1. Юридична відповідальність - це передбачені результати та врегульовані нормами права нормами права відносини між правопорушником і державою в особі уповноважених органів іншою особою з приводу скоєного правопорушення.

Юридична відповідальність має на меті виконання покладених на неї завдань та виконує такі функції, як: запобіжна, виховна, правовідновлювальна, компенсаційна та каральна.

2. Ознаками юридичної відповідальності є те, що вона має публічний характер, тобто:

- нерозривно пов’язана з державним примусом;

- є таким видом примусу, який може бути застосований лише уповноваженим органом і лише у межах його компетенції;

- потребує процесуальної підстави, тобто мотивованого рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до конкретного виду відповідальності;

- передбачає обов’язок правопорушення понести лише такі негативні наслідки своєї протиправної поведінки, які визначені уповноваженим органом згідно з вимогами закону.

3. Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов’язку.

4. Цивільно-правова відповідальність встановлюється: а) з виховною метою, оскільки спонукає боржника належним чином виконувати зобов'язання під загрозою понести невигідні матеріальні наслідки; б) для відновлення майнового стану кредитора, зокрема, шляхом відшкодування завданих йому збитків.

5. Оскільки цивільно - правова відповідальність є інститутом цивільного права, в ній реалізуються загальні функції цивільного права, а саме: регулятивна, охоронна, превентивна та компенсаційна.

6. Єдиною підставою притягнення до цивільно-правової відповідальності є споєння особою цивільного правопорушення. До складу такого правопорушення входять:

1) об’єкт цивільного правопорушення (майнові відносини, закріплені та врегульовані нормою права та договором);

2) суб’єкти цивільних правопорушень;

3) об’єктивна сторона цивільного правопорушення (дія (бездіяльність), шкідливий результат, протиправність дій правопорушника та причини зв’язок між діями та наслідками цих дій);

4) суб’єктивна сторона (відношення правопорушника до скоєного діяння).

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів, або у випадках, зазначених у законі чи договорі — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо).

7. Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору, яка в свою чергу поділяється на загальну та спеціальну форми.

Загальна форма — це стягнення збитків. Вона застосовується в усіх випадках, за винятком тих, де закон виключає її. Спеціальні форми, навпаки, можуть застосовуватися там, де це передбачено законом або договором.

8. Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.

9. Часткова відповідальність має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці.

10. Солідарна відповідальність виникає тоді, коли вона передбачена договором або встановлена законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Суть солідарної відповідальності полягає у тому, що кредитор має право звернутися з вимогою про повне виконання зобов’язання до будь-кого із боржників.

Виконання солідарного зобов'язання повністю одним з боржників звільняє решту боржників від виконання обов’язку перед первісним кредитором. Разом з цим, боржник, який виконав зобов’язання отримує право регресного позову до решти боржників.

11. Субсидіарна відповідальність (її ще називають додатковою відповідальністю) застосовується тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий - додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутись з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника. За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювана) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі

12. Повна цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок боржника (заподіювана) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі.

13. По окремих видах зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі.

14. По окремих видах зобов'язань законом чи іншими правовими актами може встановлюватися підвищена (зокрема, кратна) відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків, особливо, якщо це стосується інтересів держави.

15. Цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду не є абсолютною. Чинне законодавство передбачає підстави, в силу яких заподіювач звільняється від обов’язку відшкодувати шкоду повністю або частково. Однією із безумовних підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання у цивільному праві є дія непереборної сили.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди. Ознаками непереборної сили є її зовнішній характер щодо діяльності зобов'язаної особи, відносність, надзвичайність та об'єктивна невідворотність.

16. До підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання законодавець у ст. 617 ЦК України відносить також випадок (казус).

Основна відмінність між непереборною силою і випадком полягає в наступному:

— непереборна сила — це подія об’єктивно невідворотна за даних умов не тільки для даного заподіювача шкоди, але й для інших осіб при досягнутому рівні розвитку науки і техніки, а випадок об’єктивно відворотний і не може бути попереджений тільки даною особою;

— непереборна сила — це надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди, а при випадку — останньому надається можливість передбачити заподіяння шкоди;

— непереборна сила — це завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди, а випадок, як правило, внутрішня обставина відносно його діяльності.

17. Форс-мажор розглядають як правову категорію, котра охоплює своїм змістом також і непереборну силу, однак є значно ширшою за неї за обсягом. В деяких окремих випадках розглядають і договірний форс - мажор, який не відповідає притаманним непереборній силі ознакам надзвичайності та невідворотності, доцільно було б розглядати як такий спосіб відступ від законодавчої презумпції вини, яка замінюється договірною презумпцією невинуватості боржника стосовно обумовлених договором випадків.

18. Непереборна сила є об'єктивною характеристикою певних явищ дійсності, а тому вона не тотожна форс-мажору (у широкому розумінні), зміст і наслідки котрого договірні сторони вправі погоджувати на власний розсуд, дотримуючись при цьому, звичайно, встановлених законом обмежень.