Дипломна робота «Агропромисловий комплекс Полтавської області», 2008 рік

З предмету РПС · додано 16.02.2010 16:22 · від Підприємець · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 1. Агропромисловий комплекс України : його сутність і місце в народногосподарському комплексі країни 6 2. Умови та фактори територіальної організації агропромислового виробництва Полтавщини 17 2.1. Природні умови та ресурси 17 2.2. Соціально-економічні фактори територіальної організації агропромислового виробництва Полтавської області 30 2.2.1. Історія заселення та господарського освоєння території 30 2.2.2. Населення, трудові ресурси і освоєння населення 37 3. Агропромисловий комплекс Полтавської області 50 3.1. Сільське господарство 50 3.1.1. Земельний фонд та його використання 50 3.1.2. Виробнича структура та спеціалізація сільського господарства 58 3.2. Переробна промисловість 73 4. Шляхи удосконалення АПК Полтавської області та його територіальної організації 99 Висновки 105 Література 114

Висновок

Більша частина Полтавської області розташована в Придніпровській низовині, крайня південно-західна (правобережна ) частина – в межах Придніпровської височини, крайня північно-східна частина на відрогах Середньоросійської височини. Поверхня області являє собою слабохвилясту некруто похилу до Дніпра рівнину, розчленовану долинами річок Сули, Ворскли, Псла, Орелі та їх приток.

Територія Полтавської області належить до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико континентальної помірної вологої помірно теплої кліматичної області.

Ґрунтовий покрив області обумовлений помірно континентальним кліматом, лісостеповою та степовою рослинністю. Найбільш поширені грунти в області – чорноземи. Вони займають третину області. В області переважають потужні та середньопотужні чорноземи. В цілому грунти області належать до родючих і забезпечують вирощування всіх сільськогосподарських культур.

Полтавська область, маючи значні агро кліматичні ресурси, чорноземні грунти, добру забезпеченість водними ресурсами, розвиває багатогалузеве рослинництво та м’ясомолочне тваринництво, птахівництво.

За структурою господарства сучасна Полтавщина – індустріально-аграрна область України. На долю промисловості припадає 55,7 %, на долю сільського господарства – 23,1 % вартості валового суспільного продукту, що виробляється в області.

Полтавщина належить до областей України з середнім рівнем розвитку виробництва. Більшість галузей промисловості – нові, виникли в 50 – 60-х роках : нафто- і газодобувна, залізорудна, чорна металургія, нафтопереробна, автомобільна, верстато- і приладобудівна, електротехнічна, виробництво технологічного устаткування для хімічної, харчової і легкої індустрії. У галузевій структурі промисловості провідними є паливна і харчова промисловість та машинобудування та металообробка. На частку цих галузей припадає близько 80 % усього промислового виробництва області.

В структурі земельного фонду Полтавської області сільськогосподарські угіддя займають значну частину області 2189, 4 тис.га, що складає 76,1 % ; на останні 29,9 % приходяться інші види угідь. Площа лісових насаджень складає 8 %.

Проаналізувавши структуру сільськогосподарських угідь Полтавської області, треба відмітити високий рівень розораності – 83,5 % всієї площі сільськогосподарських угідь.

Вивчивши структуру посівних площ Полтавської області, можна зробити висновок щодо спеціалізації землеробства – це зернове господарство олійне господарство та буряківництво. Площі, зайняті під окремі культури, постійно змінюються. Так у 1990 році вся посівна площа області становила 1811 тис.га, а в 2006 році зменшилась до 1599 тис.га. Площі зайняті під зернові культури збільшились з 838 тис.га до 905 тис.га. Значно збільшились площі сільськогосподарських угідь, відведені під соняшник з 86 тис.га у 1990 році до 188 тис.га у 2006 році. Зазнала зменшення площа відведена під цукрові буряки : з 157 тис.га до 83 тис.га.

За останні роки зазнала змін і врожайність сільськогосподарських культур. Врожайність зернових зменшилась із 41,2 ц/га у 1990 році до 27,3 ц/га у 2006 році, кукурудза – з 45 ц/га до 40,8 ц/га, соняшник – з 20,3 ц/га до 15,7 ц/га. Не зазнала змін лише врожайність цукрового буряка, яка залишається в середньому по області 294,8 ц/га. Зменшення врожайності пояснюється недонесенням мінеральних та органічних добрив, зменшення частки удобреної площі. Так у 1990 році було удобрено мінеральними добривами 79 % площі, органічними – 24 %, а в 2006 році : мінеральними – 53 %, органічними – 6 %.

Виробництво зерна на Полтавщині коливається за останні роки від 1407,8 тис.т до 3008,2 тис.т. Максимальні збори спостерігалися в 2004 – 2005рр. – до 3008,2 тис.т. За останній рік значно зменшилось виробництво зерна і становило в 2006 році – 2446,9 тис.т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення : з 984 кг у 1990 році до 477 кг у 1996 р. і 704 кг у 1997 році. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менше як 1 – 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби.

