Дипломна робота «Правова охорона атмосферного повітря», 2009 рік

З предмету Право · додано 02.03.2010 19:11 · від vitos · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ і. Теоретико-правові основи правового регулювання охорони атмосферного повітря 6 1.1. Поняття атмосферного повітря, як об’єкту правового регулювання, охорони та використання 7 1.2. Загальна характеристика законодавства України про охорону атмосферного повітря. 14 1.3. Проблеми імплементації принципів і норм міжнародного права щодо охорони атмосферного повітря в національне законодавство України 17 Розділ іі. Особливості та специфіка правого регулювання використання атмосферного повітря 25 2.1. Право користування атмосферним повітрям та його особливості. 25 2.2. Специфіка права власності на атмосферне повітря 32 2.3. Розмежування загального і спеціального використання атмосферного повітря 39 Ііі. Поняття і сутність організаційно-правових заходів охорони атмосферного повітря 45 3.1. Управляння у галузі охорони атмосферного повітря 45 3.2. Система та специфіка правових заходів щодо охорони атмосферного повітря 48 3.2.1. Регулятивні заходи охорони атмосферного повітря 50 3.2.2. Організаційно-попереджувальні заходи охорони атмосферного повітря 56 2.3.3. Обмежувальні заходи 58 2.3.4. Організаційно-економічні заходи 62 2.3.5. Контрольно-наглядові заходи 62 2.3.6. Охоронно-відновлювальні заходи. 63 2.4. Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення атмосферо-охоронного законодавства 65 Висновки 83

Висновок

1. В екологічному праві та законодавстві про охорону атмосферного повітря України визначення поняття атмосферного повітря потребує уточнення. На нашу думку, "в рамках чинного законодавства" можна запропонувати таке визначення поняття "атмосферне повітря": атмосферне повітря - це об’єкт довкілля, який являє собою природну суміш газів атмосфери, що знаходиться за межами виробничих та інших приміщень.

2. Особливості законодавства про охорону атмосферного повітря полягають в тому, що воно регулює переважно відносини з охорони атмосферного повітря. При цьому охоронні вимоги спрямовані не на користувачів (як це традиційно для інших природних ресурсів та об’єктів), а до будь-яких господарюючих суб’єктів, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з використанням атмосферного повітря, але спричиняє негативний вплив на нього.

3. Вирішення проблеми охорони атмосферного повітря від забруднення дуже багато залежить від характеру внутрішньої і зовнішньої політики конкретної держави, її підходу до міжнародного співробітництва, її намагання налагодити добросусідські відносини з іншими державами та піклування про добробут і особливо здоров’я своїх громадян. Проголошення Україною наміру стати повноправним членом ЄС зумовлює необхідність здійснення заходів щодо гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС у сфері охорони атмосферного повітря. У зв’язку з цим національне законодавство, зокрема в галузі охорони атмосферного повітря має бути максимально адаптовано до законодавства ЄС, тобто приведено у відповідність з acquis communautaire.

4. На сучасному етапі розвиту науково-технічного прогресу, наявність експлуатаційної спрямованості щодо атмосферного повітря є безспірною. Натомість, визначаючи атмосферне повітря як природний ресурс, атмосферо-охоронне законодавство (на відміну від інших природних ресурсів) не встановлює, а ні права використання, а ні права власності на нього. Тому, вважаємо за доцільне закріпити в чинному Законі України "Про охорону атмосферного повітря" норму, якою було б визначено, що використання атмосферного повітря в якості сировини основного виробничого призначення здійснюється підприємствами, установами, організаціями відповідно до розроблених ними нормативів і на підставі дозволів, що видаються Мінпироди. А також визначити обов’язки підприємств, установ, організацій, що використовують атмосферне повітря як сировину основного виробничого призначення. До цих обов’язків включити: мінімально необхідне використання атмосферного повітря; здійснення обліку обсягів атмосферного повітря, яке витрачається з цією метою; таких же вимог треба дотримуватись при проектуванні нових підприємств, споруд, удосконалюванні нових процесів та устаткування; не допускати перевищення встановлених обсягів використання атмосферного повітря.

Зрештою, використання атмосферного повітря з різноманітною метою слід розглядати як сформований самостійний вид у системі природокористування. Разом з тим використання атмосферного повітря має свою внутрішню класифікацію. Тому, сьогодні неминучі відповідні термінологічні зміни, які мають відзначати той факт, що мова йде не тільки про охорону атмосферного повітря, а й одночасно про його використання. На нашу думку треба було б у законодавстві визначити хоча б зразковий перелік видів використання атмосферного повітря. Та й саму назву Закону доцільно змінити, через те, що назва "Про охорону атмосферного повітря" орієнтує лише на здійснення охоронних заходів, що саме по собі дуже важливо, але недостатньо. Тому, у назві Закону вважаємо за доцільне віддати перевагу саме атмосферному повітрю (наприклад, як це зроблено в законах України "Про тваринний світ", "Про рослинний світ"), тобто, Закон України "Про атмосферне повітря". А, відносини в галузі використання атмосферного повітря визначити в окремому розділі, назва якого булла б, наприклад, "Регулювання відносин в галузі використання атмосферного повітря".

