Курсова робота «Натурфілософська система античної науки», 2004 рік

З предмету Філософія · додано 01.10.2010 12:24 · від Татьяна · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

1. Роль і особливость античної культури 2. Філософське підгрунтя наукових знань 3. Розвиток математичних знань 4. Елементні та атомістичні погляди у фізиці 5. Основи хімічних, біологічних та анатомічних знань 6. Астрономічні знання греків 7. Географічні та геологічні уявлення греків 8. Історичні знання давніх греків 9. Зародження суспільних наук Висновок Список використаної літератури

Висновок

Виходячи зі змісту поняття культури, науку слід розглядати як явище культури, тобто як її область. Разом з тим наука, як система знань, що розвиваються, відрізняється від явищ культури перш за все тим, що її змістом є об’єктивна істина, тобто що зміст наукового знання не залежить від людства. В цьому знанні розкривається об’єктивний світ, його закони та властивості, його зв’язки та відношення.

Антична наука виникає в VIст до н.е. у досить своєрідних умовах грецьких міст-держав малоазійського та італійського Середземномор’я. Саме ці умови слугували тим сприятливим оточенням, яке сприяло зародженню особливої форми умозору, що в подальшому привело до розвитку теоретичного – як філософского, так і наукового – мислення. Якщо в більшості давніх цивілізацій міста держави представляли собою автократичні або теократичні деспотії, то в грецькому полісі ми вперше зустрічаємось з демократією як спільністю вільних громадян, рівних один перед одним та перед законом.

Історію культури античного світу, що існувала у проміжку VIII ст. до н.е. - Vст. н.е., можна поділити на такі етапи:

1 – архаїчний етап(VIII-VI ст. до н.е.)

2 – класичний етап(V–IV ст. до н.е.)

3 – період елінізму (остання третина IV-I ст. до н.е.)

4 – римська античність (I-IVст н.е.)

В архаїчний період народжується характерна риса грецької культури – особливий погляд на світ, зовсім відмінний від міфологізованого світобачення, притаманний східним культурам, та й раннім етапам грецької культури. Виникає впецифічна антична філософія з раціоналістичним баченням світу, тобто зародком науки. З постійних намагань пізнати таємниці Всесвіту, розв’язати загадку його світобудови народжується новий тип мислення, для якого навколишній світ стає розумово збагненним, логічно впорядкованим і математично доказовим. На відміну від східної філософії як релігійної мудрості, це нова галузь позарелігійного мислення, де буття космосу пояснюється суто раціональними, відмінними від релігійних причинами.

Зародження теоретичної математики слід віднести до перших спроб Фалеса довести геометричні теореми – про те, що коло ділиться діаметром навпіл на дві рівні частини; про те, що кути у рівнобедреного трикутника рівні та ін. Самі по собі ці положення у той час вже були не нові, новим було те, що Фалес вперше намагався їх логічно обгрунтувати. Тим самим він поклав початок дедуктивній математиці – тій математиці, яка в подальшому перетворилась у злагоджену і сувору систему трудами Гіппократа Хіоського, Архіта, Евдокса, Евкліда, Апполонія Пергського та ін.

Перехід, від міфологічного світосприйняття до раціонального розгляду явищ природи відбувся в основному за допомогою поняття елемента. Починаючи з Фалеса греки були прихильниками ідеї, що в основі світу речей лежить деяка кількість структурних одиниць — елементів. Особливою формою розвитку елементної ідеї стало атомістичне вчення Левкіпла і Демокріта.

Засновником анатомії і фізіології в Стародавній Греції вважають Алкмеона Кротонського (кінець VI — початок V до н.е.). Алкмеон визнав мозок центром відчуттів і мислення, з'ясував роль нервів, які йдуть від органів почуття до мозку.

Класичний період грецької культури пов’язаний із розвитком у Vст. до н.е. спеціальних наукових дисциплін. Накопичення знань стимулює розвиток і виокремлення у класичній Греції математики, астрономії, медицини, історії. Тут треба згадати видатну діяльність Гіппократа в царині медицини, видатні історичні твори Геродота та Фукідіда.

Для Гіппократової медицини характерним є суворий раціоналізм. На думку Гіппократа, всі захворювання викликані природними причинами. Він вимагав від лікаря індивідуального підходу до хворого, врахування особливостей як самого пацієнта, так і природнього середовища його мешкання.