Зернове господарство є основною базою, що формує зерно продуктовий комплекс АПК. До його складу входить : виробництво зерна, його заготівля, зберігання ; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію ( борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна ) ; селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування ; інфраструктура, що обслуговує цей комплекс.

Всього у Полтавській області налічується 40 елеваторів та хлібоприймальних підприємств. Елеватори по області зосереджені як біля великих міст, так і в кожному райцентрі.

Борошномельно-круп’яна промисловість виробляє широкий асортимент борошна і круп, які використовуються як продукти харчування і як сировина для хлібопекарської промисловості. У 1994 році її частка у промисловому виробництві області складала 2,3 %. Сучасна борошномельно-круп’яна промисловість включає сім великих підприємств : Полтавський, Кременчуцький, Миргородський № 1 та № 2, Кобеляцький та Пирятинський комбінати хлібопродуктів, Лубенський насіннєпереробний завод. У структурі виробництва борошна провідне місце належить пшеничному борошну вищих сортів ( біля 60 % ), серед круп – пшону (45%), потім перловій крупі ( 21 % ), а подальші місця займають крупа пшенична, кукурудзяна, вівсяна, манна.

Рівень концентрації виробництва борошна в області невисокий. Найбільший Полтавський млин має потужність 290 т на добу. Від 200 т до 250 т – потужність Кременчуцького, Пирятинського заводів, дещо менша – Лубенського заводу. Головним виробником круп в області є Миргородський завод потужністю 220 т на добу. Він виробляє переважно пшоно, у меншій кількості – вівсяну та гречані крупи. Є тут і цех з виробництва перлової крупи. Миргород – один з найбільших круп’яних центрів України. Пшеничну і манну крупу виробляють у Полтаві, кукурудзяну і манну – у Пирятині, манну – у Кременчуці.

Розміщення підприємств галузі нерівномірне : з семи великих підприємств п’ять розміщені на залізниці Полтава – Лубни – Гребінка – Пирятин, два центра виробництва є на півдні області ( Кременчук, Кобеляки). У північно-східній частинах області великих підприємств немає.

Сучасна хлібопекарська промисловість включає в себе 57 підприємств.

Розміщені вони по території області порівняно рівномірно : в кожному районі є підприємство по випуску хліба. Серед великих підприємств найбільшу потужність мають Кременчуцький і Полтавський хлібкомбінати з виробництвом продукції більш ніж 100 т на добу. До другої групи підприємств відносять 7 підприємств середньої потужності ( від 47 до 70 тон на добу ) : Полтавський хлібзавод № 2, Лубенський, Гадяцький, Комсомольський, Миргородський, Карлівський, Червонозаводський хлібзаводи. До третьої групи належать невеликі підприємства по виробництву хліба.

За вартістю товарної продукції цукрово буряковий комплекс займає друге місце в структурі харчової промисловості області. На долю Полтавщини припадає близько 10 % виробництва цукру в Україні.

Цукрова промисловість області почала розвиватися на початку 20 ст. До революції 1917 року були побудовані Артемівський, Глобинський, Ланнівський, Халтуринський, Октябрьський, Оріхівський цукрові заводи. В радянський період створено п’ять інших заводів : Веселопільський, Лохвицький, Кобеляцький, Яреськівський та Оржицький.

Сіють буряк в усіх районах області. Частину сировини з Пирятинського і Гребінківського районів відправляють на переробку в Черкаську область, а з деяких господарств Котелевського і Зінківського районів – у Сумську. Зате ряд заводів одержують буряк із Чернігівської і Сумської областей, Харківської області, Дніпропетровської.

У зв’язку з високою матеріаломісткістю виробництва і малотранспортабельністю сировини цукрові заводи розміщуються в районах бурякосіяння. Розміщення цукрових заводів в області нерівномірне. Немає заводів на крайньому північному заході і на північному сході області. В той же час у Карлівському районі діють три підприємства. Ще більша нерівномірність у виробничих потужностях підприємств. Найбільше серед них – Лохвицький комбінат ( тепер ТзОВ «Райз-цукор» ) з потужністю переробки 9,33 тис.т буряків за добу. Це найбільше підприємство в межах колишнього СРСР і одне з найбільших у Європі. Друге за потужністю – ВАТ «Оржицький цукровий завод». На цих підприємствах зосереджена половина виробничих потужностей комплексу області. Середня потужність – від 2,4 до 3,15 тис.т за добу мають підприємства : Веселоподільський цукровий завод «ТОВ АПО «Цукровик Полтавщини», Глобинський цукровий завод «ТОВ АПО «Цукровик Полтавщини», Октябрьський цукрокомбінат ( тепер ТОВ «Карлівський цукровий завод» та СП Яреськівський цукровий завод «ТОВ АПО «Цукровик Полтавщини». Потужністю менше 2 тис. т за добу мають підприємства : ВАТ «Ланнівський цукровий завод», Оріхівський цукровий завод ( тепер ВАТ «Цукор-Інвест» ).

