Дипломна робота «Гендерна рівність в Україні та зарубіжних країнах: конституційно-правовий аспект», 2008 рік

З предмету Право · додано 05.05.2011 15:20 · від Степан · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Теоретико-методологічні та історико-правові основи гендерної рівності 7 1.1. Поняття гендерної рівності 7 1.2. Гендерна рівність як конституційно-правова категорія 13 1.3. Міжнародний та національний досвід правового забезпечення гендерної рівності 21 Висновки 36 Розділ 2. Конституційно-правовий механізм забезпечення гендерної рівності 37 2.1. Гендерна рівність у виборчому процесі 37 2.2. Гендерна рівність як принцип організації державного управління 41 2.3. Забезпечення гендерної рівності у сфері місцевого самоврядування 45 2.4. Гендерна рівність як складова частина механізму реалізації Висновки 55 Розділ 3. Проблеми удосконалення національного законодавства в частині забезпечення гендерної рівності 57 Висновки 66 Висновки 68 Список використаних джерел 74

Висновок

З розвитком демократії в суспільній свідомості відбувається пом’якшення ідеалів чоловіка і жінки. У жінки цінується розум, активність, комунікабельність, у чоловіків – емоційність, вміння співчувати, йти на поступки.

Сучасне суспільство сприяє існуванню гендерних ролей, хоча вони за останні сто років змінилися. Жінки на рівні з чоловіками зайняті в найманому виробництві. Це відбувається через розширення ринку робочих місць. Відкриття пастеризації молока, поширення штучного вигодовування, розвиток мережі дошкільних дитячих установ, груп продовженого дня в школі призвели до того, що в жінок вже немає гострої життєво важливої необхідності бути увесь час поруч з дитиною.

З розвитком техніки все менше стає таких видів робіт, виконання яких вимагало б великої фізичної сили, властивої чоловікам.

Жінки все частіше починають виконувати традиційно чоловічі справи: стають льотчиками, міліціонерами, водіями, політичними діячами. Відбувається поступовий відхід від патріархату. На зміну йому приходить сім’я з демократичними стосунками, зі спільною участю у вихованні дітей та веденні домашнього господарства, хоча до рівності ще дуже далеко.

Поява контрацептивних засобів дозволила регулювати сексуальну поведінку і народження дітей. Це призвело до більшої сексуальної активності жінок. Нині застосування методів контрацепції стало нормою, тому сексуальні потреби обох статей задовольняються без потреби народження дітей.

У сучасному українському суспільстві дискримінація жінок проявляється в таких сферах:

1) сімейного життя:

- значні витрати часу на ведення домашнього господарства в сімейних жінок (жінки в будній день витрачають на хатню роботу 3 години, у вихідні – 5-6 годин, чоловіки – до 1 години);

- насильство в сім’ї (побої з боку чоловіків або співмешканців довелося пережити кожній п’ятій жінці);

2) праці:

- жінки частіше програють у конкурентній боротьбі через поши- реність стереотипу, що роботою необхідно забезпечити в першу чергу чоловіків;

- можливості для підприємницької діяльності жінок обмежені;

- загальна структура зайнятості жінок має форму піраміди: чим вищий соціальний статус посади, тим менше на цих посадах жінок;

- заробітна плата становить близько 70% від заробітної плати чоловіків;

3) суспільно-політичній:

- серед депутатів парламенту жінки становлять 5,1% (у Швеції – 45,3%, Норвегії – 36,4%, Фінляндії – 37,5% (2004 р.)).

Ніде у світі жінки не можуть похвалитися рівноправністю з чоловіками, хоча за даними Програми розвитку ООН жінки створюють 55% світового багатства (з урахуванням неоплачуваної домашньої праці), витрачають 2/3 робочого часу, але одержують 1/10 світового доходу і володіють 1/100 власності (за даними міжнародної організації праці). У середньому в світі вони займають лише 13% місць у парламентах і 14% вищих управлінських посад у компаніях і на підприємствах (62,15).