Перехід від міфологічного до раціонально-логічного пізнання в галузі історії знаменував появу історіографії, найвищими досягненнями якої були всесвітньо-історична концепція Геродота (концепцію історичного розвитку "чотирьох віків": золотого, срібного, мідного і залізного) і метод історичної критики Фукідіда (суть якого полягала в тому, щоб викладати свідоцтва учасників історичних подій історично, тобто тільки після точних досліджень відносно кожного окремого факту). В цей час були започатковані дослідження суспільства і держави, висуваються різні проекти державного устрою (піфагорієць Фалей Халкедонський вважав, що різні форми внутрішнього безладдя виникають через невирішеність питань власності, для досконалого влаштування полісного життя, необхідно зрівняти земельну власність усіх громадян; Платон вважав, що ідеальною є держава, якою керують правителі-філософи…)

У цей період Арістотель першим намагався класифікувати природні тіла; намічена ним послідовність тіл природи починається з неорганічних тіл і через рослини йде до тварин. Усіх тварин він поділяв на "з кров'ю" і "без крові". Перші відповідають хребетним, другі — безхребетним сучасної систематики.

Період елінізму був періодом “дозрівання” античної культури. Наприклад, розквіт давньогрецької словесності припадає на архаїку, а головним чином на класичний період, але тільки в еліністичну епоху виникає філологічна наука, філологи збирають тексті попередніх епох, коментують їх, відділяють справжній текст автора від наступних вставок. Філологічні роботи вимагають великої вченості та інтелектуальної розвиненості. Вони починаються тоді, коли грецька словесність утворює тривалу і сталу традицію безперервного розвитку. Як відомо, слово “філологія” означає “любов до слова”, але для філолога характирною любов до вже висказаного слова, тобто до тексту. До часу елінізму у грецькій словесності вже напевне саме головне було висказане, період коли греки відкривали для себе світ завершився. Зафіксоване отримувало самостійний інтерес, який і виражає філологія.

Новітність елінізму не в появі тієї чи іншої науки, а в виникнені науки як такої. Вона стає самостійною, незалежною від філософії. Вчені починають присвячувати себе якійсь одній науці.

В період римської античності відбувається систематизація математичних знань. Нікомах з Гераси склав “Арифметичний вступ” – найповніший виклад піфагорійської арифметики, Птолемей виклав основи тригонометрії, Менелай сформулював геометрію сфери і розглянув сферичні трикутники та ін. В цей період великий розвиток отримала наука про право, правознавство або юриспруденція. Перші дослідження з’явились ще у ІІст. до н.е. Особливо слід означити 18 книг “Цивільного права” та “Дефініції” Квінта Муція Сцеіоли (вони нажаль не збереглися). В І ст. до н.е. зародилась римська філологія, з’явились перші дослідження по граматиці, про застосування букв, виникнення латинської мови. Найбільшими спеціалістами в галузі римської філології були Нігідій Фігул, що написав великі граматичні коментарі, та його учень Теренцій Варрон, автор твору “Про латинську мову” та ін.

Слід відмітити, що антична наука відображала особливості грецького складу мислення, несла на собі печать грецького світосприйняття, виходила з того образу світу, що склався ще в епоху ранньої грецької класики.

Основним методом грецької науки було споглядання. Вже цим пояснюється той розвиток, який в античності отримала астрономія. Дійсно, що могло бути більш цікавішим, більш достойним об’єктом спостереження ніж небосхил зі світилами, що рухаються по ньому. Між тим грецькі вчені, починаючи з Фалеса тільки тим і займались, що моделювали різноманітні моделі космосу. Перші моделі були вкрай недосконалі, так як вони будувались лише умозорово, без врахування даних про рух небесних тіл. Таких даних у греків спочатку взагалі не було. Але на початок IVст. до н.е. грецька споглядальна астрономія вже мела істотні дослідження.

Натурфілософське світорозуміння давніх греків було пов'язане з першими спробами осмислення будови Землі та Всесвіту. Фалес вважав, що Земля має форму плаского диску, який плаває на поверхні води. За Анаксімандром, Земля циліндроподібна, причому висота її становить третину ширини. Уявлення форми Землі як плоскої дископодібної випливало із безпосереднього чуттєвого сприймання оточуючого світу. Тому саме таку форму Землі визначали іонійські натурфілософи.

Ідея кулеподібності Землі була частиною концепцій Піфагора, Парменіда, Емпедокла, Плато на, Арістотеля та ін. Вони виходили не з досвіду, а з настанови, що Земля повинна мати кулеподібну форму, оскільки куля є найдовершенішою фігурою.

Анаксімандром, Анаксіменом, Демокрітом припускалося, що коли Земля розмокає після сильних дощів, а потім висихає, на її поверхні утворюються тріщини. Ці тріщини сполучаються з порожнечами всередині Землі, де циркулюють повітря, вода і полум'я. Поступово ці спостереження оформилися в ідею про існування каналів і порожнеч під поверхнею Землі. Вважалося, що вогонь, який рухається по каналах, виривається на поверхню при виверженні вулкану, а вода і вітер із вогнем стрясають поверхню Землі. Наводилася й інша причина землетрусів — обвалювання стелі порожнеч.

Слід підкреслити ще одну особливість грецької науки порівняно з наукою теперішнього часу. Наука нового часу, творцями якої були великі вчені епохи відродження та XVIIст., с самого початку була наукою інтернаціональною. Антична наука – це перш за все грецька наука.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?