Дипломна робота «Регіональна політика Туреччини», 2009 рік

З предмету Політика, політологія · додано 19.04.2011 10:10 · від Катерина · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ І. Історіографія, джерела та методи дослідження 10 Розділ ІІ. Нормативно-правова база регіональної політики Туреччини 25 Розділ ІІІ. Основні виклики регіональній політики Туреччини 46 Висновки 97 Джерела та література 104

Висновок

Проаналізувавши особливості взаємовідносин Туреччиною з тюркськими країнами, державами Близького Сходу та Балкан можна зробити низку наступних висновків:

На розвиток регіональної політики Туреччини значною мірою вплинула зміна зовнішньополітичної кон’юнктури в світі. Після розпаду СРСР та нового розподілу владних центрів впливу традиційна політика відсторонення Туреччини від участі в регіональних відносинах була порушена необхідністю поглиблення співпраці з сусідніми країнами насамперед внаслідок того, що розпочалася боротьба між сильними регіональними державами були зацікавлені у розширення співробітництва та отримані лідерських позицій у відносинах з країнами таких регіонів як Балкани, Середній та Близький Схід, Центральна Азія та Кавказ.

Вирішальним фактором у розвитку динамічної регіональної політики став прихід до керівництва країною нової політичної проісламської сили. Зовнішня політика кабінету Р. Ердогана спиралася на так звану «політику Давутоглу», згідно з якою Туреччина позиціює себе як країну — регіонального лідера та в перспективі — глобального гравця міжнародної політичної системи. Туреччина намагається, використовуючи усі переваги її геополітичного розташування, включно з політичним, економічним, соціальним, військовим, ресурсом зміцнити власні позиції, диферсифікуючи напрями зовнішньої політики з стратегічною метою зміцнення позицій спочатку в окремих регіонах, потім в світі. В турецькій зовнішній політиці зараз сполучаються дві тенденції: тенденція до регіоналізму (зміцнення позицій в регіоні) та тенденція до універсалізму (спроби закріпитися в якості наддержави).

Великий вплив на цей процес здійснюють на нашу думку ще декілька факторів, по-перше, це євроінтеграційний вимір турецької зовнішньої політики, що обумовлює нормалізацію відносин Туреччини з багатьма конфронтаційними країнами. По-друге, це фактор стратегічного партнерства з США та широкомасштабної участі Туреччини в операціях НАТО.

Відносини Туреччини з США в контексті турецької регіональної політики вельми модернізувалися з часів, коли США були єдиним головним «радником» турецької зовнішньої політики. США визнали Туреччину у межах регіону як провідного стратегічного союзника та відповідального виконавця. Зростання турецької зацікавленості у Балканах, Кавказі, Близькому Сході, а також підтримка антитерористичної коаліції зміцнює підтримку США стосовно регіональних ініціатив Туреччини. Але на думку міністра закордонних справ А Давутоглу, перед Туреччиною зраз постає складна задача приведення турецької регіональної політики у відповідність з глобальною стратегією НАТО. Необхідно встановлення такий «раціонального балансу» сил у регіоні, який би відповідав інтересам НАТО і враховував регіональні амбіції Туреччини. В іншому випадку турецька держава не тільки втратить свої позиції на Балканах, а й ризикує погіршити свої відносини з НАТО та США.

Також, вельми важливим фактором, який впливає на розвиток турецьких зовнішньополітичних зносин являється енергетичний. Сучасна енергетична стратегія Туреччині — це динамічна сукупність завдань щодо забезпечення внутрішніх потреб країни в енергоносіях, максимізації доходів турецького бюджету від транзиту вуглеводнів, сприяння більш агресивного входження в регіональні енергетичні проекти турецького бізнесу, посилення міжнародного впливу і геополітичної ваги Туреччини на просторах Південного Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу, Балкан і акваторії Чорного моря в цілому. Однак при цьому за рахунок власних ресурсів Туреччини жоден з позначених пунктів не може бути вирішено таким чином, щоб республіка не виявилася залежною від однієї або кількох країн-постачальників.

Характеризуючи регіональні відносини Туреччини в цілому слід зазначити, що політичні турецькі позиції посилюються зростаючим економічним впливом. Наявна тенденція до вирішення конфліктних відносин з тими державами, з якими наявні територіальні або інші різновиди конфлікту.

