Дипломна робота «Інтелектуалізація міжнародної економічної діяльності», 2010 рік

З предмету Міжнародна економіка · додано 31.03.2011 18:58 · від Илона · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ і. Теоретико-методологічні засади дослідження інтелектуалізації мед 7 1.1. Сутність, ознаки та місце інтелектуального капіталу в суспільстві 7 1.2. Класифікація інтелектуального капіталу 16 1.3. Інтелектуалізація праці, як найважливіша умова економічного розвитку 21 Розділ іі. Особливості інтелектуалізації діяльності провідних країн світу 31 2.1. Сучасна специфіка функціонування інтелектуального капіталу в світовій економіці 31 2.2. Вплив науково-технічної і освітньої діяльності на інтелектуалізацію країн світу 41 2.3. Інвестування науковоємких галузей та інновацій, як фактор розвитку інтелектуального капіталу світу 53 Розділ іі. Шляхи удосконалення рівня інтелектуалізації мед 69 3.1. Обмін науковими технологіями як напрям підвищення 69 інтелектуалізації міжнародної діяльності 69 3.2. Напрями поліпшення використання інтелектуального капіталу в Україні 92 Висновки 104 Список використаних джерел 110 Додатки 116

Висновок

Дослідження теоретичних та практичних аспектів формування інтелектуального капіталу підприємства дозволяє сформувати наступні висновки.

В науковому світі нема однозначного погляду на економічну категорію «інтелектуальний капітал», оскільки вона не є закріплена жодним законодавчим документом. Провівши семантичний аналіз змісту понять «невідчутні активи» та «інтелектуальний капітал», можна зробити висновок, що у другому терміні акцент робиться на інтелектуальній складовій «невідчутного», тобто на знаннях, на інформації та комунікаціях підприємства, що є результатом інтелектуальної діяльності. Зокрема, ідентифікувати «невідчутні активи» можна синергічними ефектами, що виникають після об’єднання підприємств і призводять до зростання ефективності його діяльності.

Порівнюючи сутність «інтелектуального капіталу» з термінами «нематеріальні активи» та «інтелектуальна власність», можна зробити висновок, що «нематеріальні активи» та «інтелектуальна власність» чітко визначені і закріплені законодавчими актами, але не включають знань, компетенції, навиків працівників, формалізованих знань в інформаційних системах підприємства, взаємовідносин з клієнтами і т.і. Зокрема, термін «нематеріальні активи» закріплений у Стандартах бухгалтерського обліку, а «інтелектуальна власність» у кількох Законах України.

Ефективне управління інтелектуальним капіталом можливе тільки за умови визначення його складових та їх оцінки. Існує дуже багато поглядів щодо структури інтелектуального капіталу, чим значно ускладнюється процес управління. Спільними рисами концепцій інтелектуального капіталу є виокремлення в його структурі: людського капіталу; структурного або організаційного капіталу; клієнтського або споживчого капіталу.

Поступовий розвиток міжнародного технологічного обміну призвів до формування такого специфічного сегменту світового ринку, як світовій ринок технологій. Термін світовий ринок технологій можна визначити як систему постійних відносин між країнами світу відносно купівлі-продажу технології.

Можливо відокремити три складові (сегменти) світового ринку міжнародної передачи технологій транснаціональними корпораціями:

- ринок ліцензій та патентів;

- ринок обладнання та устаткування;

- ринок науково-технічних послуг.

Згідно зі статистичними даними ВТО та ЮНКТАД, світовий ринок технологій у 2005 році оцінювався майже 2660 млрд. доларів США.

Найбільший його сегмент - ринок обладнання та устаткування склав майже 2300 млрд. доларів США, ринок ліцензій та патентів та ринок науково-технічних послуг склали, відповідно, майже 77 і 205 млрд. доларів США. Розглянемо докладніше кожен із сегментів світового ринку технологій.

Найбільш динамічним сегментом ринку технологій, як визначають фахівці, є ринок ліцензій та патентів. Такий висновок робиться внаслідок його інтенсивного зросту, якій становить щорічно більше 10 %.