Вважається, що оптимальна сировинна зона цукрового підприємства повинна мати радіус до 40 км. Велике відхилення від цієї норми має СП Яреськівський цукровий завод «ТОВ АПО «Цукровик Полтавщини». При збільшенні відстані перевезень сировини зростають її втрати, в тому числі втрата цукристості. Для покращення умов зберігання сировини на цукрозаводах будують майданчики з твердим покриттям із застосуванням активної вентиляції вологим повітрям, яке подається в кагати.

Цукрова промисловість – одна з галузей спеціалізації Полтавщини. Цукровий пісок звідси відправляють в інші області України – Донецьку, Харківську, Сумську, Чернігівську та ін.

Олійнопродуктова галузь займає третє місце серед продуктових комплексів Полтавщини. Основними олійними культурами Полтавської області є соняшник, соя, рицина, ріпак.

До складу олійнопродуктового комплексу входять виробництво олійних культур, олійницька промисловість та виробництво інших продовольчих продуктів з олії, а також реалізація готової продукції.

Область повністю задовольняє свої потреби в олії, технічних оліях, майонезі тощо.

Головна олійна культура – соняшник, який дає найбільший вихід олії з 1 га ( понад 6 ц ) ; вона відзначається високими смаковими якостями,

використовується в їжу в натуральному вигляді, йде на приготування маргарину.

Найбільше підприємство області по виробництву соняшникової олії – ЗАТ Полтавський олійноекстрактний завод – Карнел Груп, потужність по переробці насіння соняшника – 180 тисяч тон на рік. Завдяки якості своєї екологічно чистої продукції товариство здобуло високий авторитет далеко за межами держави. ЗАТ утворено шляхом акціонування колективом в 1993 році на базі Полтавського олійноекстрактного заводу, пущеного в роботу в 1947 році.

У 2002 р. до виробничих колективів Диканьського району додався ще один – ТОВ «УкрОлія». Вирішивши розпочати власне виробництво підприємство перш за все обрало новітню технологію, зупинившись на виробництві нерафінованої олії, яку віджимають методом холодного пресування. Завдяки тому, що сировина не піддається тепловій обробці, олія має чудові смакові якості та вітаміни в повному обсязі. Продукція випускається під торговою маркою «Диканька».

Дрібні підприємства по випуску соняшникової олії розміщуються майже в кожному райцентрі області. Це здебільшого колишні заводи продтоварів, але є багато приватних олійниць. Вони здебільшого малопотужні, виробляють нерафіновану олію, яку збувають на місцевих ринках та у торгівельну мережу області. Кількість дрібних підприємств олійнопродуктового комплексу області зменшується з кожним роком. Це пов’язано, насамперед, із низьким виходом готової продукції, подорожчанням сировини, енергоносіїв, робочої сили.

Основними галузями тваринництва Полтавської області є скотарство, яке в структурі умовного поголів’я ( без птахівництва ) складає 62 % ; свинарство – 33 %, птахівництво – 5%. Крім того в області набули поширення кролівництво конярство, бджільництво, хутрове звіроводство, ставкове рибництво. Важливим показником розвитку тваринництва є поголів’я худоби, її щільність на 100 га угідь та кількістю виробленої продукції.

Темпи скорочення поголів’я худоби і виробництва продукції тваринництва на Полтавщині дещо нижчі, ніж в інших областях України, тому вона продовжує займати одне з провідних місць у цій галузі в Україні.

Проте в тваринництві області використовуються далеко не всі можливості для динамічного і ефективного його розвитку. Невисока забезпеченість кормами, значне зменшення поголів’я худоби і його продуктивності, висока собівартість продукції є основною причиною невисокої економічної ефективності. Так, рівень рентабельності в тваринництві набагато нижчий ніж в рослинництві. Разом з тим показники ефективності тваринництва в області трохи вищі від середніх показників по Україні.

Велика увага розвитку АПК приділяється в Програмі “Україна-2010”.

У цілому, до основних проблем розвитку АПК України можна віднести:

– впровадження багатоукладної системи власності;

– застосування ефективних систем землекористовування;

– впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

– розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема, засобів малої механізації;

– розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;

– запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;

– розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;

– державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?

Подібні матеріали

Подібні визначення

  • Механізми підвищення конкурентоспроможності АПК — Шлійко А.В.
  • Норми фінансових показників для АПК та їх граничні параметри — Шлійко А.В.
  • Оцінка конкурентоспроможності аграрного сектору — Шлійко А.В.