Дипломна робота «Зарубіжний досвід місцевого самоврядування», 2007 рік

З предмету Право · додано 18.03.2010 12:10 · від Мирослав · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ РОЗДІЛ 1. Історичні та теоретичні аспекти феномену місцевого самоврядування 1.1. Місцеве самоврядування як історичне явище 1.2. Основні теорії та сучасні моделі місцевого самоврядування РОЗДІЛ 2.Зарубіжний досвід реформування місцевого самоврядування 2.1. Реформування систем місцевого самоврядування в західноєвропейських країнах 2.2. Сучасні реформи систем місцевого самоврядування в Центральній та Східній Європі РОЗДІЛ 3. Запозичення зарубіжного досвіду реформування місцевого самоврядування в Україні: проблеми та перспективи 3.1. Становлення місцевого самоврядування в Україні (1990-1997 рр.) 3.2. Сучасний стан та напрямки реформування системи місцевого самоврядування в Україні Висновки Список використаних джерел Додатки

Висновок

Підводячи підсумки викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. Поняття „місцеве самоврядування” є неоднозначним та багатоплановим, що знаходить відображення в різних підходах до його трактування. Наявність різних концептуальних підходів до розуміння місцевого самоврядування пов'язана з неоднозначним визначенням джерела та природи влади, яка здійснюється територіальними колективами громадян і органами, які вони обирають, та їх взаємодією з органами державної влади, а також впливом на практику державного будівництва двох основних парадигм місцевого самоврядування — громадської та державницької.

Найбільш актуальною для України, як у теоретичному, так і в практичному відношеннях, є так звана громадсько-державницька теорія місцевого самоврядування. Орієнтація на такий компромісний варіант обумовлена кількома причинами. По-перше, ця концепція не протиставляє, а поєднує у собі два начала: самоврядне, що йде „знизу”, та державне; регулює їх взаємовідносини. Це дозволяє місцевому самоврядуванню, особливо в період трансформаційних змін, бути одним із шляхів подолання політичного відчуження від лади, ліквідації історично зумовленої суперечності між державою та суспільством, засобом розширення демократичного простору. По-друге, громадсько-державницька парадигма обумовлена історичними передумовами зародження, становлення і розвитку цього інституту в Україні.

2. Історія становлення місцевого самоврядування своїми витоками сягає періоду античності. Більше поширення місцеве самоврядування одержало в ХІ-ХV століттях в зв’язку з розвитком торгівлі, завдяки чому, в першу чергу, зростали міські громади, багато з яких одержували статус напівсуверенних одиниць, формуючи таким чином основу місцевої автономії.

Концептуальні засади теорії та практики місцевого самоврядування були закладені в період буржуазно-демократичних революцій. Самоврядування пов'язували з прогресивними ідеями виборчого права та представницької влади в управлінні громадськими справами. Сам термін “самоврядування” вперше було вжито в період Великої французької революції, щоб підкреслити самостійність громади відносно держави. В сучасному розумінні це поняття з’явилося в середині ХІХ століття. завдяки прусському юристу Р.Х. Гнейсту, який під місцевим самоврядуванням розумів таке управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, наділялися правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи без втручання центральної державної адміністрації та її чиновників на місцях. Але, в ході науково-теоретичного осмислення це поняття увібрало в себе риси багатоманітності і неоднозначності. На сучасному етапі налічується більше 30 визначень поняття “місцеве самоврядування”.

В нашій державі місцеве самоврядування має давні традиції та досить складну історію. На його розвиток впливали східна та західна політичні культури, як об'єктивний прояв геополітичного становища України. При виробленні теоретичної моделі необхідно враховувати, що головним для місцевого самоврядування є визначення розміру муніципальних одиниць з точки зору й території, й чисельності населення, й функціонального поділу повноважень між різноманітними одиницями місцевого управління, а також між ними і центральним урядом.

