Дипломна робота «Проблеми та шляхи залучення іноземних інвестицій в економіку України», 2006 рік

З предмету Економіка · додано 28.03.2010 12:35 · від МОНРО · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 1.Методологічні засади інвестування 1.1. Інвестиційні процеси у державі з ринковою економікою 1.2. Основні напрямки і об’єкти інвестування 1.3. Методи державного регулювання інвестиційної сфери економіки 2. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні 2.1. Основні етапи і регіональні особливості залучення прямих інвестицій в економіку України 2.2. Ефективність залучення інвестицій в Україну 3. Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні 3.1. Створення сприятливого інвестиційного клімату 3.2. Стимулювання розвитку фондового ринку та фінансово-кредитної системи 3.3. Головні напрямки прискорення процесу приватизації 3.4. Залучення іноземного капіталу Висновок Список літератури

Висновок

Шлях ринкових перетворень, яким пройшла Україна, поки не призвів до розв’язання проблеми формування інноваційного механізму, який би відповідав світовим зразкам. Тому завершення ринкових реформ залишилося єдиною дією на прогресивну зміну орієнтирів економічних інтересів з їхнім зверненням до науки, технологій, інноваційної діяльності на основі податкових методів, які широко використовуються у світовій практиці.

Кожна країна, якщо вона прагне бути конкурентоспроможною на світовому просторі, повинна підтримувати свої науково-технічний та освітній потенціали на належному рівні.

У світі існують дві моделі інноваційної політики, які виправдали себе, — американська та японська. Перша базується на найвищій автономії підприємництва, на принципі вільної конкуренції і на регулюванні ринку великими міжнародними корпораціями. Орієнтація технологічного розвитку здійснюється шляхом виокремлення пріоритетної галузі. Японська модель передбачає забезпечення державою технологічних пріоритетів за допомогою стимулювання не окремих галузей, а конкретних технологій [5, 372].

Процес реформування економіки триває, причому неоднакові рівні розвитку регіонів простежуються через різне збільшення обсягів ВВП та інших макроекономічних показників. Але пожвавлення інвестиційної діяльності, приплив внутрішніх і зовнішніх капіталів необхідні, найперше, для піднесення конкурентоспроможності продукції регіонів, без чого її не приймуть світові ринки.

Високі темпи економічного зростання можливі як наслідок інвестиційної активності. Інвестиції в економіку мають перевищувати темпи збільшення ВВП, забезпечуючи належний рівень капіталомісткості. За підрахунками вчених, для України за стабільного 1,5 %-го приросту ВВП треба мати 3,5 — 4 % приросту капіталовкладень. Інвестиційний клімат необхідно створювати насамперед на рівні держави, наступний крок — спрямування інвестицій у регіони. Причому це стосується економічного потенціалу держави, внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Світовий досвід показує, що для стабільного зростання інвестиції мають бути на рівні 19 — 25 % ВВП, а в Україні цей показник має тенденцію до скорочення - з 23 % у 1990 р. до 12,7 % у 2004 р.

Головним джерелом інвестицій залишаються власні кошти підприємств, за рахунок яких здійснено 66 % усіх капіталовкладень, а з державного бюджету — лише 6,4 % загального обсягу інвестицій. Незадовільний фінансовий стан половини загальної кількості українських підприємств відбивається в показниках, які характеризують платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Промисловість України входить у світовий ринок з високою питомою вагою морально і фізично застарілих виробничих потужностей, які підлягають заміні. Вартість введених нових засобів праці у 2001 р. становила лише 6 % вартості виробничих фондів, тобто такі темпи оновлення не сприяють виготовленню продукції, що користуватиметься попитом на світових ринках [13, 24].

Економічне зростання регіонів безпосередньо залежить ще й від того, яким чином підприємства працюють над удосконаленням технології, стратегії досягнення переваг над вітчизняними та зарубіжними конкурентами. Конкуренція виступає основною рисою товарного виробництва, виконуючи роль стихійного регулятора, форми і методи якого з часом змінюються. Фірми виробляють глобальні стратегії і продають свою продукцію в усьому світі, розміщують підприємства за кордоном, максимізуючи свої доходи.

Постійне зростання капіталу суб'єктів господарювання забезпечується конкурентоспроможними діловими моделями: залучення інвестицій відбувається саме завдяки найкращим діловим моделям [15, 36]. Ділова модель — це система, яка надає послуги споживачам і одержує прибуток, об'єднуючи такі функції: добір клієнтів; визначення якості й асортименту послуг; визначення завдань фірми та її компаньйонів; розподіл ресурсів; вихід на ринок; створення умов для залучення клієнтів. Отже, створення ділових моделей базується на стратегічному розумінні головних пріоритетів клієнтів, а це ширше, ніж їхні потреби. Саме в такому розрізі регіони мають діяти для забезпечення своєї конкурентоспроможності і залучення інвестицій. Пріоритети клієнтів регіонів — це загальна система прийняття рішень споживачами (в широкому розумінні). На їхні потреби впливають ціни, технології, конкурентоспроможні пропозиції, інфраструктура тощо; перелічені фактори проходять крізь призму загальної системи прийняття рішень споживачами, в якій дістають свій прояв їхні пріоритети. Найвигідніший для споживачів та постачальників тип ділової моделі визначають, аналізуючи пріоритети, і перерозподіляють капітал. Згідно з цією концепцією, капітал мігрує від застарілих ділових моделей до тих, які найкраще відповідають пріоритетам клієнтів.

Коментар модератора

Вікторія.Робота нормальна

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?