Дипломна робота «Звернення стягнення на майно боржника як захід виконання рішення», 2007 рік

З предмету Право · додано 05.05.2011 20:10 · від Євлалія · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Розділ 1 Загальні засади звернення стягнення на майно боржника 1.1. Інститут примусового виконання рішень в Україні: суть та значення 1.2. Загальний порядок застосування заходів примусового виконання рішення Розділ 2 Порядок звернення стягнення на майно боржника 2.1. Арешт майна 2.2. Вилучення та зберігання майна 2.3. Оцінка та реалізація майна Розділ 3 Особливості звернення стягнення на окремі види майна боржника 3.1. Звернення стягнення на майно боржника при обчисленні боргу у гривнях або іноземній валюті 3.2. Звернення стягнення на цінні папери, ювелірні вироби та дорогоцінне каміння 3.3. Звернення стягнення на нерухоме майно 3.4. Звернення стягнення на заставне майно 3.5. Звернення стягнення на майно боржника юридичної особи Висновки Список використаних джерел

Висновок

Для функціонування кожної судової системи і системи державної влади в цілому необхідно нележне виконання рішень судів і відповідних органів державної влади.

Однією з основ судочинства в Україні являється обов’язковість рішень судів (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Саме цей принцип робить судові рішення вагомими, а судову систему в цілому дійовою. Адже чи зможе суд виконувати функцію арбітра в суспільстві, якщо його рішення не виконуються ?

Але, якою б ефективною не була діяльність судів та інших юрисдикційних органів, їх рішення будуть носити лише декларативний характер у випадку відсутності належної процедери їх виконання.

Відсутність в державі дійового правового механізму, реалізуючого виконання, в тому числі і примусового, рішень судів та інших юрисдикційних органів призводить до того, що прийняті рішення втрачають свою суть, значення та вагу.

В сильній, правовій, демократичній державі державний апарат сформований таким чином, що будь – які акти, проголошені від імені держави, не тільки існують на папері, але й виконуються, а у випадку необхідності – спеціальним державним органом примусу. В такій державі здійснюється жорсткий контроль за виконанням прийнятих актів. Однак, як показує практика, правава система України на даному етапі сформована таким чином, що рішення судів та інших органів (посадових осіб), існують досить часто лише на папері і практично повністю відсутня юридична відповідальність за їх невиконання. Реалізацію базового принципу обов”язковості виконання судового рішення, в частині майнових стягнень, покладено на органи державної виконавчої служби, котрі входять в систему Міністерства юстиції України.

До прийняття Закону України “Про державну виконавчу службу” [ ] виконання рішень судів знаходилось під юрисдикцією суду. Тобто, мала місце підпорядкованість судових виконаців при здійсненні ними своїх повноважень суддям, що постановляли відповідні рішення. Таке становище, певним чином, не узгоджувалось з доктриною розподілу влад у демократичному суспільстві, негативно впливало на судові рішення, які виносились судом. Таким чином, з відокремленням державної виконавчої служби з – під безпосередньої влади суду і суддів, розпочався новий період виконання правових актів, що підлягають примусовій реалізації.

Державна виконавча служба функціонує понад вісім років. За цей час набуто цілий ряд досягнень, вироблено практику примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб). Але, на жаль, протягом даного періоду виникла ціла низка невирішених питань, проблем в процесі діяльності служби. Як наслідок неодноразове реформування служби та постійна критика в сторону державних виконавців.

Проведене дослідження діяльності органів державної виконавчої служби в процесі застосування заходів примусового виконання, зокрема, звернення стягнення на майно боржників, дозволяє зробити такий висновок. А саме: негативний стан виконання рішень зумовлений рядом об”єктивних та суб”єктивних причин.

Зокрема, до об”єктивних причин слід віднести наявність значної маси неузгодженостей і протиріч між нормами діючих законів та інших нормативних актів. Згадані правові колізії не тільки не об”єднують зусилля державних структур задля досягнення позитивних і корисних для держави і громадян результатів, але, навпаки, призводять до “змагання” інтересів певних державних відомств при виконанні рівно важливих для держави завдань.

Здійснюючи аналіз проведеної роботи, слід наголосити ще раз на таких проблемних моментах, висвітлених в розділах роботи стосовно протиріч у законодавстві:

1) потребує врегулювання питання пріоритетності податкової застави над арештом, здійсненим органами ДВС, тобто усунути на законодавчому рівні штучно утворені розбіжності;

2) приведення у відповідність положенням Основного закону, щодо рівності всіх форм власності, Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”;

3) врегулювати порядок здійснення процедури звернення стягнення на майно боржника, котрий перебуває в процесі санації або оголошено банкрутом;

4) необхідно визначити процедуру звернення стягнення на майно боржника – фізичної особи (грошові кошти, що перебувають на рахунках, вкладах у фінансово – кредитних установах) по рішенням, що надходять на виконання від несудових органів тощо.

Щодо суб”єктивних причин неналежного виконання слід відмітити, що до них відносять надзвичайну завантаженість державних виконавців та відсутність належної підготовки кадрів. Також, такою причиною необхідно назвати і низький рівень матеріального забезпечення працівників органів ДВС, так і служби в цілому.

