Курсова робота «Інтелектуальна власність в інноваційній економіці», 2007 рік

З предмету Фінанси · додано 14.02.2010 12:59 · від DashaDordiy · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Загальна характеристика інноваційної економіки 5 1.1. Історичний розвиток ідеї про вплив НТП на економічний розвиток 5 1.2. Економічний розвиток постіндустріального суспільства 8 1.3. Шлях до інноваційної економіки 11 1.4. Інноваційний досвід інших країн 14 1.5. Особливості суспільств з інноваційними економіками 16 Управління інтелектуальною власністю в умовах інноваційної економіки 19 2.1. Інтелектуальний капітал 19 2.1.1. Загальна характеристика та основні терміни 19 2.1.2. Види інтелектуального капіталу 23 2.1.3. Оцінка інтелектуального капіталу 24 2.3. Інтелектуальна власність 28 2.3.1. Форми прав власності 29 2.3.2. Охорона інтелектуальної власності 31 2.3.3. Проблеми охорони інтелектуальної власності в умовах глобалізації 32 Інтелектуальна власність в економці України 34 3.1. Сфера інтелектуальної власності України 34 3.2. Інтелектуальний потенціал України 36 3.3. Промислова власність на Україні 38 3.3.1. Стан ринку промислової власності 39 3.3.2. Стратегія розвитку ринку промислової власності 40 3.3.3. Розвиток ринку промислової власності в Україні 43 3.3.4. Вартість об'єктів промислової власності 46 Висновки 48 Список використаних джерел 51

Висновок

Одним із складних завдань активізації інноваційної діяльності м Україні є трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, тобто проблема комерціалізації науково-технічної галузі й вибору найприйнятніших способів капіталізації інтелектуального потенціалу.

Основним організаційно-економічним механізмом вирішення цієї проблеми є створення спеціалізованих підприємницьких науково-технічних фірм, заснованих безпосередньо носіями інтелектуального потенціалу — власниками інтелектуальної продукції, статутний капітал яких має формуватися переважно за рахунок об'єктів цієї власності у формі нематеріальних активів. Такий метод капіталізації інтелектуального потенціалу, на відміну від традиційних способів продажу результатів НДДКР за угодами чи ліцензіями, має істотні переваги: по-перше, він є гнучким інструментом залучення інвестицій, оскільки корпоративні права створених на таких засадах фірм стають об'єктом купівлі-продажу на ринках інновацій; по-друге, автори інноваційних розробок отримують право участі в розподілі прибутків від реалізації інноваційних проектів.

Слід зазначити, що обсяг торгівлі патентами й ліцензіями у світі розвивається дуже динамічно і оцінюється у сотні мільярдів доларів на рік. Постійно збільшується питома вага результатів інтелектуальної діяльності у вартості суспільного продукту. Так, якщо у 70-х роках ХХ ст. частка інтелектуального продукту у загальній вартості продукту становила лише 3%, зараз вона складає приблизно — 35%, а за прогнозами у 2010-х буде сягати 70%. Частка нових, або вдосконалених технологій, продукції, обладнання, які містять нові знання або рішення, у розвинутих країнах сягає 70–85% приросту ВВП.

Звичайно, можна посилити запозичення технічних досягнень із-за кордону, зайнятися імітацією продукції кращих зразків, закупити масово зарубіжні ліцензії. Але, слід підкреслити, що ТНК зацікавлені в ретельній охороні своїх ноу-хау та виробничих секретів. Термін дії патентів у розвинутих країнах становить, як правило 20 років, що досить надійно захищає найбільш активні в науковому відношенні компанії від передчасного розкрадання їхніх технологій і зумовлює збереження величезного технологічного відставання менш розвинутих країн.

Хоча Україна й має масштабний природний, промисловий, технологічний та науковий потенціали, але детермінанти її конкурентних переваг ще недостатньо розвинені. Товари, які виготовлено за новітніми патентованими або ліцензійними технологіями, з якісної сировини чи напівфабрикатів (комплектуючих), екологічно чисті, конкурентоспроможні за якісними та споживчими характеристиками, а також послуги, зараз мають обмежений попит на внутрішньому ринку країни внаслідок невідповідності підвищеної ціни прибуткам. На зовнішньому ринку національні товари теж мають обмежений попит, але вже з огляду на існування реальної конкуренції. Такий стан речей спричиняє виникнення негативної ситуації — нагальна потреба в інноваційних проектах в Україні існує, а попит на інноваційний продукт є дуже обмеженим. Зацікавленість у надшвидких прибутках примушує підприємства будь-якої форми власності займатися торгівлею сировини, однак така торгівля у подальшому не має перспектив.