Близький Схід у зовнішній політиці Туреччини почав відігравати значну роль і став її невід’ємною частиною, включаючи економічні та безпекові аспекти взаємин. Проведення Туреччиною конструктивної дипломатичної діяльності у регіоні знаходить своє виявлення в активній миротворчій діяльності та перегляді політики країни відносно ряду регіональних проблем: перехід на більш жорсткіші та прагматичніші відносини Анкари з Тель-Авівом (але відбулося це без розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем), активна участь у виконанні посередницької ролі щодо вирішення проблемних питань між Ізраїлем та Палестиною, Ізраїлем та Сирією, пропозиція щодо ролі посередника між Іраном та США.

На сучасному етапі на Сході Турецька Республіка сприймається як така, що у майбутньому може стати «основним фактором» Близького Сходу. Туреччина намагається відігравати в регіоні стабілізуючу роль, переосмислюючи і формуючи нову політику щодо вирішення існуючих регіональних проблем. Проводячи грамотну, гнучку та наступальну багатовекторну політику реагування на зміни, що відбуваються у світі та регіоні, вона створює ситуацію, коли стає одним із важливих елементів близькосхідної політики провідних країн світу й запорукою справедливого вирішення проблем близькосхідних країн. Так, позиція ТР щодо війни в Іраку і розв’язання Палестино-ізраїльського конфлікту сприяла зростанню довіри до неї як з боку арабських країн, так і з боку західних інституцій. Як зазначають аналітики, позиції Туреччини на Заході залежатимуть від того ступеню впливу, яким вона буде користуватись на Сході.

Зростаючий вплив Туреччини на Близькому Сході і посередницька роль у діалозі між ісламськими країнами й Заходом, залучення до справ регіону, намагання відігравати посередницьку роль у вирішенні важливих для країн регіону питань як у рамках міжнародних та регіональних організацій, так і на двосторонній та багатосторонній основі, ламають недовіру держав цього простору до ТР і визнають можливість того, що вона буде відігравати роль основного стабілізуючого фактору в майбутньому Близькосхідного регіону. Підтвердженням цього стало обрання уперше більшістю голосів на посаду Генерального секретаря Організації Ісламська конференція турецького громадянина, запрошення прем’єр-міністра Туреччини Р. Т. Ердогана на саміт Союзу арабських країн в якості «постійного гостя», проведення саміту НАТО в Стамбулі, проведення з ініціативи ТР Конференції (Форуму) країн-сусідів Іраку, підтримка Туреччини країнами регіону на її шляху до ЄС.

Динамічно розвиваються стосунки Туреччини з тюркомовними державами. Турецькі інтереси в Центральноазійському та Чорноморсько-Каспійському регіонах, а також активізація політики співробітництва з державами зазначених регіонів після приходу нової влади пояснюється як історичними зв’язками, спорідненістю з більшістю країн на ґрунті релігійного і тюркського факторів, зацікавленістю щодо диверсифікації джерел надходження енергоносіїв, проникнення на ринки країн регіону, так і набуттям нового статусу країни-посередника у розв’язанні регіональних конфліктів. Зазначений простір має дуже великі запаси природних ресурсів й розташовані тут стратегічні транспортні коридори. Туреччина займає в цьому геополітичному просторі своє особливе місце, має власну систему інтересів тут в умовах структурних змін на міжнародній арені. Сьогодні Туреччина шукає себе в новій ролі субрегіонального лідера зі своїми власними інтересами. Зазначений напрям співпраці є перспективним напрямом зовнішньої політики країни. Що стосується геополітичних інтересів Туреччини в цьому регіоні, то одним із важливих факторів, що свідчить про обґрунтованість її претензій на регіональне лідерство, поряд з геополітичним, економічним, військовим є історичний, а саме, використання старих етнополітичних й історичних зв’язків у регіоні.

У своїх зусиллях Туреччина основний наголос робить на економічному і військово-політичному факторі, переслідуючи цілі максимального використання вигідної політико-економічної ситуації, що склалася, в центральноазіатських країнах, а також вивчення сфер «молодого» ринку для експорту і подальшого вкладення капіталу. Дані перспективи додали новий імпульс турецькому бізнесу у сфері експорту, у веденні підрядних робіт будівельних компаній, а також підприємницької діяльності національних фірм в регіоні.

