Курсова робота «Політична боротьба в Україні у 2008 році», 2009 рік

З предмету Історія · додано 10.03.2010 14:12 · від Pablito · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ Розділ І План Дій щодо Членства в НАТО, як причина виникнення політичної кризи в Україні (січень-квітень 2008р.) Розділ іі Російсько-грузинський військовий конфлікт в контексті української політичної боротьби Розділ ііі Парламентська криза 2008 Висновки Список використаних джерел та літератури

Висновок

У 2009 році політичну Україну зустрічають ті ж самі проблеми, що супроводжували її у 2008-му. Більше того, ситуація тільки погіршується з огляду на затяжний характер тих кризових явищ у політиці та економіці, які переживає країна.

2008 рік став для України не просто черговим календарним періодом, коли підраховуються втрачені можливості й нереалізовані шанси для розвитку та реформування країни.Політичні події, що відбувалися у цей складний проміжок часу, тільки поглибили протиріччя й загальну тривалу кризу політичної системи, актуалізували додаткові ризики для існування держави загалом.Країна зусиллями політиків поступово перетворилася не просто на зону традиційної політичної нестабільності, як часто її характеризують у політологічних розвідках, але стала синонімічною з цим визначенням.

Кризові явища у вітчизняній політиці проявляються у постійній конкуренції не стільки між владою та опозицією, яка в Україні має скоріше половинчастий характер з огляду на те, що вона не просто хоче стати владою, але інкорпоруватися у існуючу систему владних відносин, підтримуючи розкритиковані нею ж правила гри.

Конкуренція унаочнюється у протиборстві між гілками влади, за якою стоїть змагання бізнесу, спостерігається подальший розвиток тенденцій злиття інтересів великого капіталу і політики. Це можна побачити через безпосередню присутність бізнесу в політичному процесі та лобіюванні власних інтересів тими чи іншими бізнес-групами, які монополізують політичні партії, представлені у ВР.

Стан справ у країні нагадує гобсівську додержавну війну всіх проти всіх. Як наслідок таких квазі бойових дій – відсутність фактично жодної реформи, всі тільки ведуть мову про потребу реформування. Згадати можна хіба що реформу освіти, що також викликає критику й певні нарікання.

2008 рік пройшов під знаком паралізованого парламентаризму та розвитку тотальної тенденції відсутності політичної відповідальності за обіцянки. Наприклад, під час 2-ої сесії Верховної Ради з 245 законів, передбачених коаліційною угодою між БЮТ та НУНС, парламентом розглянуто лише 45 законопроектів, з яких ухвалено тільки 11.

Одне із завдань парламенту й влади загалом – реалізація конституційної реформи, як шлях та механізм віднаходження порозуміння між елітами, владою та суспільством – так і було поховано. У підсумку бажання різноманітних політичних сил змінити Конституцію перетворилися скоріше на предмет політичних маніпуляцій, вмотивованих з огляду на безпосередні кар'єрні перспективи тих чи інших представників політичних сил.

Політики так і не дійшли публічної згоди стосовно шляхів вдосконалення Основного Закону. Зокрема, думки відносно перетворення країни на парламентську республіку чи то повернення до пропрезидентських моделей управління змінювалися пропорційно від віддаленості потенційних перспектив в ПР, БЮТ чи залишків НУ впливати на можливість отримання тих чи інших посад.

Обіцянки стосовно зняття чи то унормування депутатської недоторканності так і не зійшли на полі вітчизняного популізму результативними законодавчими ініціативами. Залишилося замороженим виборче законодавство, яке сприяє обранню "котів в мішку" й залишає недоторканним вплив партійного лідера на партійні процеси - фінансування партій, формування списків, які є закритими від суспільства, розподіл посад.

Сумна доля спіткала закон про Кабінет Міністрів. Як і політична реформа він став не просто законодавчим актом, який має регулювати, визначати, унормовувати владні стосунки, але вчергове зіграв роль джокера у політичній колоді.Одним із політичних парадоксів стало чи то відновлення чи створення парламентської більшості в складі частини НУНСу, БЮТу та Блоку Литвина в парламенті, яка не нараховує 226 народних обранців.

2008 політичний рік ще раз підкреслив занадто потужну персоніфікацію вітчизняної політичної арени, де активними акторами виступають не просто політичні партії, але саме їхні лідери. Кілька осіб приймають рішення за всіх. Така персоніфікація та залежність партій від популярності виключно власного лідера фактично перетворює на ширму значимість парламенту, та підміняє принципи колегіальності ухвалення рішень та плюралізму. 2008 рік промайнув у послабленні політичних партій, як колегіальних інституцій.

