах, водночас забезпечивши умови для їх повернення для роботи в науковій сфері України;

- розробити і запровадити систему стимулів для підвищення мобільності наукових кадрів, зокрема їх переходу на роботу в підприємницькі виробничі структури, створення ними інноваційних фірм, участі в роботі науково-технічних рад у міністерствах, в органах місцевої влади, на підприємствах;

- реформувати організаційно-функціональної структури науки та розвиток інноваційних структур;

- доцільно упорядкувати інфраструктуру інноваційного розвитку;

- необхідно створити розгалужену мережу організацій-посередників для надання на ринкових засадах всебічної допомоги підприємствам і установам (особливо малим і середнім) у розгортанні інноваційної діяльності;

- на підтримку інноваційної діяльності необхідно забезпечити цільову орієнтацію стимулів безпосередньо для впроваджувальників інновацій.

Коментар модератора

130 стор.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?