Важливим елементом політики у регіоні є намагання об’єднати тюркомовні країни регіону у Співдружність тюркомовних держав, яке підготує умови для економічної інтеграції й дозволить їм виступати на міжнародній арені з єдиної позиції, зробити тюркське співробітництво вагомим елементом зовнішньої політики, об’єднати зусилля тюркських держав, общин та діаспор для укріплення своїх позицій у міжнародних організаціях з метою ефективного протистояння намаганням ізолювати один від одного тюркомовні держави, скорішого врегулювання кіпрського і карабаського питання, ситуації у Північному Іраку, Афганістані, можливості діяти єдиним фронтом в енергетичній сфері.

Потрібно відзначити, що протягом 2002-2008 рр. Туреччина активно перебирає на себе роль країни-посередника у вирішенні регіональних конфліктів на теренах Чорноморсько-Каспійсько-Близькосхідного регіону. Як відзначається в докладі по прогресу ТР у процесі здійснення реформ на шляху вступу до Євросоюзу, значення Туреччини в забезпеченні регіональної безпеки й запобіганні конфліктів на Кавказі зросло. Туреччина відіграє конструктивну роль на Кавказі та на Близькому і Середньому Сході, виступивши з ініціативою створення Кавказької платформи співробітництва, є посередником у мирних перемовинах між Ізраїлем та Палестиною, Ізраїлем та Сирією і розпочала діалог з Вірменією.

Проте подальші перспективи співробітництва Туреччини з метою зміцнення її позицій на нашу думку не є позитивними, що пояснюється низкою причин. По-перше, держави регіону недовірливо поставилися до намірів Туреччини стати новою регіональною наддержавою. Крім того, тюркські держави намагаються не зв’язувати себе виключно з організаціями під керівництвом Туреччини, втрачаючи політичну та економічну підтримку Росії і Ірану. По-друге, амбіційні регіональні плани Туреччини не узгоджувалися з її відносно обмеженими фінансовими можливостями. По-третє, присутність російських військ на території низки країн регіону (Грузії, Вірменії, Таджикистану та Киргизстану), сильні економічні важелі (газ та електроенергія), маніпулювання регіональними конфліктами підсилюють роль Росії в регіоні.

Для зміцнення позицій, на нашу думку, Туреччині слід мінімізувати конфлікти у двосторонніх відносинах з тюркськими державами. Наприклад, для зменшення напруги у відносинах з Вірменією Туреччина могла б запропонувати маршрути для нафто- і газопроводів, які б проходили по вірменській території, а не оминали її.

Насамкінець, євразійські можновладці шукали прямого контакту з США та Європою, оминаючи посередництво Туреччини. Розміщення американських сил у деяких країнах Центральної Азії (Узбекистан, Киргизстан) та на Кавказі (Грузія) зменшило стратегічну важливість Туреччини в регіоні.

Регіональна політика Туреччини щодо держав Балканського регіону є неоднозначною. Проте після закінчення «холодної війни» її інтерес до Балкан значно зріс. Покращилися відносини Туреччини з Албанією, Македонією та Болгарією. Туреччина брала активну участь в багатьох місцевих ініціативах політичного та політично-військового характеру. Стосунки з країнами Балкан являються важливими для Туреччини в контексті співробітництва в межах блоку НАТО. А. Давутоглу наполегливо рекомендує турецькій владі ефективно використовувати свої зовнішньополітичні ресурси для встановлення ще більш тісних контактів з країнами, особливо балканськими, що стали членами НАТО або здатними ними стати в найкоротшій перспективі. Така політика, на думку глави турецького зовнішньополітичного відомства, дозволить Туреччині збільшити своє геополітичне значення і вплив у стратегічно важливих для турецької держави зонах.

Отже, Туреччина сьогодні являється безумовно однією з найбільш впливових країн Близького Сходу, Балкан та тюркських держав. В прогнозах американських аналітиків вже наявна інформація про те, що Туреччина являється саме тією країною Близькосхідного регіону, яка могла б стати загальновизнаним лідером регіону [39]. Однак її наміри закріпитися в якості однозначного лідера супроводжуються необхідністю вирішити низку суперечностей, які досі існують на двосторонньому рівні між республікою та окремими державами, необхідністю збільшення власних ресурсів та зовнішнім фактором.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?