Курсова робота «Методика навчання образотворчого мистецтва», 2007 рік

З предмету Психологія, педагогіка · додано 21.10.2010 18:07 · від наташа · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ Розділ І. методика навчання образотворчого мистецтва 1.1. Теоретичний фундамент дослідження вчених методистів 1.2. Методика викладання образотворчого мистецтва Розділ 2. Розвиток творчих здібностей молодших школярів засобами образотворчого мистецтва 2.1. Засоби образотворчого мистецтва – основа естетичного виховання 2.2. Естетичний розвиток на уроках образотворчого мистецтва молодших школярів Розділ 3. естетичне виховання на уроках образотворчого мистецтва 3.1. Пізнавально – творча активність на уроках образотворчого мистецтва, як засіб естетичного виховання 3.2. Значення образотворчого мистецтва для загального розвитку дитини Висновки Список використаних джерел.

Висновок

Образотворче мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і художня наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості. Предметом мистецтва є дитина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів. Також великою перспективою мистецтва є його здатність художньо і творчо осмислювати дійсність, розкривати і досліджувати внутрішній світ школярів.

Творчість – процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі або в певній особистості; у природі – зародження, зростання, визрівання, у дитячій роботі – створення нових думок, художніх образів, почуттів, які сприяють ефективності застосування творчих дій. Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок почуттів, художніх образів цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбінує старі і відоме, - це новий принцип дій творчої особисті. І тому художньо – творчий процес має результатом продукт оригінальний, об’єктивно – цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають: відкриття, винаходи, нові художньо – творчі образи неабиякої сили, художні твори мистецтва. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у духовний світ учня.

Як і будь – яка цілісність, механізм художньої творчості має: а) будову, яка розвивається засобами образотворчого мистецтва; б) функції, які майже не мають меж для удосконалення і спрямовані на досягнення ефекту художньо – творчого розвитку школяра; в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність. Дитина в дійовому стані здатна не лише на художню роботу, тобто створення певних образів, зображень, а й на творчу: набуває геніальних здібностей, розвиває свій талант.

Існує три зони потужності механізму художньої творчості: 1) гармонійний – механізм працює творчо і дитина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи; 2) дисгармонійний – механізм творчості втратив здатність, властиву від природи і школяр спрямовує свої сили на збереження свого комфорту; 3) порушена пропорція здатностей – складових механізму творчості, що спричинює в ньому зміни, а дитина стає простим виконавцем, здатним лише до механічного відтворення з пам’яті художніх образів.

Відомі такі ознаки художньої творчості молодших школярів, як „неповторність”, «оригінальність», «унікальність». Також важливим аспектом вивчення художньої творчості є розгляд питання про види творчості (пряма та опосередкована).

У процесі діяльності учні здобувають знання, уміння і навички, що є необхідною умовою їх здібностей. Здібності – це загальнолюдські властивості, їх мають усі люди. Праця виявляє здібності у дітей, у праці вони розвиваються і формуються. Здібності є умовою і продуктом праці. Здібності до образотворчого мистецтва ґрунтується на особливості емоційно – пізнавальної реакції, мистецькому враженні.

Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва – це складаний педагогічний процес, який сприяє стрімкому зростанню пізнавальної діяльності і активності учнів. Вагоме значення в розвитку активності учнів відіграють пізнавальні інтереси, формування яких можливе лише в процесі становлення художньо – творчої діяльності, коли у дітей виявляється власне пізнавальне ставлення до творчості.

Створення умов для розвитку активності, самостійності і ініціативи на уроках образотворчого мистецтва:

слідкуванням вчителем за дисципліною і порядком в класі;

слідкуванням вчителя за зосередженістю уваги учнів;

інструктаж вчителя до початку роботи;

індивідуальна допомога вчителя;

класно – урочний режим дозування часу;

виставка дитячих робіт;

оцінювання учнів;

вербальна (словесна) похвала.

Значення образотворчого мистецтва для художньо – творчого розвитку дитини надзвичайно велике. Завдяки своїй універсальності воно впливає на розвиток інтересів, уявлень учнів, їхнього образного мислення, емоційності, на оволодіння мовою мистецтва, як засобом вираження свого ставлення до тих чи інших явищ життя; сприяє розвитку талантів, геніальності. А художня геніальність – це найвищий рівень, щабель розвитку художнього таланту.

Отже, підсумовуючи вище сказане можна зробити висновок, що образотворче мистецтво – один із засобів художньо – творчого розвитку учнів початкової школи. Для ефективної організації художньо – творчої роботи та пізнавальної активності й діяльності учнів молодшого шкільного віку на уроках малювання рекомендуємо такі шляхи:

на заняттях образотворчого мистецтва в ході сприйняття образів об’єктів чи явищ підтримувати і розвивати емоційну захопленість учнів, використовувати правильно підібрані художній матеріал;

у методиці викладання образотворчого мистецтва необхідно обмежити демонстрацію педагогом готового малюнку тому, що через вікові особливості, діти копіюють його, не вмикаючи уяву на потужну роботу;

комплексне вирішення вище зазначених завдань містить величезні можливості для художньо – творчого розвитку школярів через образотворче мистецтво, що дасть змогу найбільш ефективно спрямувати і організувати художнє навчання, розвивати абстрактне мислення дитини і її емоційне ставлення, почуття і світосприймання.

Крім того, дуже важливе значення для образотворчої діяльності мають якості мислення: широта, глибина і ясність думки, її послідовність, самостійність, критичність. Вони і зв’язана з ними мова відіграють дуже важливу роль в структурі здібностей мистецької, винахідницької, творчої діяльності учнів. Крім того, здібності включають не тільки різноманітні її пізнавальні, а й емоціональні властивості. Так, наприклад емоціональна властивість є характерною рисою мистецьких здібностей. Водночас емоціональні компоненти мають місце в структурі здібностей до наукової і всякої іншої творчої діяльності.

Вартим уваги є те, що здібності не з’являються на порожньому місці. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості дитини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а про природженість задатків. Дитина народжується з певними генетичними, анатомо – фізілогічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особливості. При цьому анатомо – фізілогічні особистості, як і здібності, змінюються, проходячи віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати як і вихідний анатомо – фізіологічний віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

Коментар модератора

47 стор.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?