Реферат «Німецька держава за Оттонів», 2010 рік

З предмету Історія · додано 05.07.2010 20:36 · від Наталья Владимировна · Додати в закладки
8 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 2 1. Утвердження Саксонської династії. Правління Оттона І. Утворення Священної Римської імперії 5 2. Десятиліття Оттона ІІ 18 3. Оттон ІІІ та Генріх ІІ 25 Висновки 36 Список використаної літератури 38 Додатки

Висновок

Оттон I поклав початок імперській політиці Німецького королівства, відродивши імперію на Заході. Імперія Оттона, як і багато що в середньовічній Європі, була каролінзькою спадщиною. Оттон I, вирішивши продовжувати традицію Карла Великого, оволодів Італійським королівством і домігся того, щоб папа коронував його в Римі імператорською короною. Каролінзька імперська традиція служила переконливим виправданням відновлення імперії в Західній Європі, саме ж виконання задуму було питанням влади. Королівство Оттона Великого, незважаючи на своє домінуюче становище, мало лише політичну перевагу, і тільки імператорська корона забезпечувала йому більш високу за рангом, ніж королівську, гідність. Універсальний характер Імперії узаконював владу над її негерманскими частинами, а включення її в Священну історію як останнє з чотирьох великих всесвітніх царств, передбачених пророком Даниїлом, гарантувало їй, згідно з політико-теологічним уявленням Середньовіччя, існування аж до пришестя Антихриста. На імператора як «всесвітнього монарха», що стояв на чолі християнського світу, покладалися великі надії: він повинен був обороняти від ворогів, захищати правдиву віру і нести через своїх місіонерів Христове слово язичникам.

Італійська політика Оттона II була націлена і на більш міцне з'єднання німецької та італійської частин його Імперії. Не в останню чергу це проявилося в порядку обрання королем і подальшій коронації його сина Оттона III: він наполіг на тому, щоб його наступника обрали в Італії представники вищої німецької та італійської феодальної знаті, а потім у Німеччині, в Ахені, коронували німецький та італійський архієпископи. Хоча передчасна кончина Оттона II не дозволила довести до логічного завершення і це починання, однак положення справ, що залишилося після нього в Імперії, в цілому не дає підстав оцінювати його правління як провал імперської політики. У нього все ще було попереду, а намічена за роки його правління тенденція дозволяє говорити про якісно новий етап в історії Священної Римської імперії. Особиста доля Оттона II залишає відчуття передчасно і насильно перерваного польоту, але Імперія продовжувала жити, і попереду на неї чекали дивні метаморфози.

Змалку Оттон III виховувався в переконанні, що є законним спадкоємцем слави Стародавнього Риму. Проте його мрія про універсальну християнську імперію не захопила ні німців, ні італійців, ні самих римлян. Про неї мріяли тільки сам юний імператор, його вчений друг і наставник Герберт - папа римський Сильвестр II і мало хто з числа наближених, а цього було замало. І все ж, хоч задуми Оттона III померли разом із ним, для майбутнього устрою Європи велике значення мав один аспект його концепції універсальної імперії - бажання інтегрувати до її складу сусідні народи Східної Європи, не підкоряючи їх і не позбавляючи політичної автономії, включити їх в західний християнський світ на засадах самоврядування. Однак ці плани наразилися на рішучий опір з боку німецьких магнатів, зацікавлених у військово-політичній експансії. Та й самі ці народи, поступово приходили до усвідомлення власної національної ідентичності, мислили іншими категоріями і переслідували інші цілі. У кінцевому рахунку вони увійшли в сім'ю християнських держав Європи, але не до складу Імперії, не стільки вкоріненої у політичній дійсності, скільки такої, що витала у світі ідей. Разом з тим спроба відродження традицій Римської імперії сприяла відродженню римського права, яке, у свою чергу, зміцнювало серед європейських народів почуття культурної єдності. Мрія про відродження Імперії в античному сенсі не здійснилася, проте ідея, яка лежала в її основі, благотворно вплинула на культурний розвиток тієї епохи, що отримав назву оттонівского відродження

Генріх II не відмовився від Риму та Італії, незважаючи на велику кількість проблем, з якими йому довелося зіткнутися як на північ, так і на південь від Альп. Зрозуміло, це не було одноосібним рішенням короля: знать, що підтримувала його сприйняла б втрату Італії як власне приниження. Правління Генріха II аж ніяк не підводило риску під імперською політикою німецьких королів, не свідчило про відмову від неї, але лише служило черговим етапом її розвитку.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 8 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?