Дипломна робота «Українські хори ХХ століття», 2010 рік

З предмету Культура · додано 21.06.2011 11:01 · від АЛЕСЯ · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Теоретично-історичний аспект хорового мистецтва 1.1. Особливості становлення хорового мистецтва в Україні в контексті світового досвіду 6 1.2. Ступінь дослідження українського хорового мистецтва ХХ ст. в науковій літературі 18 Висновки до першого розділу 29 Розділ 2. Українські хори хх століття 2.1. Українське хорове мистецтво у ХХ столітті 30 2.2. Діяльність видатних українських хорових композиторів та диригентів 35 Висновки до другого розділу 64 Розділ 3. Здобутки хх століття для сучасного хорового мистецтва в україні 3.1. Місце хорового мистецтва в культурі України 65 3.2. Виконавські хорові школи в Україні 75 Висновки до третього розділу 85 Висновки 86 Список використаних літературних джерел 91 Додатки 103

Висновок

Хорове виконавство є мистецьким феноменом, що має історико-художні форми, національно-стильову визначеність і виявляє свою специфіку в багатоманітній художньо-сценічній діяльності, виконавських інтерпретаціях на основі музичного фольклору та у відповідній виконавській стилістиці. Його художні й національні особливості зумовлені народною виконавською манерою, що ґрунтується на етнорегіональних пісенно-виконавських традиціях і ладо-інтонаційних особливостях українського фольклорного мелосу, тісних зв’язках з мовними діалектами (лексикою, орфоепією), характерними особливостями звукоутворення, на використанні тембрів «народних» голосів. Класифікація хорового виконавства дозволила виділити основні історико-художні форми: професійну, аматорську й експериментальну, представлені основними художньо-структурними типами хорових колективів: народний хор, ансамбль пісні і танцю, театр пісні і танцю, фольклорний ансамбль (гурт), що мають характерні ознаки і під впливом певних художньо-естетичних чинників здатні трансформуватися. Мистецький професіоналізм хорового колективу визначається відповідністю його творчості певним критеріям, а саме: наявність джерела фінансування, вивчення й відтворення національних пісенних традицій; професійний підхід до формування репертуару та виконавських інтерпретацій, багатоманітність тематичної і жанрово-стильової палітри репертуару, достатньо високий рівень виконавської майстерності, постійне удосконалення музично-теоретичного знання і навичок хорового співу, прагнення до індивідуалізації виконавського стилю. Ці ознаки знаходять найповніше втілення у професіональному народному хорі, що, завдяки народній виконавській манері, синтезу хорового співу, народно-хореографічного й музично-інструментального мистецтв, різноманітності тематичної і жанрово-стильової палітри репертуару, багатству тембральних відтінків і музично-стилістичних засобів, використанню традиційних українських костюмів, атрибутів, музичного інструментарію, є характерним виявом української хорової культури.

Культурно-історичні витоки українського хорового виконавства глибоко закорінені у фольклорному середовищі, в лоні якого відбувалися зародження і розвиток народного багатоголосся та етнорегіональних пісенно-виконавських традицій. Важливу роль у цьому процесі відіграв пісенно-обрядовий фольклор в сукупності календарних і родинно-побутових жанрів. Взаємодія фольклорних жанрів, традиції гуртового співу і природного локального середовища мали вплив на формування своєрідної виконавської стилістики, що відзначається імпровізаційністю виконання, побутуванням локальних варіантів гуртового розспіву, специфікою звукоутворення, художньо-виражальною функцією тембрів співацьких голосів, синкретизмом наспіву, тексту, танцювальних рухів. Історичний розвиток хорового виконавства пов’язаний з утворенням хорів-ланок і співацьких артілей, які спиралися на етнорегіональні традиції гуртового розспіву, що й підготувало грант для сценічно-виконавської практики та розвитку аматорського народного хорового виконавства.

Становлення українського хорового виконавства припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст. і пов’язане з формуванням художньо-організаційних засад сценічно-виконавської діяльності, утворенням художньо-структурних типів хорових колективів (народний хор, ансамбль пісні і танцю, театр пісні і танцю), становленням принципів обробки і сценічної інтерпретації фольклорних джерел та формуванням на цій основі репертуару і виконавської стилістики. Культурно-просвітницька і фольклорно-етнографічна діяльність аматорських колективів, заснування на їх основі студій як музично-освітніх осередків, активна гастрольна діяльність як в Україні, так і за її межами, мали важливе значення для розвитку і професіоналізації українського хорового виконавства.