Опис проблемної ситуації показує, що причини гендерної нерівності та інших проблем можуть бути знайдені в гендерних ролях і стереотипах, які розвивалися історично. Наприклад, дискримінація на ринку праці і дискримінація у сфері професійної і вищої освіти тісно пов’язані з гендерними стереотипами. Ці стереотипи визначають, що є „чоловічими” професіями і що є „жіночими”. Дослідження, що проводяться в різних країнах світу, довели, що стереотипи небезпечні як для індивідуума, так і для суспільства. Це пояснюється тим, що при такому підході ролі на ринку праці, в політиці, в сім’ї і де-небудь у іншому місці в суспільстві визначаються не об’єктивними чинниками (наприклад, ефективність, продуктивність, рівень знань, здібностей), а традиційними поглядами на роль чоловіка і жінки, які більше не актуальні для сучасного суспільства. Зміна стереотипів значною мірою залежить від бажань і від системи цінностей кожного індивіда. Тут істотну роль відіграють культура, виховання, навчання, освіта (61,291).

Сучасні соціальні та економічні трансформації, демократизація українського суспільства певною мірою впливають на зміну становища та ролі в ньому жінок. Останнім часом спостерігається деяке зростання активності жіноцтва в економічній, політичній, соціальній сферах розвитку країни. Та, на жаль, через існування застарілих стереотипів у свідомості переважної більшості населення, їм все ж ще важко дається завоювання певних трудових позицій, а також забезпечення рівноправних з чоловіками реальних прав і можливостей. Жінкам важко розкрити себе як особистість й продемонструвати свій професіоналізм, реалізуватися як керівнику. Така тенденція спостерігається з самого початку трудової кар’єри і в процесі її подальшого трудового розвитку. Якщо ж жінці все-таки вдається зайняти відповідні позиції в колективі, їй постійно необхідно доводити, що рівень її освіти, самоосвіти, а значить професіональний рівень не є нижчим, а в деяких випадках навіть перевищує відповідні показники, що характеризують працівників чоловічої статі. На сьогодні ще невирішеними залишаються деякі питання, що пов’язані із з’ясуванням впливу певних факторів на активність кар’єрного зростання й визначення гендерних переваг у процесі керівництва. З цією метою було проведене анкетування серед державних службовців кількістю 80 осіб, серед яких більшу частину склали керівники та заступники керівників відділів державних служб, заступники голів райдержадміністрацій, а також спеціалісти першої категорії, бухгалтери та інші представники органів державної служби віком від 22 до 45 років. За результатами дослідження виявлено, що більшість охопленої аудиторії – 57,5% вважає, що сімейний стан здійснює прямий вплив на активність кар’єрного зростання (з них на думку 37% наявність дітей – заторможуючий фактор, а 63% вважають, що цей факт не є свого роду перешкодою); 40% загальної кількості анкетованих схильні до думки, що наявність сім’ї жодною мірою не впливає на кар’єрні зрушення особистості; 2,5% респондентів не змогли дати чітку відповідь на це запитання. Все ж, як бачимо, на думку більшості анкетованих сімейний стан є однією з перешкод у ефективному професіональному та особистому зростанні.

З метою з’ясування ступеня „досконалості” законодавчої бази з питань підприємництва з точки зору гендерних особливостей тій же аудиторії було поставлене запитання: „Наскільки існуюче українське законодавство стимулює жінок займатися підприємницькою діяльністю?”. З отриманих відповідей виявилося: 56,3% опитуваних вважають, що в законодавчих актах дані питання не регламентовані, на думку 30%, законодавство не є досконалим щодо цих питань й 13,7% анкетованих необізнані з цієї проблеми. Таким чином, за результатами дослідження видно, що в законодавчих актах є ще дуже багато „прогалин” і недосконалості з точки зору стимулювання й заохочення жінок, надання їм можливостей підвищення свого статусу в суспільстві, в даному випадку, шляхом активного залучення до зайняття підприємницькою діяльністю. Отже, буде доцільним доповнити Кодекс законів про працю України статтями, що включатимуть певні аспекти з їх стимулювання до здійснення цієї діяльності (63,48).

