Дипломна робота «Смерть як філософсько-правова категорія», 2011 рік

З предмету Право · додано 28.01.2011 18:09 · від albina · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ. 3-9 Розділ І. Припинення життя людини. Філософський та медичний аспекти. 10-47 1.1. Філософське визначення поняття смерті 10-17 1.2. Специфіка правового регулювання медико-біологічної констатації і наслідків смерті людини 18-28 1.3. Суїцид як об'єкт морально-правового регулювання 29-43 Висновки до розділу 44-47 Розділ ІІ. Філософсько-правовий аналіз феномена смерті 48-82 2.1. Смерть як онтологічно-правова та гносеологічно-правова категорія 48-66 2.2. Аксіологічний аспект смерті 67-79 Висновки до розділу 80-82 Розділ ІІІ. Смерть людини як соціально правове явище 83-99 3.1. Правове регулювання правоутворюючих наслідків смерті фізичних осіб 83-89 3.2. Смерть людини як юридичний факт 90-95 Висновки до розділу 96-99 Висновки 100-109 Список використаної літератури 110-115

Висновок

Зі всього вищенаведеного, нам видається обґрунтованим зробити такі висновки:

Воля до життя – найсакральніша сутність людини. Вона, сама по собі, несвідома, сліпа. Пізнання – це первісний далекий їй, додатковий принцип.

Воля з цим пізнанням ворогує й наше судження схвалює перемогу знання над волею. Якби те, що нас лякає в смерті, було б думкою про небуття, то ми повинні були б випробувати такий же страх при думці про смерть в тім часі, коли нас ще не було. Тому незаперечно вірно, що небуття після смерті не може бути відміним від небуття перед народженням а, отже, не більш гірким. Ціла нескінченність пройшла вже, а ми ще не були – і це нас зовсім не засмучує. Але те, що після скороминущого інтермецо якогось химерного буття повинна піти друга нескінченність, у якій нас уже не буде – це в наших очах є жорстоким, прямо нестерпним.

Відповідно до цього, те, що так лякає нас у смерті – це не стільки кінець життя (тому що особливо шкодувати про останній нікому не доводиться), скільки руйнування організму, саме тому, що він – сама воля, яка прийняла вигляд тіла.

Отже, вивченням процесу вмирання й настання смерті, посмертних явищ у трупі і змін трупа в цілому, його органів й тканин займається наука танатологія, а вивченням найперших змін у тканинах й органах для відмінності їх від патологічних процесів — патологічна анатомія.

Смерть — природне, фізіологічне явище, що завершує життя.

У її настанні виділяють два періоди:

а) клінічна смерть — це період часу, у плині якого після припинення дихання і серцевої діяльності можливе відновлення життєвих функцій організму.

б) біологічна смерть — настає після п'яти-шести хвилин клінічної смерті, і відновлення життєво важливих функцій організму стає неможливим.

За момент настання смерті приймають зупинку діяльності серця. Поки зберігається його діяльність — людина жива.

Природна фізіологічна смерть у судовій медичній практиці зустрічається рідко. Розтин трупів літніх людей, звичайно, проводиться для визначення причин смерті, коли це не може бути документально підтверджено (лікарським свідченням) і тому труп підлягає судовій медичній експертизі для визначення причин смерті.

Судовому медичному експерту, здебільшого, приходиться мати справу з випадками смерті, що настала раніше фізіологічної межі від різних причин — тобто з передчасною смертю.

Стосовно походження смерть можна розділити на дві групи.

Смерть ненасильницька:

Природна (фізіологічна):

• від старості;

• від недоношеності;

• від наявності тяжких пороків розвитку, не сумісних із життям, тобто дитина не здатна до позаутробного життя;

Передчасна:

• від хвороб;

• раптова.