Події 2008 року, зокрема конфлікт між РФ та Грузією вчергове продемонстрували відсутність консолідованої позиції українських політиків відносно вибору геополітичного майбутнього та стратегічних напрямів розвитку України в цілому. Це стосується євроатлантичної інтеграції. Підтримка незалежності Південної Осетії з боку ПР багато в чому поставила під сумнів адекватність розуміння з боку цієї політичної сили геополітичних реалій та можливих ризиків для країни у кримському контексті таких заяв і такого публічного позиціонування.Україна так і не приєдналася до ПДЧ, а європейські лідери просто втомилися від української невизначеності. Тим більше, що сьогодні Європа, яка енергетично залежить від РФ обирає стратегію умиротворення останньої. Україна, яка дратує Росію своїми натовськими та євроінтеграційними устремліннями, з огляду на підтримку ЄС, погано вписується в таку тактику. Тому, вікно можливостей 2005 року фактично закрилося у 2008-му в зовнішньополітичних вимірах.

3 квітня на Бухарестському саміті НАТО Україні відмовили в отриманні ПДЧ, це питання було перенесене на грудень. У підсумку НАТО запропонувало Україні новий формат відносин в рамках так званої річної національної програми.

Фінансово-економічна криза, яка тільки побіжно відчувається в інших країнах Європи, підсилюється саме в Україні й з огляду на затяжну політичну кризу. Остання обумовлюється неефективністю функціонування політичної системи країни, незрілістю політичних еліт, діаметральною протилежністю у особистісних та командних інтересах політичних партій, нездатністю дійти компромісів у питаннях політичного співіснування, колапсом судової влади. Доречі, з останньою ситуація тільки погіршується, у суспільстві падає рівень довіри до судових інституцій, а самі судді продовжують відчувати на собі тиск з боку сильних світу цього.

Економічне падіння можна тільки опосередковано пояснювати загальносвітовими фінансово-економічними тенденціями. До невтішних економічних підсумків Україну зокрема призвела політика тотального популізму в соціальній сфері за фактичної відсутності соціальних реформ, недосконала система пільг, слабкість пенсійної реформи. І це при тому, що в Україні 14 мільйонів пенсіонерів!

Наслідки популістських слоганів, помножені на відсутність модернізації українських підприємств металургійної, вугільної сфери, машинобудування, слабкість внутрішнього ринку фактично призводять до загального погіршення економічної ситуації, коли в системі забагато слабких ланок і рветься забагато зв'язків.

Наступний рік буде роком випробувань не тільки для політиків щодо здатності вчергове домовитися, аби не завести економічну ситуацію в остаточний п'ятий кут, але й для суспільства вцілому. Це стосується не тільки прогнозованих акцій протесту внаслідок погіршення соціальної ситуації, але настроїв і суспільних ілюзій стосовно "сильної руки", яка з'явиться і наведе порядок, поверне "награбоване".Події минулих років демонструють, що у політиків присутня спокуса скористатися варіаціями на тему авторитаризму із всіма негативними наслідками для суспільного розвитку, які з цього випливають. Досвід керованої демократії в РФ говорить сам за себе й упредметнення подібних настроїв не просто не вирішить проблему, але відкине Україну на кілька років назад.

Протягом 2009 політичні процеси в Україні будуть радикалізуватися з огляду на кризові явища в економіці й політиці та наближення дати президентських виборів.Логіка чергового електорального року визначатиме й поведінку політичних партій і лідерів. Як наслідок, популізму не поменшає, що додає до суми негативів ще один додатковий ризик.

Парламент, з огляду на слабку більшість, буде лихоманити, що створюватиме додаткові приводи для ситуативних політичних домовленостей і малого рівня прогнозованості цих рішень.

Зважаючи на енергетичну кризу, її зовнішньополітичні акценти, небажання старої Європи псувати взаємини з РФ, тиск на Україну з боку Росії буде посилюватися й набирати більш жорстких форм.

2009, попри бажання, може стати для країни роком стагнації у кризі, яка може поглиблюватися у зв'язку з політичною невизначеністю й незрілістю політичних еліт.

Минулий рік позначився, загалом, негативними подіями в українській політиці та відсутністю будь-яких принципово нових досягнень, які би суттєво змінили життя українців у наступному році.

• У експертному середовищі існує певне розгублення щодо оцінок політикам та політичних сил. Певні сподівання на завершення перманентної політичної кризи експерти пов’язують з виборами Президента, які відбудуться у 2009-2010.

• Прикметною проблемою, яка виявились у цьому році є брак розвитку громадянського суспільства, яке не є ні ефективним контролером дій влади, ні джерелом формування альтернативного політичного класу.

• Попри очевидні проблеми в політиці та економіці в Україні не відбулося повороту до авторитарного тренду розвитку та згортання свободи ЗМІ.

Коментар модератора

31 стор.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?