Дипломна робота «Правова регламентація розгляду спорів про порушення прав інтелектуальної власності», 2009 рік

З предмету Право · додано 22.06.2010 13:20 · від Псалом · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. 7 Правові засади захисту прав інтелектуальної власності 7 1.1. Загальні правові засади захисту прав інтелектуальної власності 7 1.2. Правові підстави захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського права та суміжних прав 22 1.3. Правові підстави захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності 35 1.4. Характеристика судових та несудових форм захисту прав інтелектуальної власності 45 Розділ 2. 52 Характеристика спорів про порушення прав інтелектуальної власності. Захист та наслідки порушення права інтелектуальної власності 52 2.1. Спори, що виникають з приводу порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності 52 2.2. Спори, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського права та суміжних прав 63 2.3. Спори, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності 75 Розділ 3. 82 Особливості розгляду спорів про порушення прав інтелектуальної власності. Проблеми регулювання захисту прав інтелектуальної власності в україні та за кордоном 82 3.1. Підсудність спорів про порушення прав інтелектуальної власності 82 3.2. Проблема доказів та доказування у справах, пов'язаних із порушенням прав інтелектуальної власності 94 3.3. Медіація як спосіб вирішення спорів про порушення прав інтелектуальної власності 100 Висновок 110 Список використаної літератури 118

Висновок

Підводячи підсумки стосовно викладеного матеріалу з теми «Правова регламентація спорів про порушення прав інтелектуальної власності» вважаю за необхідне зробити наступні висновки.

Так, в першому розділі даної роботи були розглянуті правові засади захисту прав інтелектуальної власності, а саме були визначені: загальні правові засади захисту прав інтелектуальної власності; правові підстави захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права та суміжних прав та на об’єкти промислової власності; характеристика судових та несудових форм захисту прав інтелектуальної власності.

З приводу цього можна зазначити наступне.

Згідно з Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Виходячи з цього, одним з основних напрямів державної політики України з питань національної безпеки, визначених Законом "Про основи національної безпеки України" є забезпечення необхідних умов для реалізації права інтелектуальної власності та його захисту.

Захист прав інтелектуальної власності в Україні - це передбачена законодавством діяльність уповноважених державою органів виконавчої та судової влади по визнанню, поновленню та усуненню перешкод, що заважають суб’єктам права інтелектуальної власності реалізації їх прав та законних інтересів.

Слід зазначити, що законодавство України в сфері захисту прав інтелектуальної власності базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» та інших нормативно – правових актів чинного законодавства України, що охороняють та захищають особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. Так, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування". Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України. Характерною особливістю багатьох розроблених за останній період нормативно-правових актів є запровадження норм, націлених па посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності.

В 2000 році відбулася докорінна зміна в державному управлінні системою правової охорони інтелектуальної власності. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 року № 601 у складі Міністерства освіти і науки створено Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління. Інституції державної влади, що діяли окремо у сферах промислової власності та авторського права і суміжних прав, об'єднані в єдину інфраструктуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Нормативно – правові база України в сфері інтелектуальної власності створили знаходиться на стадії створення надійного правового механізму захисту прав інтелектуальної власності.

Відповідно до положень Закону«Про авторське право і суміжні права» твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони.

Охорона майнових прав авторів на Україні діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти. Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню чи іншій зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення охороняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача).

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням, що дає підставу для судового захисту, є ряд дій, вчинених будь-якою особою стосовно немайнових та майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав. Під ці дії підпадає будь-яке піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, пов'язане з незаконним відтворенням, розповсюдженням або іншим використанням контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Крім того, дії вважаються неправомірними і при звичайному ввезенні на митну територію України контрафактних творів, а також при їх ввезенні з метою їх розповсюдження чи публічного сповіщення творів, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Порушення авторського права і суміжних прав тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством України.

Другий розділ даної роботи включає в себе висвітлення питань стосовно характеристики спорів про порушення прав інтелектуальної власності, а також питання, пов’язані із захистом та наслідками порушення права інтелектуальної власності.

В цьому розділі були розглянуті спори, що виникають з приводу порушення особистих немайнових, майнових та майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності.

Так, посягання на особисті немайнові права автора можуть мати різну форму, але вони завжди створюють перешкоди для здійснення інших майнових авторських прав. Порушення, невизнання й оспорювання будь-якого суб’єктивного цивільного права як підстави для його захисту прийнято розрізняти. Пропонувалось вважати: (а) порушення суб’єктивного цивільного права протиправною дією (бездіяльністю), яка має наслідком ліквідацію належного іншій особі суб’єктивного цивільного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково; (б) невизнання права – дією (бездіяльністю), яка за змістом становить заперечення існування суб’єктивного цивільного права іншої особи, але не має ознак порушення права – ліквідації або обмеження свободи його реалізації; (в) оспорювання – дією (бездіяльністю), що полягає в запереченні належності особі або обсягу відповідного суб’єктивного цивільного права без ознак його порушення.

Захищаючи право авторства, особа може обрати той спосіб захисту, який вважає максимально ефективним з огляду на характер порушення, його наслідки й реальну можливість їх усунення. У цьому плані чинне законодавство (ст. 16 ЦК України і ст. 52 Закону) надає широкий спектр можливостей. Доцільними в даному випадку будуть вимоги про (а) визнання авторства за позивачем; (б) заборону й припинення дій, що порушують права автора; (в) поновлення порушеного права; (г) стягнення компенсації, моральної й матеріальної шкоди.

У справах про порушення права авторства вимога про його визнання є універсальною, передує всім іншим і є основою для їх обґрунтування.

