Вивчивши доступну літературу по темі «Управління конфліктом» я можу зробити наступні висновки:

1. Уникнути конфліктів не можна, у цьому й немає необхідності, тому що будь-який конфлікт є формою прояву об'єктивних протиріч, що виникають у процесі соціальної взаємодії, сприяє їхньому розвитку, переходу на більш високий рівень. Завдання полягає в тім, щоб мінімізувати деструктивні наслідки конфліктів, зменшити їхній руйнівний потенціал, використовуючи методи їхнього конструктивного вирішення. Для цього, насамперед, необхідно проаналізувати причини виникнення конфлікту, його структуру.

2. Управління конфліктами - складний процес, який ґрунтується на діагностиці конфліктів й виражається в попередженні, стримуванні, регулюванні конфліктів. Управління конфліктами характеризується у розробці стратегій поведінки у конфлікті, у придушенні або стимулюванні конфліктів, у зниженні рівня конфліктних деструкцій.

3. Розрізняють конструктивні й деструктивні конфлікти. Для конструктивних конфліктів характерні розбіжності, які торкаються принципу цілісності організації і її членів і вирішення яких виводить організацію на новий, більш високий і ефективний рівень розвитку. Деструктивні конфлікти приводять до негативних, часто руйнівних дії, що приводить до різкого зниження ефективності роботи групи або організації.

4. Процес управління будь-яким конфліктом складається, як мінімум, із трьох етапів. Перший – підготовчий – це діагностика конфлікту. Другий – розробка стратегії вирішення й технологій. Третій – безпосередня практична діяльність із вирішення конфлікту – реалізація комплексу методів і засобів.

5. Виділяють декілька основних стратегій управління конфліктами: запобігання (профілактика); стимулювання конфлікту; придушення; відстрочка конфлікту; вирішення конфлікту.

6. Стратегії в конфлікті реалізуються через різні тактики. Тактика - це сукупність прийомів впливу на опонента, засіб реалізації стратегії. В рамках різних стратегій може використовуватися одна тактика.

7. Для управління конфліктами використовуються найрізноманітніші методи. У цілому методи управління конфліктом можна класифікувати на: організаційно-адміністративні; економічні; соціально-психологічні. Організаційно-адміністративні методи базуються на впливі на конфліктуючі сторони через закони, накази і розпорядження, тобто документи, що регламентують і обмежують агресивні дії суб'єктів конфлікту. До економічних методів належать різноманітні способи впливу на учасників конфлікту за допомогою матеріальних і фінансових стимулів, роботи з їхніми економічними інтересами й потребами. Нарешті, під соціально-психологічними методами розуміють діяльність по коректуванню поведінки учасників конфлікту.

8. Серед соціально-психологічних методів управління конфліктами особливо виділяються міжособистісні методи. Вони припускають використання для вирішення конфлікту одного з придатних стилів поведінки (співробітництво, конкуренція, ухилення, компроміс, пристосування). За основу узята система, яку називають методом Томаса-Кілменна. Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту.

9. Основним позитивним методом вирішення конфліктів є переговори. Переговори - це спільне обговорення конфліктуючими сторонами спірних питань із метою досягнення згоди з можливим залученням посередника. Вони виступають деяким продовженням конфлікту й у той же час служать засобом його подолання. В якості метода вирішення конфлікту переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфліктуючих сторін.

10. З метою попередження конфліктів необхідна певна «профілактична» діяльність керівника. Це, насамперед, постійна робота з поліпшення умов праці й удосконалення оплати праці, суворе дотримання трудового законодавства й службової етики, урахування очікувань підлеглих.

Треба враховувати особливості нашого народу, а саме: прагнення до колективної праці, визнання й повазі колег тощо. Сьогодні, коли через складну економічну ситуацію важко установити високий рівень оплати праці, особливу увагу варто приділяти нематеріальному стимулюванню, створюючи гнучку систему пільг для працівників, використовуючи гуманізацію праці, у тому числі: визнавати цінність працівника для організації, надавати йому творчу волю; застосовувати програми збагачення праці й ротації кадрів; використовувати змінний графік роботи, неповний робочий тиждень, можливість працювати як на робочому місці, так і вдома; установлювати працівникам знижки на продукцію, яку випускає підприємство; надавати кошти для організації відпочинку й дозвілля, забезпечувати безкоштовними путівками, видавати кредит на покупку житла, садової ділянки, автомашин тощо.