Провідними експортерами та імпортерами ринку ліцензій та патентів є промислово розвинуті країни, безумовним лідером яких виступають США.

Експорт цієї країни за статтею “Роялті та ліцензійні послуги” за 2009 рік склав 44,1 млрд. дол. або майже 60 % всього світового ринку ліцензій та патентів, а імпорт – 19,3 млрд. дол. (26 %). На другому і третьому місці Японія й Англія, показники яких за 2009 рік на цьому сегменті ринку технологій становили, відповідно, експорт – 10,4 млрд. дол. (14 %) і 7,7 млрд. дол. (10,55 %), імпорт – 11 млрд. дол. (15%) і 5,9 млрд. дол. (8,2%).

Ринок науково-технічних послуг також має тенденції до зростання. Зріст обсягу цього сегмента світового ринку технологій у 2009 році відносно 2008 склав 7 %. Провідними експортерами цього ринку в 2009 році були: США – 55,3 млрд. дол. (33 %), Англія – 35,3 млрд. дол. (21 %), Німеччина – 31,7 млрд. дол. (19 %), Франція – 21,0 млрд. дол. (12,35 %), Японія 19,7 млрд. дол. (11,6 %), а Італія – 15,7 млрд. дол. (9 %). Треба відзначити високі темпи нарощування експорту науково-технічних послуг Китаєм в 2 рази та Кореєю на 60 % відносно 2004 року, що свідчить про зріст конкурентоспроможності науково-технічного потенціалу цих країн на світовому ринку.

Необхідно відзначити, що експорт продукції машинобудування складає майже 40 % всього світового експорту. Темпи його приросту продовж досліджуваного періоду показують його зріст на 21,97 % в 2009 році до 2003, але вони не були сталими. У середньому цей показник склав 3,5 %.

Узагальнюючи проведений аналіз, треба визначити, що спостерігається унікально висока концентрація науково-технічних ресурсів у невеликому числі розвинених країн: 40 % належать США, 30 % - Японії, 13 % - Німеччині. Причому основними конкурентами на світовому ринку високих технологій є США і Японія. Однак, у 90-і роки спостерігалось скорочення технологічного розриву між США і Західною Європою, що стало наслідком підвищення інтенсивності НДДКР у провідних західноєвропейських країнах, росту американських капіталовкладень у цьому регіоні і створення власних дочірніх підприємств на базі передових науково-технічних досягнень материнських компаній, ослаблення темпів упровадження нововведень у цивільних галузях американської промисловості.

Особливо помітно скоротився технологічний розрив у таких видах виробництва, як устаткування телефонного зв'язку, морські платформи для видобутку нафти і газу, металургійне устаткування, аеробуси, міні-ЕОМ, мікроелектронні схеми, мікропроцесори, устаткування зв'язку, ракетно-космічна техніка, лазери й ін. Відбувся галузевий зсув науково-технічного відриву США від Західної Європи, насамперед у напрямку галузей, що забезпечують військовий потенціал.

У той же час технологічний розрив між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, залишився на попередньому рівні. Це пов’язано з тим, що технології промислово розвинутих країн є трудо- і ресурсозберігаючими і капіталомісткими, у той час, як технології країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою – капіталозберігаючими, трудо- і ресурсномісткими. Іншими словами, країнами, що перебувають на різному рівні суспільного й економічного розвитку, використовуються різні моделі науково-технічного прогресу відповідно до їхніх можливостей: капіталомісткого чи трудомісткого.

На сучасному етапі саме науково-технічний потенціал країн, стан їх участі в міжнародному поділі праці, у міжнародному технологічному обміні, який дає багато переваг, обумовлює сучасну картину світу та його розвиток. Найбільш повно цей процес відображає модель світової економіки „Центр – Периферія”, згідно з якою світова економіка складається з двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених частин – центра і периферії, відносини між якими мають переважно характер „домінування – залежність”. Графічно модель нагадує модель сонячної системи, в який навколо центра-Сонця на різній віддалі обертаються планети.