Смерть насильницька

Залежно від умов виникнення, насильницька смерть може бути наслідком убивства, самогубства і так званого "випадку". Тому при насильницькій смерті встановлюється й вид смерті, але це — компетенція юриста (слідчого, прокурора, судді). Діагностика настання смерті базується на проведенні об'єктивних методів дослідження в умовах лікувальної установи (електрокардіографія, рентгеноскопія, рентгенографія серця). Тіло померлого поміщають на дві години до окремої палати і до цього часу починають з'являтися безсумнівні ознаки смерті — трупні явища.

Самогубство – одна з одвічних проблем людства, оскільки воно існує як явище практично стільки, скільки існує на Землі людина. На протязі подальшої історії людства змінювались, ускладнювались мотиви і способи самогубства, періоди відносного спокою в тому чи іншому регіоні змінювались роками справжніх епідемій самовільного відходу з життя. Ріст числа самогубств ми бачимо в даний час.

До основних форм відхилення поведінки прийнято відносити правопорушення, включаючи злочинність, алкогольну залежність, наркоманію, самогубство.

Нам надається можливість зробити висновки про те, що суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту, що нею переживається, а власне суїцидальна поведінка – будь-які внутрішні і зовнішні форми психічних актів, спрямованих уявленнями про позбавлення себе життя.

Внутрішня суїцидальна поведінка включає в себе суїцидальні думки, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити і наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями:

- пасивні суїцидальні думки;

- суїцидальні задуми;

- суїцидальні наміри

Зовнішні форми суїцидальної поведінки включають в себе суїцидальні спроби і завершені суїциди.

У відповідності з усім вищевикладеним, суїцид можна розглядати як дію, підкорену конкретній цілі покінчити з собою, що включено в більш широку систему предметної діяльності з відповідним їй мотивом.

Метою істинних самогубств, замахів і тенденцій є позбавлення себе життя. В якості кінцевого результату передбачається смерть, про те ступінь дійсного бажання смерті – надзвичайно різна, що відбивається на умовах і способах реалізації суїцидальних тенденцій.

Що ж стосується причин суїциду, то можна їх класифікувати слідуючим чином:

• Особисто сімейні конфлікти.

• Стан здоров'я.

• Конфлікти, пов'язані з антисоцільною поведінкою суїцидента.

• Матеріально-побутові труднощі.

• Конфлікти, пов'язані з роботою чи навчанням.

• Суспільно-політична обстановка.

• Інші мотиви.

Розглядаючи проблему суїцидів, можна дійти висновку, що це явище є крайньою формою такої поведінки особистості, що відхиляється від норми, її соціально-психологічної адаптації. Скоюються самогубства з різних мотивів і приводів, але завжди витікають із конфлікту, що відбувається всередині особистості, або особистості довколишнього середовища, коли індивід не в стані вирішити такий конфлікт іншим, більш позитивним шляхом. З наведених в роботі даних можна зробити висновок, що на рівень самогубств впливають як об'єктивні, так і чисто суб'єктивні фактори.

Адекватне осмислення складної матеріально-духовної єдності людської істоти в інтегральній картині двоїстої-динамічної метафізики смерті навряд чи можливе без обліку субстанціальних, донаукових уявлень про душу. Безумовно, цим ми неймовірно ускладнюємо предметну область дослідження, але в цьому випадку не предмет пристосовується до існуючого методу, а вишукуються нові методи для можливого осягнення предмета.

Однозначний облік позицій за допомогою тільки нераціональної танатології неможливий, оскільки проявиться як нонсенс у рамках науки. Тому поняття метафізики, як концепції умоглядного дослідження загальних основ буття, ми доповнюємо толерантністю в розгляді обох (філолофсько-науковому і міфологічному) способів трансцендування життя. Феномен смерті розглядається нами як метафізика смерті, тобто картина, концепція смерті, дана у відповідному гносеологічному просторі.