Але не потрібно забувати і про те, що велике значення має і рівень матеріального забезпечення населення країни, що обумовлюється соціально – економічним розвитком держави. Поширена останнім часом кредитна політика дає свої “результати”, котрі, як правило, надходять до органів державної виконавчої служби у формі судових рішень або виконачих написів нотаріусів тощо. Водночас потрібно зазначити, що результат і своєчасність виконання рішення суду багато в чому залежать і від самого заявника, який у подальшому виступає в ролі стягувача. Це починається ще з моменту розгляду справи в суді. Практика свідчить, що більшість заявників або їх представників на стадії розгляду справи забувають заявити клопотання про забезпечення позову, наприклад, шляхом накладення арешту на майно відповідача. Потім, поки суд розгляне справу, а рішення набере законної сили, у відповідача - боржника буде вдосталь часу і можливостей для того, щоб подарувати, продати, приховати або взагалі позбутись особистого майна. А немає майна, немає інших доходів у боржника – рішення про стягнення боргу виконати неможливо.

Кримінальним кодексом України встановлена відповідальність посадових осіб як за невиплату заробітної плати, так і за невиконання рішень судів, проте ці норми закону на сьогодні майже не знаходять практичного застосування. За даними державної виконавчої служби Міністерства юстиції, найбільш поширеним способом ухилення від виконання судових рішень, через які найчастіше направляються подання про порушення кримінальних справ, було відкриття боржниками рахунків у банківських установах після арешту коштів на раніше існуючих рахунках.

Як свідчить судова практика, реально боржник за невиконання рішення суду лише в окремих випадках несе адміністративну чи кримінальну відповідальність. У 2002 р. до кримінальної відповідальності в Україні було притягнуто 33 особи, до адміністративної – 372 особи. І це при тому, що залишалися невиконаними 2,5 млн виконавчих документів на суму понад 16,6 млрд грн. У 2003 р. у Донецькій області з 26 подань державних виконавців до правоохоронних органів щодо порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб підприємств-боржників за невиконання судових рішень цієї категорії не було задоволено жодного, у Житомирській області з 28 подань було задоволено лише 7, у Вінницькій області з 18 – 9, у АР Крим з 16 – 8, в Одеській області з 48 – 26, у Луганській області з 31 подання було відмовлено з 5, а 20 на кінець року залишалися нерозглянутими. Як наслідок, з 386 тис. посадових осіб, що не забезпечили повернення боргів із заробітної плати та соціальних виплат відповідно до рішень судів у цьому році, до кримінальної відповідальності було притягнуто лише 38 осіб [ ]. Отже, питанням, яке потребує негайного вирішення, є посилення кримінальної та адміністративної відповідальності за невиконання судового рішення, розтрату або відчуження майна, на яке накладено арешт державним виконавцем, невиконання його законних вимог.

Водночас досвід зарубіжних країн свідчить, що разом з кримінальною та адміністративною відповідальністю в цих країнах існує і цивільна (економічно-фінансова) відповідальність, що є суттєвим важелем, який впливає на стан виконання судових рішень. Боржнику соціально-економічно і фінансово невигідно ухилятися від виконання судових рішень та мати проблеми з судом чи органом виконання судових рішень. Враховуючи наведене, необхідно передбачити що суд, при винесенні рішення встановлює розмір пені, яка нараховується на визнану суму боргу і стягується з боржника у разі невиконання ним рішення суду. Пеня також має нараховуватися і за невиконання рішень немайнового характеру. У випадку, якщо апеляційним судом рішення залишено в силі, суд має видавати виконавчий документ на стягнення боргу вже з нарахуванням встановленої судом пені. Також, ще одним важливим питанням, що потребує вирішення, є забезпечення державного виконавця інформацією про фінансово - матеріальний стан боржника. Практика свідчить, що з моменту ухвалення рішення до початку його примусового виконання минає багато часу, що дає можливість боржникові розпорядитись майном за своїм бажанням і не в інтересах стягувача.

Державний виконавець, здійснюючи в умовах чинного законодавства примусове виконання судового рішення, не має жодної інформації про фінансово-матеріальний стан боржника, що в багатьох випадках значно ускладнює процес стягнення майна або взагалі робить його неможливим. Також необхідно, щоб суд перед видачею виконавчого документа отримував від боржника інформацію про належне йому майно, визначав майно боржника, на яке не може бути звернуто стягнення при виконанні рішення, після чого видавав виконавчий документ, де зазначав майно, на яке слід звернути стягнення Крім того, суд у резолютивній частині рішення обов’язково мав би вказувати вартість майна, яка стягується за його відсутності. Необхідно встановити відповідальність боржника у разі ненадання ним суду інформації про належне йому майно або в разі ухилення від явки до суду для надання такої інформації. Інша проблема, яка є нагальною для вирішення – невиконання рішень судів фізичними особами. Чинним законодавством кримінальна відповідальність за ухилення від виконання рішення суду законом встановлена лише для посадових осіб. У зв’язку з цим фізична особа, яка на даний час не є суб’єктом такої кримінальної відповідальності (за винятком осіб, що ухиляються від сплати аліментів), ухиляючись від виконання рішення суду, залишається безкарною.

Законодавче врегулювання названих проблем, надання органам державної виконавчої служби всієї повноти повноважень за європейськими стандартами у вирішенні питань виконання рішень судів дасть змогу суттєво вдосконалити механізм здійснення виконавчого провадження та забезпечить належний рівень виконання судових рішень, сприятиме захисту прав сторін у процесі виконавчого провадження, значному підвищенню ефективності діяльності органів державної виконавчої служби.

Коментар модератора

70 стор.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?