Керівник підприємства, установи, організації, менеджер й інші не є суто чоловічими посадами, оскільки багато жінок не тільки володіють достатнім рівнем обізнаності у певній професійній галузі, а й мають лідерські якості. Останнім часом за кордоном зростає кількість жінок на керівних посадах багатьох провідних компаній. Але, на жаль, завдяки існуючим „штампам” в українському суспільстві в Україні ще недостатньо підстав для того, щоб можна було зробити такі ж висновки, хоча, деякі позитивні зрушення існують. В цілому ж у свідомості представників нашого суспільства дуже міцно вкорінена думка, що „керувати” – то не жіноча справа. Проаналізувавши отримані результати анкетування державних службовців з питань гендерних переваг в управлінні, маємо: на думку 46,2% респондентів, успіхи організації не залежать від того, хто є її керівником: жінка чи чоловік; 40% вважають, що так чи інакше, але успіхи організації все ж таки залежать від того, хто є її керівником, і, нарешті, 13,8% анкетованих вважають, що фактор успіху перебуває в прямій залежності від статі керівника. Крім того, із загальної кількості останніх, 97,5% повністю переконані, що керівником організації повинен бути тільки чоловік і лише 2,5% припадають на вибір „жіночого обличчя” на керівній посаді. Тож, як бачимо, переваги в керівництві віддаються саме сильній половині суспільства, слабкій же залишається сподіватися на злам вкорінених стереотипів жіночої другорядності, меншовартості й нездатності обіймати гідні її владні посади.

Таким чином, для жінок, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади на підприємствах, необхідно проводити спеціальні заняття з набуття стилю лідерства в управлінні, для них також доцільно буде застосування психологічних тренінгів, занять з підвищення рівня їх професійної підготовки. Для жінок та чоловіків необхідно застосовувати споріднені, але відмінні в деяких аспектах спеціальні курси, що змогли б підвищити рівень їх професійної освіти, надати широкі можливості участі у міжнародних гендерних програмах. Безпосередньо на кожному підприємстві відділи кадрів повинні створювати й впроваджувати спеціальні програми кар’єрного зростання окремо для жінок й для чоловіків з врахуванням рівня їх кваліфікації, специфіки праці на основі дерева цілей, що включатиме такі напрями: організаційний, методичний, соціальний, мотиваційний.

Реальне стимулювання жіночих ініціатив, боротьба з негативними гендерними стереотипами, сприяння формуванню справжньої політичної демократичної еліти, впровадження актуальних і перспективних гендерних програм у науку, освіту та культуру, розвиток активного та незалежного громадського руху, надання рівноправного доступу як чоловікам, так і жінкам до органів державної влади, законодавче закріплення та практичне втілення гендерних правозахисних механізмів сприяють гендерній соціа- лізації та запобіганню гендерних конфліктів у суспільстві.

Демократія можлива лише за умов усвідомленої, добровільної та активної співучасті громадян у суспільних справах в умовах гендерного партнерства. Основою гендерної демократії як реальності є принцип рівної й рівноцінної громадянської гідності чоловіків та жінок, відповідно до якої стосовно кожного з них має бути встановлена соціальна справедливість. Соціальна справедливість не можлива без реального визнання в суспільстві пріоритету прав і свобод людини, взаємної відповідальності громадянина та влади, гендерної рівності.

Формування національної гендерної самосвідомості, позитивної правосвідомості, активної громадянської позиції жінок та чоловіків є системоутворюючим фактором удосконалення правової культури суспільства, пріоритетним чинником становлення в Україні гендерної демократії та правової держави.

Повна демократизація суспільства, перехід його на нові ступені розвитку неможливі без прийняття й ствердження гендерної демократії.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?