Онтологізація смерті релігійно-ідеалістичною танатологією зміщує до осмислення її як одночасного закінчення буття і початком іншобуття речі (метафізика подвійності буття); трансцендентно затвердженого стану досягнення повноти буття (метафізика переходу); наслідку сил, що теоретично вибудовуються, (метафізика іншобуття). Наявність (варіантів) метафізики переходу й іншобуття зближає дану релігійно-ідеалістичну танатологію з релігійно-езотеричною, що досліджує метафізику смерті як перехід й іншобуття в найбільш широкому традиційно-культурному діапазоні. Однак, контекстуально-смисловий конфлікт із сучасністю ускладнює філософську ретрансляцію й інтеграцію теоретичних положень останньої. Онтологічно незбалансовані спроби усунення цього конфлікту активно-еволюційною іммортологією і еволюційно-спіритуалістичною танатологією профанізують аутентичну область донаукової метафізики смерті.

Стає очевидним, що становлення цінності людського життя глибоко пов'язано з розвитком соціальності. В зв'язку з цим звертає на себе увагу ряд моментів.

По-перше, відчуття цінності життя достатньо зрадливе і найбільш чітко представлено, коли забезпеченість цією цінністю найменша. Виходить, що найбільше значення життя набуває в ситуації загрози буття, причому загрози зовнішнього характеру.

По-друге, на думку дослідників, в одному випадку ціною життя є смерть, а в іншому випадку – почуття відповідальності за кожен прожитий день, по-третє – переживання (страждання).

Зараз в громадській свідомості намічається перехід від культури користі до культурі незаслуженої гідності. З позицій соціальної антропології, людська гідність, самоцінність людської особистості – є абсолютним соціальним пріоритетом. Без сумнівів, з низькою громадською оцінкою життя людини тісно пов'язане його власне фаталістичне відношення, причому зв'язок цей не причинно-наслідковий, а взаємообумовлений.

Якщо ж розглядати вплив держави на життя людини, то контроль розповсюджується на цілий діапазон життя і смерті: від народження до смерті, по своїй волі ми або страчуємо людей або даємо їм шанс на виживання. Є два моменти в цьому проблемному полі:

1) з чого б не виникнула суть життя – з процесу пошуку або створення – в будь-якому випадку ми бачимо елементи активного конструювання своєї суті;

2)відповідь на одне з основних питань буття – про суть – потребує великих внутрішніх зусиль. Щоб дати відповідь на це питання необхідно власне життя співставити з більш широкою і надіндивідуальною категорією.

Цікавим для нашої роботи є з'ясування співвідношення категорії суті життя й цінності життя. Звідси можна формувати слідуючі позиції. По-перше, суть життя випливає зі свідомості світу і власної свідомості, в цьому його відносна перевага. По-друге, суть може з'являтися поряд з важливою основою для життя та причиною смерті. Людська свідомість цілком може створити деструктивну суть, засновану на прийнятті абсурдності буття. По-третє, універсальність стверджувальної дії суті життя знову ставить під питання, коли до смерті приводять зовсім нераціональні причини. Відповідно, спроба порівняти категорії смислу й цінності життя показала важливість не стільки раціонально-смислоутворюючої діяльності, скільки нераціональної цінності імперативу, який закладений в основу поваги до життя.

Після настання смерті проблеми, що постають перед близькими родичами, вирішуються на основі нормативних актів. В Україні діє Закон від 10.07.2003 № 1102-IV "Про поховання та похоронну справу" (із змінами від 16.12.2004, та 08.02.2006).

Особливу складність для вирішення проблеми вказаного дослідження складають різноманітні форми відходу з життя. Так, Збігнєв Шаварський аналізує 8 форм позбавлення себе життя:

• Тип смерті як добровільного акту "самоумертвіння', характерного для деяких письменників, поетів, художників філософів.

• Тип, характерний тим, що людина вбиває себе, заради блага інших.

• Відхід з життя, що характеризується високою моральною мотивацією (самогубство Сократа). Тут присутній момент морального героїзму, почуття обов'язку та відповідальності.

• Відхід з життя здійснюється в ситуації смертельного захворювання чи за обставин, наслідком яких є неминуча смерть. Так, англійський письменник А. Кестлер покінчив з собою в 1983 році, оскільки хворів лейкемією і хворобою Паркінсона, що тягло за собою посилення фізичного та психічного страждання.