На становлення і розвиток професійного хорового виконавства мали вплив суспільно-політичні й соціокультурні чинники. Позитивну роль відіграли державне сприяння розвитку хорової справи і створення її інституціональної сфери. Водночас підпорядкування мистецтва державній політиці й ідеологічним догмам зумовило поширення відповідної тематики, численних стилізацій, художньо невибагливих зразків фольклоризму. Незважаючи на ці недоліки, ранні професійні хорові колективи демонстрували певний рівень виконавської майстерності, прагнення до стильової своєрідності на основі відтворення етнорегіональних пісенно-виконавських традицій, збагачення виконавської палітри засобами театральної гри, народної хореографії, художньо-поетичного мистецтва, а також поглиблення національного, локального колориту шляхом використання етнічних костюмів і музичного інструментарію. Поряд із цим у процесі професіоналізації народного хорового мистецтва закладалися підвалини етнохореознавства (праці В. Верховинця).

Визначним явищем національної хорової культури ХХ ст. є діяльність Державного українського народного хору, очолюваного Г. Верьовкою. Провідними художньо-естетичними засадами його творчості були: спирання на український музичний фольклор і пісенну традицію центрального регіону; органічний синтез хорового співу, народно-хореографічного і музично-інструментального мистецтв; багатомантіність жанрово-стильової палітри репертуару; індивідуалізація виконавського стилю. Поєднання у складі колективу мішаного хору, оркестру народних інструментів і хореографічної групи сприяло розширенню його виконавських можливостей. Основу репертуару складали хорові обробки й аранжування українських народних багатоголосних пісень, вокально-хорові твори українських композиторів, масштабні хорові композиції на тексти українських радянських поетів, музично-інструментальні сюїти на основі народних танців, вокально-хореографічні композиції, народносценічні танці з елементами театралізації, що засвідчує виконавську майстерність артистів. Творчі здобутки Державного українського народного хору тісно пов’язані з художніми принципами Г. Верьовки, що ґрунтувались на: усвідомленні важливої культурно-просвітницької місії народного хорового мистецтва і прагненні до його естетизації; фаховому підході до організації художньо-сценічної діяльності, доборі співаків і репертуару; створенні оригінального виконавського стилю, що мав численні наслідування в українській хоровій культурі другої половини ХХ століття. Отже, творчість Державного українського народного хору під орудою Г. Верьовки відіграла важливу роль в утвердженні професійних основ і національної самобутності українського народного хорового виконавства, в розвитку вокально-хорової і музично-інструментальної творчості, сценічної практики, професіоналізації хорової освіти і становленні національної хорової школи. Систематична концертна діяльність колективу сприяла популяризації кращих досягнень української музичної культури, залученню їх до загальноєвропейського культурного процесу.

Важливим етапом у розвитку професійного хорового виконавства є 80-90-і роки ХХ ст. Функціонування мистецтва в нових соціокультурних умовах мало свої характерні ознаки: поява експериментальних форм і нових художньо-структурних типів; оновлення пісенно-виконавських традицій, розширення тематичної і жанрово-стильової палітри репертуару; створення оригінальних художньо-сценічних інтерпретацій фольклорних зразків і композиторських творів.

Професійне хорове виконавство кінця ХХ – початку ХХІ століття відзначається художньою і національною специфікою, що зумовлена співіснуванням різноманітних художньо-стильових напрямів: традиційного, пов’язаного з естетикою народного хорового виконавства першої половини ХХ ст. й притаманного творчості Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки, Черкаського народного хору, Закарпатського народного хору, Буковинського ансамблю пісні і танцю тощо; інноваційного, позначеного тяжінням до «професійної реконструкції» автентики (фольклорні гурти «Древо», «Кралиця», «Божичі») або до нових сценічно-виконавських форм на основі синтезу виконавських традицій; художньо-стилістичних систем музичного фольклору, джазу, естради тощо (театр українського танцю «Калина», ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди», етно-хаус гурт «ДахаБраха»).

Таким чином, досліджувана доба (кінець ХІХ - ХХ століття) є важливим етапом, на якому відбувається перехід від гуртового співу до хорового виконавства і сценічної практики, а далі – до професійного хорового виконавства, позначеного національною своєрідністю, багатоманітністю форм, художньо-структурних типів, виконавських стилів, різноманітністю тематичної, жанрово-стильової палітри репертуару, розвитком пісенно-виконавських традицій, створенням художньо значущих виконавських інтерпретацій, виконавським професіоналізмом. У процесі професіоналізації хорового виконавства відбувалося формування теоретичних засад етномистецтвознавства і хорової освіти як фундаменту для створення національної хорової школи. Все це дало вагомі підстави стверджувати про генераційні можливості хорового мистецтва і його важливу роль у розвитку української музичної культури.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?