Щодо забезпечення конкурентоспроможності випливає важливий аспект формування та здійснення державної технологічної політики, що полягає у законотворчій й координувальній діяльності держави, спрямованій на правову охорону національних та придбаних за рубежем новітніх технологій, в тому числі і підтримку державою патентування об'єктів промислової власності за межами України. Зокрема, необхідно докорінно поліпшити використання вітчизняних винаходів як важливої складової інтелектуального багатства країни. Для цього потрібно, перш за все, із залученням кваліфікованих експертів провести інвентаризацію фонду вітчизняних винаходів та виділити ті з них, які можуть стати основою для створення принципово нової продукції і технології, а також у програмах соціально-економічного розвитку в середньострокову перспективу передбачити заходи щодо використання ключових винаходів і сприяння підвищенню винахідницької активності.

Аналіз статистичних даних показує наявність тенденції до зменшення інвестиційної привабливості сфери нематеріальних активів господарюючих суб'єктів в Україні, що має поєднувати складові науково-технологічного та інноваційного розвитку. Зокрема, частка інвестицій у нематеріальну складову у 2003–2004 рр. (2,4% від загального обсягу капітальних вкладень) залишалася на постійному рівні і була практично в чотири рази меншою порівняно з 2002 р. (9,1%). У цілому ж нематеріальні активи у 2004 р. інвестувались на рівні 0,6% від ВВП країни. Основний організаційно-економічний механізм вирішення цієї проблеми полягає у створенні спеціалізованих підприємницьких науково-технічних фірм, заснованих безпосередньо носіями інтелектуального потенціалу — власниками інтелектуальної продукції, статутний капітал яких повинен формуватись, в основному, за рахунок об'єктів цієї власності у формі нематеріальних активів. Такий метод капіталізації інтелектуального потенціалу, на відміну від традиційних способів продажу результатів НДДКР за угодами чи ліцензіями, володіє суттєвими перевагами, оскільки він є гнучким інструментом залучення інвестицій, оскільки корпоративні права заснованих на зазначених засадах фірм стають об'єктом куплі-продажу на ринках інновацій, а автори технологічних розробок отримують право участі у розподілі прибутків від реалізації інноваційних проектів.

Отже, без розв'язання основних проблем регулювання прав інтелектуальної власності та їх захисту в умовах ринкового господарювання неможливі не лише впровадження економічних механізмів розповсюдження нововведень, а й економічне зростання інноваційного типу, інтеграції наукомісткого, високотехнологічного сектора української економіки у світову господарську систему. Наявність у підприємства інтелектуального капіталу і його величина є необхідними і найбільш значимими характеристиками ефективності оцінки вартості бізнесу. У країнах з інноваційною економікою показникам оцінки нематеріальних активів, засобам їх виміру надається велика практична увага, про що свідчить поява попиту в спеціалізованих послугах щодо аудиту й оцінки інтелектуального капіталу та розробка спеціальних стандартів. Особливе місце в системі стратегічних ресурсів сучасних корпорацій займають знання, результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації підприємств, а також вироблених ними товарів і послуг. Тому важливою постає проблема формування результативної стратегії експлуатації цих ресурсів та її якісної реалізації. Факторами, що впливають на вибір стратегії управління інтелектуальними ресурсами корпорацій є реальний стан соціально-політичної, економічної та правової ситуації і перспективи її розвитку; конкурентне середовище в сфері діяльності підприємства; наявність інноваційної стратегії; стратегія управління активами і стратегія управління капіталом; стратегія управління персоналом; кількісні та якісні характеристики наявних інтелектуальних активів корпорації тощо. У той же час, незалежно від вибраної моделі стратегії управління інтелектуальними ресурсами, підприємства повинні розв'язати низку завдань, пов'язаних з інтелектуальними активами, серед яких: аудит інтелектуальних активів (виявлення та ідентифікація інтелектуальних активів, експертиза інтелектуальних активів, постановка управлінського обліку інтелектуальних активів), охорона інтелектуальних активів (розробка і експертиза договорів на проведення НДДКР та інших договорів; розробка матеріалів для отримання охоронних документів; розробка товарних знаків, знаків обслуговування, фірмового стилю та логотипів). Окрім того, необхідною умовою повноцінного використання інтелектуального капіталу має бути наявність системи управління всіма його компонентами (людський капітал, структурний капітал та клієнтський капітал).

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?