• Альтруїстична форма закінчення життя: люди вбивають себе одночасно з коханою людиною (наприклад, дружина Кестлера, дружина Стефана Цвейга).

• Покінчення життя з політичних мотивів (наприклад, голодування з летальним кінцем з політичних мотивів). Це смерть в ім'я моральних і політичних ідеалів, отже, як наслідок, її оцінка може бути амбівалентною: чим ближче нам ці ідеали, тим більш героїчною виглядає смерть.

• Тип дій, пов'язаний з актами насилля, військовими (смертники) і терористичними діями.

Для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть.

Для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть.

У разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину.

Вперше на законодавчому рівні дано визначення похованню, як "діяльності відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності".

Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, на вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється згідно з законодавством відповідними органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних та міських рад у межах їх повноважень.

Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе. У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється з дозволу чоловіка, дружини, близьких родичів (батьків, дітей, сестри, брата, діда, баби, онуків), іншої особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого та має відповідне свідоцтво про смерть.

Смерть по своїй природі – багатолика. Вона стосується всього, що розвивається в часі: суспільств, культурних і правових систем, ідей, самої людини. Якщо говорити про смерть, як чисто людську якість, то можна виділити смерть фізичну (руйнування тіла), біологічну (зупинка життєво важливих функцій організму), психічну (божевілля), соціальну (відхід від активної суспільної і практичної діяльності).

До цього слід додати, на нашу думку, ще один різновид – юридичну смерть. Це не є констатація фізичної чи біологічної смерті. Юридична смерть – це визнання громадянина померлим з точки зору законом.

Встановлення моменту смерті стало актуальним в зв'язку з успіхами реанімації та трансплантології. Неточні та ненадійні визначення призводили до виникнення конфліктних ситуацій, коли момент штучного забезпечення життя людини або вилучення з його тіла органу чи тканини здійснювалось на живій людині в момент функціонування його органів, що найчастіше буває на останніх стадіях вмирання.

Визначення смерті має велике теоретичне та практичне значення як з позиції юриспруденції, так і з позиції медицини. Якщо відбувається констатація настання смерті, то, як наслідок цього, повинні бути припинені будь-які зусилля по підтриманню життя в організмі. визначення смерті важливе в тому значенні, що воно покликане обмежити зусилля медиків, а тим самим попередити ситуації, коли відтягування смертного часу перетворюється в самоціль.

З юридичних позицій констатація смерті тягне за собою необхідність вирішення проблеми відповідальності (моральної та правової). Як тільки спеціалісти констатують припинення роботи головного мозку, з'являються юридичні підстави говорити про смерть особи.

Визначення смерті в теорії права має особливе значення. Смерть може залежати від волі людини. Тому саме розуміння юридичного факту-події потребує певного коректування. Навіть природна смерть настає в різних людей в різні терміни. Як і народження, смерть є подією, яка триває в часі (процес) і тому є залежною від багатьох обставин (зловживання алкоголем, нервове напруження, погане харчування та ін.). Що ж стосується наявності чи прояву волі, то людина часто здійснює вчинки, що є безпосередньо проявом емоцій, і лише у визначених випадках в діях особи присутня воля.

В той же час, смерть, як правовий наслідок, може виступати не тільки у вигляді юридичного факту-події, але й дії. Смерть, як юридичний факт-дія може бути як протиправним, так і правомірним. Наприклад, смерть, що настала в наслідок скоєної протиправної дії відноситься до розряду юридичних фактів-неправомірних дій. Але смерть може настати і в результаті виконання вироку суду. І цей результат є наслідком правомірної дії, тобто юридичного акту, яким є вирок суду.

Необхідно також звернути увагу на ще одну важливу деталь в класифікації правових наслідків в зв'язку з поняттям ''юридична" (чи, по-іншому кажучи, - ''громадянська'') смерть. Смерть, як юридичний факт по своїй природі не може існувати в неоформленому вигляді. Цей факт породжує юридичні наслідки лише тоді, коли він зафіксований і посвідчений в належній процедурно-процесуальній формі.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?