Сучасна аграрна політика передбачає позитивну динаміку трансформаційних процесів у сільському господарстві, яка заснована на нових формах власності та господарювання. Механізми регулювання повинні діяти системно, їх класифікація і спрямованість відображати причинно-наслідкові зв’язки, вплив на суб’єкти господарювання, перерозподіл функцій, ієрархію управління, взаємодію й підпорядкованість. Усі категорії механізмів регулювання не будуть корпускулярними. Кожний з них має доповнювати і розвивати попередній, а також цілеспрямовано впливати на стабільне функціонування агроформувань.

Нечіткість у формуванні цілей і завдань механізмів регулювання протягом останніх років не забезпечила системну та надійну економічну підтримку галузі з боку держави. Водночас стримувалась конструктивна розробка механізмів регулювання на рівні підприємств. У результаті, незважаючи на трансформаційну перебудову, більшість господарств нині функціонують без належного врахування інтересів власників-товаровиробників.

Сучасним агроформуванням у своїй діяльності більшою мірою слід враховувати вимоги ринку та наслідки ринкових відносин. Головним регулятором, який визначає напрям діяльності сільськогосподарських підприємств, є попит і пропозиція на їх продукцію, конкурентоспроможність. Запровадження ринкових відносин і елементів ринкового механізму в Україні до останнього часу здійснювалися методами, які не приносили користі. Використання ринкового механізму повинно обов'язково поєднуватися з державною підтримкою агропромислового комплексу в напрямі: досягнення паритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; зниження темпів інфляції; зменшення ставок за кредити; підвищення платоспроможного попиту населення; бюджетної підтримки; одночасного формування державного та ринкового механізмів регулювання економіки. Економічні важелі та інфраструктура ринку мають забезпечити підвищення продовольчого попиту на 20-40 % за рахунок вітчизняних сільськогосподарських підприємств при стабільних прийнятних цінах для виробників і споживачів. Реалізацію сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку необхідно здійснювати за цінами не нижче світового рівня, а з урахуванням якості – на 10-20 % вище.

Сільськогосподарські підприємства, які засновані на сумісному використанні землі та майна, представляють собою складні, динамічні соціально-економічні системи, що знаходяться у постійному русі в напрямі кількісних та якісних змін. Дослідження показали, що сучасні агроформування доцільно орієнтувати на більш масштабний та глибокий розподіл праці, посилення та розвиток внутрішньогосподарських, міжгосподарських і міжгалузевих зв’язків. Питома вага підприємств, сформованих на колективній організації праці, у виробництві окремих видів продукції може складати 60-90 %. Вони займуть ведуче місце при виробництві продовольчого та фуражного зерна, цукрових буряків, соняшника, продукції садівництва, свинини, м'яса птиці та яєць. В цих господарствах доцільна концентрація виробництва насіння, саджанців, племінної продукції. Великотоварні підприємства в сучасних умовах інтенсифікацію виробництва повинні базувати на інноваціях. Комплекс цих чинників як основи інтенсифікації та ефективного використання інвестицій у великих господарствах використовується на 100 %, у середніх – 40-50%, малих – 15-20 %.

Подальша трансформація агроформувань має супроводжуватися поглибленням спеціалізації та збільшенням кількості самостійних організаційно-господарських структур. У підрозділах, які зайняті виробництвом продукції рослинництва, доцільною є їх спеціалізація на виробництві озимої пшениці, насіння, цукрових буряків, соняшника, овочевих, плодоягідної продукції, кормових. Ці культури в залежності від концентрації можуть виступати типоутворюючими або в поєднанні з іншими галузями визначати спеціалізацію підрозділів і господарства. Стосовно до скотарства послідовний розподіл праці має супроводжуватися виділенням у межах підприємства самостійних організаційно-технологічних ланок галузі: виробництво молока; вирощування та відгодівля надремонтного молодняку на м'ясо; вирощування ремонтного молодняку; вирощування та відгодівля молодняку спеціалізованих м'ясних порід. Спеціалізовані організаційно-технологічні ланки доцільні у свинарстві та вівчарстві. Птахівництво і на перспективу слід базувати на створеній системі спеціалізованих господарств промислового типу, цеховій формі організації виробництва та праці.

В умовах більш досконалої спеціалізації в структурі товарної продукції підрозділів провідні галузі можуть займати: зернові – 50-55 %, цукрові буряки – 30-35 %, соняшник – 30-35 %, овочі – 30-50 %, плоди і ягоди – 50-60 %, молочне скотарство – 70-75 %, вирощування молодняку на м'ясо – 80-85 %, вирощування ремонтного молодняку – 60-80 %, свинарства – 70-80 %, птахівництва – 75-80 %, вівчарство – 50-60 %. Скорочення витрат за рахунок концентрації виробництва та підвищення рівня його спеціалізації може становити при інших рівних умовах 20-25 %, підвищення продуктивності праці – в 2-2,5 раза.

В умовах сільськогосподарських підприємств, створених на основі об'єднання майнових і земельних паїв можливе формування економічно самостійних підрозділів різних за спеціалізацією та розмірами. У середньому розміри внутрішньогосподарських підрозділів за площею сільськогосподарських угідь можуть коливатися від 500 до 2000 га, за рівнем виробництва валової продукції – від 635 тис. грн. до 3650 тис. грн., а товарної – від 508 тис. грн. до 3402 тис. грн. При функціонуванні таких підрозділів підприємства можливо здійснити комбінування, диверсифікацію, спеціалізацію і концентрацію виробництва з метою одержання максимальних доходів і прибутку.

У результаті реалізації промислових заходів можливий економічний ефект складе 450 до 650 млн. гривень.