Економічна модель передбачає існування світового господарського центра, оточеного периферією. При цьому деякі вчені ототожнюють центр з техносферою, оскільки країни, які до нього входять, є, в першу чергу, технологічно розвиненими і завдяки цьому мають значні переваги як в торгівлі на світовому ринку, так і в політиці, а, отже, і високий рівень життя.

Між центром та периферією існує чітка система взаємодії, змодельована на забезпечення світового домінування „центральних країн”, яке, тримається на п’яти монополіях: монополії на новітні технології, монополії на контроль за фінансовими потоками на глобальному рівні, монополії на допуск до природних ресурсів планети, монополії на інформацію і засоби масової інформації, монополії на зброю масового знищення. Між центром і периферією формуються певні господарські потоки.

З центра на світову околицю переміщаються екологічно „брудні”, праце- та матеріаломісткі виробництва, промислові товари, капітали та окремі (іноді застарілі) технології. Периферії відведена роль забезпечення зовнішніх умов успішного функціонування і розвитку країн центра, обслуговування їх відтворювального процесу (сировинне забезпечення, ринок збуту готової продукції, територія для розміщення екологічно шкідливого виробництва та ін.). Світова господарська ієрархія жорстко втримується, і доцентрова міграція країн максимально ускладнена політикою центра щодо периферії.

З цією політикою зіткнулась й Україна, яку поступово відтісняють до самих околиць периферії. Це антидемпінгові процеси проти українських виробників, вимоги МВФ щодо реформування вітчизняної економіки та ін. У зв’язку з цим найгостріше постає питання підтримки вітчизняного науково-технічного потенціалу, включення до процесів міжнародного технологічного обміну та розробка і втілення концепції інноваційного розвитку країни. Як свідчить практика (наприклад, так званий „доцентровий прорив східних драконів” в результаті сильної та цілеспрямованої політики їх урядів всупереч рекомендаціям), тільки таким шляхом Україна не стане сировинним придатком розвинутих країн.

Для виходу з кризи необхідно розробити стратегію збереження і розвитку науково-технічного й інноваційного потенціалу країни за такими напрямами:

1) реструктуризація науково-технічного потенціалу в різних сферах економіки з урахуванням концентрації матеріальних, фінансових і інтелектуальних ресурсів на головних напрямках науки і техніки; визначення і державне фінансування пріоритетних науково-технічних напрямків дослідження;

2) створення фонду майна науки й інновацій за рахунок об'єктів науки, що є державною власністю, формування на його основі інституту розроблювачів і керуючих інноваційними проектами з числа науково-технічних працівників, вчених і фахівців для допомоги як державним, так і приватним підприємствам у впровадженні інновацій;

3) розробка системи використання лізингу як ефективного ринкового механізму для суб'єктів інноваційної діяльності, що розробляють і випускають наукомістку продукцію з використанням дорогих приладів і устаткування;

4) удосконалювання механізмів системи залучення банківського кредиту для розширення інноваційної діяльності і створення умов для розвитку ринку капіталу;

5) розробка і використання системи обов'язкових відрахувань частини прибутку від експорту нафти, нафтопродуктів, газу і мінеральної сировини для створення фонду інновацій у паливно-енергетичний комплекс;

6) створення у фінансово-промислових групах поруч із системою консолідації фінансових і виробничих потенціалів спеціальних інноваційних центрів, що координували б і реалізовували інноваційні проекти, утворення на їх базі фондів, що підтримують інноваційну діяльність, асоціації фондів з розвинутим фінансовим капіталом для допомоги проривним проектам;

7) формування системи цільового використання коштів амортизаційного фонду на фінансування заходів, зв'язаних із проведенням НДДКР, експериментальних й інших видів робіт, освоєнням інновацій, патентуванням нових рішень, придбанням і освоєнням вітчизняних і закордонних патентних і безпатентних ліцензій;

8) внесення змін у податкове законодавство, що забезпечить значне підвищення інноваційної активності виробника;

9) сприяння підвищенню інвестиційної привабливості як країни в цілому, так і окремих галузей народного господарства;

10) розвиток винахідництва і патентно-ліцензійної справи, стимулювання розвитку малих інноваційних підприємств;

11) визначення географічних пріоритетів інтеграційної взаємодії України та їх законодавча підтримка.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?