Курсова робота «Безпритульність і бездоглядність у професійному колі соціальної роботи», 2009 рік

З предмету Соціальна робота · додано 23.01.2010 10:44 · від О · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Феномен бездоглядності та безпритульності дітей 1.1. Загальна характеристика явища безпритульності та бездоглядності 5 1.2. Соціальний портрет бездоглядних і безпритульних дітей 10 Розділ 2. Національний механізм профілактики і розв’язання проблем бездоглядності та безпритульності дітей 2.1. Законодавчі засади соціально-правового захисту бездоглядних та безпритульних дітей 16 2.2. Діяльність державних організацій щодо вирішення проблем бездоглядності та безпритульності дітей 21 2.3. Досвід роботи вітчизняних та міжнародних громадських організацій з надання допомоги й підтримки бездоглядним та безпритульним дітям 26 Висновки 31 Список використаних джерел 33

Висновок

Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям «діти вулиці», існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездоглядності і безпритульності як складне й неоднозначне. Його специфіка також залежить від соціально-політичних умов та національно-культурних традицій конкретного соціуму. В Україні поняття «діти вулиці» законодавчо не визначено, однак є всі підстави стверджувати, що воно об'єднує у собі два інших: «безпритульні діти» і «бездоглядні діти». Безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ї або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання. Бездоглядні діти — діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку. Відповідно дитяча бездоглядність — це послаблення чи відсутність нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють. Феномен безпритульності і бездоглядності дітей, які виховуються в умовах вулиці, — багатоаспектний. Дитяча бездоглядність — один із кроків до соціальної дезадаптації, безпритульності. Водночас усі безпритульні діти є бездоглядними. Складність феномена підтверджує неможливість інколи чітко визначити, до якої категорії — «бездоглядна» чи «безпритульна» — належить дитина. Тому під час ідентифікації важливі не стільки наявність певного місця проживання, скільки термін її перебування на вулиці, бажання повернутися у рідну домівку чи державний заклад і можливість реабілітації асоціальних батьків.

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там: віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо. Бездоглядні та безпритульні діти в Україні — це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6—7 років. Серед бездоглядних, а особливо серед безпритульних дітей частка хлопців вища, ніж частка дівчат. Бездоглядні та безпритульні діти активно мігрують з регіону в регіон. Міські діти дещо більше від своїх сільських однолітків мігрують о країні.

Основою функціонування національного механізму запобігання бездоглядності та безпритульності дітей в Україні є відповідне законодавче поле. Воно формується з урахуванням основних міжнародних документів у цій сфері, в яких визнано дитячу безпритульність, бездоглядність негативними соціальними реаліями — Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини, Всесвітньої Декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Підсумкового документа спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної асамблеї ООН 8—10 травня 2002 р. «Світ, сприятливий для дітей».

Діючи в рамках чинного законодавства, усвідомлюючи загострення проблеми бездоглядності і безпритульності дітей на сучасному етапі, зацікавлені міністерства і відомства визначили заходи щодо подолання цього явища пріоритетними векторами своєї роботи. Основним координатором діяльності з цих питань на національному рівні виступає Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, в підпорядкуванні якого діють управління (відділи) у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх та центри соціальних служб для молоді (ССМ).

Заслуговує на особливу увагу співпраця Уряду України з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), який є основним партнером України в реалізації різноманітних програм, спрямованих на захист і розвиток українських дітей та молоді. Надійним партнером України у роботі з питань подолання наслідків бездоглядності і безпритульності дітей є Міжнародна організація праці (МОП), яка реалізує в Україні власну міжнародну програму «Запобігання та ліквідація найгірших форм дитячої праці в Україні» (ІПЕК). Надійним партнером міністерства є представництво міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні. Не менш важливим напрямом діяльності організації є профілактика раннього сирітства.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?