3. З погляду організації інститутів основою місцевого самоврядування є територіальні громади, розміри та кількість яких не залежать від площі держав та чисельності населення. Крім влади базового рівня у деяких країнах існують проміжні територіальні структури і відповідні їм органи керування. Як правило, вони утворюються в тих державах, де муніципальні одиниці мають невеликі розміри й обмежене коло діяльності. Проте, останнім часом, у ряді демократичних країн поширилась тенденція до скасування проміжного рівня і передачі його функцій частково центральній, а частково — місцевій владі. Такі зміни в організаційній структурі органів місцевого самоврядування не впливають на ефективність їхньої діяльності. Як свідчить світовий досвід, ефективність місцевої влади визначається різними чинниками, в тому числі часткою органів місцевого самоврядування в державному споживанні, у споживанні ВНП, зайнятістю, яка припадає на місцеві органи, а також участю населення виборах до місцевих органів влади.

4. Аналіз досвіду організації влади на місцях в демократичних країнах дозволяє виділити базові критерії, за допомогою яких можна скласти класифікаційну „сітку” типів систем місцевого самоврядування, створити „багатогранну”, ефективно діючу модель місцевого самоврядування, визначити найбільш оптимальний варіант взаємодії державних та місцевих органів влади.

5. Щодо України, найбільш адекватною сучасним умовам є така модель місцевого самоврядування, для якої характерний низький рівень представництва, виконання місцевими органами влади загальних (універсальних) функцій, поєднання прямого державного управління на місцях та місцевого самоврядування, наявність однопалатних низових та проміжних представницьких органів місцевої влади, обраних за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатним округам безпосередньо населенням територіальної громади, „колегіальних” виконавчих місцевих органів, сформованих мером (обраним безпосередньо населенням), який, як голова виконавчого комітету, поєднує колегіальні функції з деякими обов'язками державної адміністрації.

6. Оптимальним варіантом взаємодії інститутів публічної влади на місцях є модель „взаємозалежності”, згідно з якою відносини центральних і місцевих органів характеризуються як деяким ступенем їхньої незалежності, так і взаємозалежністю, і визначаються реальним владним потенціалом сторін, наявними ресурсами (особливо фінансовими), які є в їхньому розпорядженні, і засобами тиску.

7. У своїй практичній діяльності місцеві органи зустрічаються з цілим рядом проблем, розв'язання яких обумовлює реформи місцевого самоврядування, їхній характер багато в чому залежить від особливостей конкретних країн, традицій, площини, території та інших чинників. Вони можуть носити економічний, політичний, соціальний, демографічний характер. Реформи, які проводяться в західних країнах, ми запропонували поділити на чотири типи: коригування кількості одиниць, організаційні реформи, фінансові реформи і функціональні та процедурні реформи.

На відміну від західних країн у Східній та Центральній Європі реформи місцевого самоврядування розпочалися тільки після демократичних революцій, які відбулися на рубежі 90-х років. Вони, перш за все, були спрямовані на демонтаж тоталітарного політичного режиму. Тому, на наш погляд, реформи місцевого самоврядування в посттоталітарних країнах стали тим важливим кроком, який започаткував період трансформації у принаймні п’яти сферах: політичній – через запровадження вільних виборів до місцевих органів урядування; системній – через конституційні гарантії законодавчої автономії органів місцевого самоврядування; економічній – через перехід від централізованої системи управління та планування економіки до системи, основою якої є ринок; адміністративній – через скасування керованих з центру рад і делегування ряду обов’язків центральної адміністрації органам місцевого самоврядування; громадянській – через початок відбудови громадянського суспільства.

8. На даний час дуже важливою є розробка і законодавче впровадження Національної програми розвитку місцевого самоврядування із дієвими механізмами його державної підтримки: законодавчими, інституційними, економічними.

Ми вважаємо, що вивчення досвіду реформування місцевого самоврядування як в розвинених, так і в посттоталітарних країнах, дозволить Україні краще визначити способи розв’язання існуючих проблем, з якими вона зіштовхується у ході трансформаційних змін.

Коментар модератора

робота нормальна

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?