Конкретні способи поновлення порушеного права авторства мають обиратися відповідно до характеру порушення та інших обставин справи. Як правило, обов’язковими є вимоги про зазначення дійсного авторства на примірниках опублікованого твору або внесення імені автора в перелік співавторів.

До загального переліку спорів, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського права та суміжних прав, а саме: 1) спори щодо відтворення, розповсюдження та іншого використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права; 2) спори щодо виготовлення і розповсюдження з порушенням авторського права та суміжних прав (контрафактних творів) примірників творів, фонограм; 3) спори щодо ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися.

Одним з найпоширеніших видів порушення майнових прав інтелектуальної власності в сучасному світі є піратство в сфері авторського права та суміжних прав.

Спори що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності можна поділити на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності. Так, стосовно об’єктів промислової власності це суперечки: пов’язані з відмовою у видачі патенту; за запереченнями третіх осіб про видачу патенту; про визнання патенту недійсним. До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав: про заборону дій, що порушують права на патент; про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав; про визнання дій, що не порушують патент; про надання примусової ліцензії; про виплату винагороди автору роботодавцем; про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності. Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку.

Третій розгляд присвячено дослідженню особливостей розгляду спорів про порушення прав інтелектуальної власності та проблем регулювання захисту прав інтелектуальної власності в Україні та за кордоном.

Так, цей розділ включає висвітлення таких питань, як: підсудність спорів про порушення прав інтелектуальної власності; проблема доказів та доказування у справах пов’язаних із порушенням прав інтелектуальної власності; медіація як спосіб вирішення спорів про порушення прав інтелектуальної власності.

Одними з ключових положень чинного законодавства України в сфері інтелектуальної власності є положення, пов’язані з захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського і суміжних прав, а також комплексу прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності, передбачений цивільним, адміністративним і кримінальним законодавством. Захист порушених прав в сфері інтелектуальної власності, як правило, здійснюється у судовому порядку або шляхом звернення до інших органів відповідно до їх компетенції.

Спори, що розглядаються у судовому порядку та пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції.

До таких способів можна віднести вимоги: про припинення або заміну правовідносин; про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади.

Щодо проблематики законодавчого закріплення належних процедур охорони права інтелектуальної власності, слід відзначити, що хоча розвиток українського законодавства в сфері права інтелектуальної власності орієнтується на впровадження стандартів, встановлених угодою Світової Організації Торгівлі (ТРІПС) та відповідних директив Європейської комісії, все ж має місце ряд колізій, що спричиняють ускладнення певних судових процесів, пов’язаних з охороною права інтелектуальної власності в Україні.

Останнім часом все більше судових спорів виникають через порушення прав інтелектуальної власності, особливо авторських прав та прав на торговельну марку та промисловий зразок.

Також в Україні існує проблема браку обізнаності суддів щодо питань захисту інтелектуальної власності, особливо, що стосується судів загальної юрисдикції, де існує, так би мовити, «вакуум» щодо роз’яснень та рекомендацій з боку Верховного суду України.

Сьогодні законодавство країни дозволяє створити спеціалізований Патентний суд (навіть, систему патентних спеціалізованих судів) за умови внесення деяких змін до Закону України «Про судоустрій України», до законів про охорону прав на об’єкти промислової власності та до процесуальних кодексів. Але, враховуючи, що на сьогоднішній день кількість справ, які можуть бути віднесені до компетенції Патентного суду, є досить незначною, напевно, недоцільно утворювати в Україні систему патентних судів, як передбачено у законі для господарських та адміністративних спеціалізованих судів, тобто “місцеві патентні суди – Апеляційні патентні суди – Вищий патентний суд України". Важливо, щоб спори у сфері промислової власності у першій та апеляційній інстанціях розглядались у Патентному суді, а розгляд касаційного оскарження здійснював Верховний Суд України, який матиме за Законом 4 судові палати (у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах ).

Тема засобів доказування щодо правопорушень у "світовому павутинні" останнім часом доволі активно обговорювалася на шпальтах друкованих засобів масової інформації, а також веб-сайтах. її торкалися як науковці, так і практики-юристи, які стикалися з відповідними проблемами у своїй діяльності.

На сьогоднішній день в українській правозастосовній діяльності застосовується низка прийомів, що дозволяють юридично закріпити відомості, розміщені в Internet, з тим, аби їх можна було використати в господарському, цивільному процесі тощо як докази. Кожен з них має як переваги, так і недоліки, про які не видається за доцільне згадувати у цій статті.

Медіацією називають процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається третя, нейтральна, сторона - медіатор (посередник), який веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію обох (або декількох) сторін щодо суті спору, дає кваліфіковані поради й активно допомагає опонентам самостійно знайти вихід із конфліктної ситуації. Медіація - це один з так званих альтернативних (позасудових) способів врегулювання спорів, ефективність якого дуже висока.

За останні десять років у країнах з розвиненою ринковою економікою процес медіації набув значного поширення та є одним з інструментів розвитку суспільних відносин, коли члени суспільства прагнуть залагоджувати спори, що виникають між ними, самостійно, без втручання державних органів.

Медіація найбільш доречна у таких випадках, коли: бажано мати у стислі строки конкретне рішення по завершенні процесу переговорів; сторони мають бажання зберегти конфіденційність; спілкуванню сторін заважають надмірні емоції та напруга; сторони обмежені в часі та фінансових можливостях; сторони мають бажання підтримувати в подальшому нормальні ділові стосунки, прагнуть знайти порозуміння, а не розійтися ворогами.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?