5. Питання визначення права власності на атмосферне повітря дуже специфічні. Хоча Конституція України і закріпила це право, але в науковій літературі існує дві діаметрально протилежних думки. На нашу думку, встановлення права власності на атмосферне повітря має не формальне значення, а несе певне практичне навантаження. Насамперед, держава, що є власником атмосферного повітря, вправі здійснювати всі заходи, необхідні для його належної охорони. Крім того, держава встановлює в нормативному порядку види використання атмосферного повітря в різних цілях. На нашу думку, право власності держави України на атмосферне повітря являє собою право держави володіти, користуватися і розпоряджатися атмосферним повітрям, яке знаходиться в межах території України, із дотриманням всіх екологічних вимог.

6. Специфікою спеціально використання атмосферного повітря є те, що воно не може бути закріплено за окремим суб’єктом, а ні на праві власності, а ні на праві оренди, чи будь-яких інших правових форм спеціального використання природних об’єктів. До специфічних ознак права загального використання атмосферним повітрям належить безперервне та безлімітне його використання з певною метою, а саме: для забезпечення життєдіяльності людей. Крім того, до загального використання атмосферного повітря стосується і його використання для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмосферних газів, охолодження чи для інших технологічних перебігів. Але, на нашу думку, хоча атмосферне повітря в кількісному вимірі і не враховується, все ж таки доцільно було б на законодавчому рівні встановити нормативи мінімально необхідного використання атмосферного повітря для виробничих потреб. Враховуючи те, що атмосферне повітря є частково вичерпним природним ресурсом, необхідно здійснювати облік обсягів атмосферного повітря, яке витрачається на виробничі потреби. А також встановити заборону використання атмосферного повітря як сировини з перевищенням встановлених обсягів (лімітів). Адже, потребу закріплення таких вимог, обумовлює розвиток науково-технічного прогресу.

8. Атмосферо-охоронне законодавство передбачає систему правових заходів дозвільного, попереджувального (превентивного), контрольного, заборонного, стимулюючого (заохочення і відповідальність), поновлювального (відтворювального) та іншого характеру. При цьому, охорона атмосферного повітря здійснюється переважно шляхом екологічного нормування і регулювання забруднень та негативних впливів фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Регулювання негативних впливів на стан атмосферного повітря здійснюється шляхом видачі дозволів на такі впливи.

Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря складають єдину основу для розробки і здійснення відповідних природоохоронних заходів. При цьому, законодавство в сфері стандартизації та нормування потребує подальшого розвитку та відповідних термінологічних роз’яснень. Зокрема:

- на реалізацію постанови "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря" не прийнято жодного відомчого акта. Тому, вважаємо за доцільне прискорити прийняття відповідних відомчих нормативних актів.

- Закон України "Про охорону атмосферного повітря" і Постанова Кабінету Міністрів не достатньо чітко оперує поняттями, щодо визначення нормативів: ГДР та ГДВ. Тому вважаємо за доцільне, у відповідних нормативних актах дати роз’яснення, щодо тлумачення цих термінів: Гранично допустимі рівні (ГДР) є нормативами екологічної безпеки атмосферного повітря, якісними показниками безпеки атмосферного повітря і встановлюють вимоги до його стану, а нормативи ГДВ фізичних і біологічних факторів – встановлюють вимоги до джерела впливу.

- поряд з встановленням нормативів забруднення було б доцільно повернути в діюче законодавство обов’язковість лімітів використання атмосферного повітря, як сировини.

9. За порушення законодавства про охорону атмосферного повітря застосовуються традиційні види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, а також дисциплінарна та матеріальна за порушення трудового законодавства. Однак, стосовно охорони атмосферного повітря відповідальність за її порушення порівняно з іншими природними об’єктами, має деякі відмінності. Це обумовлено, перед усім, його специфікою.

По-перше: признаючи атмосферне повітря як природний об’єкт, законодавство не досить чітко встановило право власності на нього. По-друге: в зв’язку з правовою невизначеністю власності атмосферне повітря не враховується в кількісному складі. По-третє: законодавство на відміну від відповідних законів стосовно інших природних об’єктів не регламентує використання атмосферного повітря як сировини для виробництва. По-четверте: в галузі охорони атмосферного повітря нормативно встановлені викиди забруднюючих і шкідливих речовин і відсутні ліміти на його використання. По-п’яте: користуючись застарілим поняттям невичерпністю кисню, як головної складової атмосферного повітря при визначенні відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони цього природного об’єкту Законодавець не передбачив відповідних санкцій за його нераціональне використання.

*Кримінальна відповідальність за порушення вимог атмосферо охоронного законодавства передбачена відповідними статями глави VIII "Злочини проти довкілля" Кримінального Кодексу України. Крім того, знайшли своє відображення у главі ХХ "Злочини проти миру, безпеки людства т міжнародного правопорядку" – злочинні дії по навмисному отруєнню атмосфери, що можуть спричинити екологічну катастрофу – стаття 441 "Екоцид".

*Деякі приписи Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ст. 69 "Про охорону атмосферного повітря" і ст. 34 відносно відшкодування шкоди не зовсім узгоджена з ст. 66 Конституції України, яка передбачає відшкодування збитків, заподіяних природі. В ст. 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" зовсім не визначається розмір відшкодування, посилаючись на інші закони. Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачається компенсація, як правило, в повному обсязі. Тобто, можливі і інші розміри відшкодування, що, на наш погляд, суперечить Конституції України.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?