Дипломна робота «Нове осмислення ідеї «чистого танцю» в 60-х роках ХХ ст. в творчості Григоровича і Бєльського»

З предмету Інше · додано 12.07.2010 11:40 · від Тетяна · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ і. Традиції чистого танцю в російському балеті 5 1.1. Становлення хореографічного симфонізму 5 1.2. Загальна характеристика балету 60-Х роках ХХ ст 18 Розділ іі. Діяльність григоровича та бєльського у формуванні ідеї «чистого танцю» 24 2.1. Проблеми ідеї чистого танцю у творчості Григоровича 24 2.2. Бєльський як танцівник і балетмейстер і ідея «Чистого танцю» 32 2.3. Ідея «чистого танцю» в теоретичних доробках Бєльського та Григоровича 41 Висновки 47 Список використаної літератури 51

Висновок

Видатний російський хореограф другої половини XX століття, Ю.Н.Григорович із однаковим успіхом вишиковує як загальну концепцію своїх масштабних спектаклів, так і психологічні взаємини героїв. У його творах відчувається тяжіння д наскрізного танцювальності всього спектаклю, при цьому використовував всі види танцю. Він чудово ставить масштабні кордебалетні ансамблі, піднесені ліричні дуети головних героїв, їх індивідуалізовані варіації-монологи. У складених Ю.Н.Григоровичем складних формах хореографічного симфонізму здійснювалося більш тісне злиття хореографії з музикою й сценографією. І що закономірно, оскільки серед його вчителів був Ф.В.Лопухов - творець уже згадуваної танцсимфонії «Велич світобудови». Найближчим іншому й духовному наставнику Ю.Н.Григоровича до останніх днів свого життя залишався художник С.Б.Вірсаладзе, творчість якого відрізняли гармонія колориту, здатність органічно переводити музичну основу спектаклю на мову живопису, точне відчуття форми балетного костюма, уміння створити узагальнений образ, що відкривав шлях до розуміння ідеї спектаклю. С.Б.Вірсаладзе був автором не лише декорацій і костюмів, але й сценічно-просторового рішення постановки.

Основа хореографічних рішень у Ю.Н.Григоровича - класичний танець, збагачений елементами інших танцювальних систем, у тому числі й народному танці. Органічно включається ним у танець пантоміма.

Творчість І.Д. Бєльського належить до числа найбільших явищ вітчизняної художньої культури ХХ століття. Талановитий танцівник, він став одним з балетмейстерів-реформаторів, заклавши у своїх постановках риси нової хореографії другої половини двадцятого сторіччя. Визначальним творчим методом балетмейстера Бєльського є прихильність принципам хореографічного симфонізму, і це стало вирішальним фактором його успіхів.

Як справжній національний художник, Бєльський базувався на досягненнях російського балетного театру, безпосередньо сприйнявши від свого вчителя Ф.В. Лопухова ідеї про провідну роль принципів хореографічного симфонізму на сучасній сцені. Бєльського можна вважати справжнім новатором. Він обновив і формулу спектаклю, і техніку танцю, і його мова. Від Ф.В. Лопухова Бєльський успадкував сміливість, з якої з'єднував класичний танець із характерним, включаючи в нього елементи спорту, праці, сучасного фольклору. Ці елементи ніколи не вносили в хореографію ілюстративності, кольори побутовосхожості або натуралізму, навпроти, вони працювали на створення образів узагальнених, символічних, умовних. Даючи чудові зразки тематичного розвитку танцю, Бєльський строго відбирав лейтрухи для хореографічних характеристик героїв, уміло користувався виразними можливостями кожного руху, жесту, пози, логічно сполучив комбінації рухів. Це ріднило Бєльського з балетмейстерами минулого М.И. Петіпа й М.М. Фокіним.

З театром Петіпа ріднила Бєльського й багатозначну образність кордебалетних ансамблів. У спектаклях хореодрами артисти кордебалету могли не тільки зображувати селян, воїнів, гостей, вони могли виконувати винахідливо поставлені, виразні танці, але їхні учасники були саме тими персонажами, якими називалися - войовничими татарами в «Бахчисарайському фонтані», революційними басками в «Полум'ї Парижа» або курдами в «Гаяне». Брати участь у створенні потрібного тла, в емоційній сфері протагоністів, інтонуючи їхні відносини, доводило колись і виллисам, і нереїдам, і лебедям, і тіням. У Бєльського умовно-символічна образність кордебалету несла найширшу гаму почуттів (танець чайок в «Березі надії» виражав любов, надію, мужність, тугу за будинком, в «Одинадцятій симфонії» кордебалет передавав настрій мас - від покірності й розпачу до революційної рішучості йти на бій). Таким чином, художнє завдання, покладене Бєльським на кордебалет, розвиваючись у руслі традицій балетної сцени, виявилася принципово новою.

Потяг до симфонічної творчості закладено в самій природі таланта Бєльського – його цікавила не психологія особистості, а психологія мас, не конкретні деталі, а загальні процеси і явища. Творчість Бєльського виявилося співзвучно вимозі часу. Він був у числі тих, хто повертав танцю його пріоритетне право в балетному спектаклі. Місце Бєльського в історії вітчизняної культури визначене тим, що, поставивши «Ленінградську симфонію», він відродив жанр балету-симфонії. Тематична розробка хореографії несе тут глибокий філософський зміст і художню образність. Вона збігається з музичної й треба принципу розвитку музичної драматургії, але не переходить у механічне структурне повторення симфонії Шостаковича. «Ленінградська симфонія» залишається неперевершеним зразком балету із програмною симфонічною хореографією, балету, перейнятого цивільним пафосом, ідеями боротьби за волю й людське достоїнство, боротьби проти будь-яких видів насильства й агресії. Симфонії Шостаковича спонукали до життя кращі балети Бєльського - «Ленінградську симфонію» і «Одинадцяту симфонію». У свою чергу, ці спектаклі стали кращим втіленням музики композитора на балетній сцені.

Серйозне значення для усвідомлення законів балетного театру має невдача, що Бєльський потерпів, застосувавши в сюжетному балеті «Ґедзь» закони балетів-симфонії. Однак невдача не свідчила про неспроможність хореографічного симфонізму, але показала межі використання цієї форми, підтвердивши той факт, що навіть великий художник не вправі порушувати строгі закони жанру.

Бєльського можна зарахувати до числа талановитих теоретиків балету, незважаючи на те, що він не залишив фундаментальних наукових праць. Його статті входять у перелік основних наукових праць, присвячених проблемі хореографічного симфонізму, оскільки в них у короткої, майже тезовій формі, позначене коло важливих питань, пов'язаних із цією проблемою. Науковий світогляд Бєльського визначило його педагогічну практику. Всі учні Бєльського високопрофесійно володіють методами хореографічного симфонізму.

Знахідками хореографа продовжують користуватися молоді майстри нового покоління. Бєльський довів, що класичний танець здатний розвиватися в нових напрямках, відповідаючи завданням часу й духовних запитів суспільства.

Кращі балети Бєльського наочно показали можливості використання принципів хореографічного симфонізму при створенні балетів на сучасні теми. Визначаючи значення творчості Бєльського для вітчизняної хореографії, автор дисертації особливо підкреслює, що в новаторській творчості Бєльського збережені традиції російського балету.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?